Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Не бійся, мій доме, ракет і снарядів – твої обереги вражу силу віднадять”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Самвидав теж воює

Слово Просвіти, №31 за 2023 рік

Ігор ЗОЦ Так, у містечку Балаклія на Харківщині у травні вийшло перше число літературного вісника “Промінь Балаклійщини”. Ініціатором став письменник і керівник літературної студії “Промінь” Леонід Тома. Завітавши до офісу ВУТ “Просвіта” в Києві, він розповів, що поява на світ вісника накладом тисячу примірників стала можливою завдяки підтримці Балаклійської військової адміністрації та Балаклійської громади, а технічний процес випуску взяли на себе Людмила Юркова і Любов Тихоненко. За словами пана Леоніда, випуск газети і власне сама творчість місцевих жителів – це відповідь намірам рашистських загарбників поневолити нас. Він пригадує, що під час окупації люди були мов плитою придавлені, а після звільнення дві справи об’єднали жителів: створення української церковної громади і випуск газети. У літературному віснику читач знайде і “перші ластівки” творчості початківців, і твори людей старшого покоління. Тематика різноманітна, але їх об’єднує любов до рідної землі, віра в нашу перемогу. Більшість публікацій – про пережите. Редактор видання Леонід Тома в “Записках воєнного часу” згадує: “Про що свідчить воєнний ранок? Бухкання мінометів, глухі вибухи десь у Міловій чи на Байрачанській горі. Час, коли людство на грані екологічної і моральної катастрофи. В краєзнавчому музеї вибиті вікна і він сліпими очима дивиться на спалені вибухом липи… Весна… Глухо гупають бомби, зміїться і розширюється тріщина на стелі. На всій планеті зміїться й розширюється тріщина, а по радіо – скільки вбито і спалено. І все з бадьорим ентузіазмом божевільного. День міста в окупації… Дітки з кульками, може, дадуть безкоштовне морозиво. Чужий бронетранспортер… йому діти роблять ручками привіт. Читаю В. Самійленка “Умирають вони, і слова, і клопоти з ними: багна нові настають”. Земля знову всотує кров українців. Що шукають тут московити? Відновлення імперії? У ХХІ столітті? Зійшли зуби дракона фашизму поверженого, здавалося назавжди. Мавзолей відчиняє двері Вандеї”. Занотував Леонід Тома і особисті відчуття небезпеки, яка чигала на кожного жителя Балаклійщини в перші місяці війни. Ось фрагмент із його розповіді: “У травні поїхали з Любою на велосипедах у Вербівку. Ідемо, за парканом великий будинок, цвіте черемуха. Я кажу: от яке обійстя, а господарі покинули. Повертаючись від друзів, знову проходимо повз ту садибу, зламали кілька гілочок черемухи. Десь за десять хвилин у той будинок потрапив снаряд, уся вулиця з відрами побігла гасити пожежу… Раніше ми потрапили під залп “градів”. Над нашими головами просвистіли ракети. За кількасот метрів, поблизу школи осколком убило Миколу Фурсала, веселого майстровитого чоловіка, справжнього патріота. А вже перед звільненням накрило нас удвох мінометним обстрілом. Міни рвалися зовсім поруч, ми були біля школи, туди йшли за ліками. На тому місці поранило медсестру Аню”. Є в газеті стаття про творчість незабут- Анатолій ГОРОБЧУК Ця подія хоч і не стосувалася міста напряму, але вільних місць у залі Музею історії Бердичева практично не було. Тут зібрались ті, кого справді цікавить історія краю та історія Солотвина, кого цікавить і сам автор – уродженець села Старий Солотвин, український громадський діяч, публіцист, поет, письменник, голова Національної спілки письменників України, головний редактор “Української літературної газети” Михайло Сидоржевський. Представлена бердичівлянам книга “Солотвин. З глибини минулого до наших днів” – не лише про історію села. Це багато в чому роздуми про життя, про людей, про їхні справи, перемоги та невдачі. Книга про втрачені мрії та важкі здобутки українського селянства. Про горе втрати Юний редактор Євген Лебідь нього поета і почесного громадянина Балаклії Анатолія Перерву. Є вірші місцевих словолюбів: Надії Проценко, Олени Чи-киш, Ірини Аршинової, Любові Тихоненко, Дмитра Бовдуя. Дуже порадувало, що редактор вісника ледь не половину газетної площі надав для поетичних дебютів школярів, зокрема учасникам молодіжного літературного конкурсу “Антитвір” на тему “Я – українець! І я цим пишаюся!” Твори учасників різні, але всі щирі й патріотичні, а єднає їх любов до рідного краю, з якого і починається Україна. Ось як завершила свій твір випускниця Балаклійського ліцею № 3 Варвара Кураксіна, цитую: “Я горда з того, що в Україні є маленьке, але таке рідне для мене місто Балаклія. Шість місяців було воно під окупацією ворога, але дух балаклійців не зламався, вони вистояли і дочекалися своїх визволителів. Їх катували, а вони на стінах катівень викарбовували “Отче наш”, їх переслідували, а вони зберігали у схованках український прапор, їх намагалися зламати, а вони пам’ятали слова Великого Кобзаря: Борітеся – поборете! Саме звідси, з моєї Балаклії, почався контрнаступ ЗСУ, під час якого звільнили Харківську область. На жаль, жахіття війни тривають, але я вірю в силу нескорених, непереборних українців, які обов’язково відстоять незалежність і суверенітет України”. Наприкінці минулого року побачив світ літературно:мистецький альманах “Сівач”, який створив у вільний від військової служби час молодий поет з Кіровоградщини Станіслав Новицький. – Мене зачепило те, що в інших областях виходили раніше чи й зараз виходять літературні журнали, а в Кропивницькому – ні. Вирішив заповнити вільну нішу. Знайшов підтримку однодумців, гроші зібрали у волонтерський спосіб, а от авторами стали прозаїки та поети з різних куточків країни, навіть із зарубіжжя. Змістовно цей випуск дуже розмаїтий. З промовистими заголовками і хвилюючими текстами. “Я тут жив” – у добірці Віктора Тютюна є ностальгійні рядки про Херсон до окупації і почуття людини, яка повернулася в рідне місто, до свого дому. Ось уривок з його поезії “Ворожба”: Хато, мій доме! Не стань домовиною – Я ж тебе, старого, глядів мов дитину. Не бійся, мій доме, ракет і снарядів – твої обереги вражу силу віднадять. Хато, мій доме! Тебе збудували солдати Козацького роду – не вчені боятись. Потужно воюють словом у дебютному виданні і добірки поезій Станіслава Новицького під назвою “Не бійся патрона в патроннику”, Ірини Кримської “У житті – як на війні” та інших авторів. А от Анна Поповчук один із своїх віршів присвятила пам’яті Небесної Сотні, полеглої в Києві 2014-го – за такий спомин треба так само дякувати, бо історична пам’ять в українців куца. А прийдешньої зими вже 10 років Революції Гідності. Наступне число “Сівача” (№ 1-2 2023) вийшло і змістовнішим, і з кольоровими ілюстраціями картин художника Тараса Дудки. Окрасою випуску стали поезії не лише лавреатів Шевченківської премії Віри Вовк і Павла Мовчана, дослідження з історії українських казок Василя Голобородька, а й добірка молодих поетів – Любові Бенедишин, Надії Теленчук, Любомира Лесоніна та інших. Завважив серед них найкоротшого вірша, принаймні у цьому “Сівачеві” № 1-2. Це Віктор Шило: “Хай-куку#27 мовчить зозуля / буду жити вічно / або вже помер”. Редактор цього разу своїх віршів не розмістив, але написав рецензію на “Книгу мовчань” Марини Горбатюк, відзначивши, що “у її рядках простежується справжність поетичного сенсу”. Є і проза, публіцистика, добірка для дітей і переклад Тетяни Дзюби з верхньолужицької на українську поетів, які пишуть мовою західнослов’янського бездержавного народу – лужицьких сербів, розселених переважно на території Східної Німеччини. Добірка має назву “Ми були, ми є, ми будемо”, що здалося символічним: у Лужиці збереглися давні придорожні кам’яні хрести на яких вибито надпис лужицькою мовою “Були, є і будемо”. Це і про нас, українців, подумалося. Ще одне оригінальне видання народи-оповиті тоненькими ниточками доль пересічних людей. Понад годину тривала розповідь про Якщо в розпал кривавої війни з лютим ворогом українці видають газети і журнали здебільшого без підтримки держави – це про свободу слова чи повернення до самвидаву радянських часів, коли часописи друкувалися всупереч владі? Це дискусійне питання залишимо на потім, бо головне, на мій погляд, у тому, що саме під час найбільшої кризи вітчизняних медіа з’являються нові видання. Зокрема в районах, які ЗСУ звільнили від ворога.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин