Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Мене не страшать ці 15 років, які я маю…” А вже пройшло 10 років…”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Донька президента УГВР Наталія ОСЬМАК: “Українська держава – воююча сторона Другої світової війни”

Слово Просвіти, №31 за 2023 рік

В історії модерної української державності надзвичайно важливою є інституційна та поколіннєва тяглість від доби Української національно-демократичної революції 1917–1921 років до здобуття незалежності 1991 року. Однією з ключових сполучних ланок на цьому шляху стало створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) в липні 1944 року. Корінний перелом у Другій світовій війні на межі 1942–1943 років спонукав обидві ОУН – бандерівську і мельниківську – до пошуку “нового обличчя”, прийнятного для нових потенційних союзників – західних демократій, а також для населення Центральної і Східної України. Антон ПЕЧЕРСЬКИЙ, Євген БУКЕТ Фото Віктора ДЕХТЯРА Особливо помітні зміни відбувалися в бандерівській ОУН, щоправда, без самого Степана Бандери, який з 1941 року перебував у німецькому концтаборі. Третій надзвичайний великий збір ОУН у серпні 1943 року ухвалив програму, яка нагадувала не ідеологічні побудови інтегрально націоналістичних рухів між воєнної доби, а програми повоєнних антиколоніальних рухів. А створення УГВР у липні 1944 року спричинило ще глибші ідеологічні зміни в напрямі демократизації, завдяки яким до кінця 1940 х років підпільний націоналістичний рух в Україні позбувся специфічних рис інтегрального націоналізму й перейшов на демократичну платформу. Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) – орган політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе “верховним органом українського народу в його революційно визвольній боротьбі”. Метою організаторів було створення широкої суспільно політичної бази з метою відновлення незалежної української держави. Очолив УГВР Кирило Осьмак – український науковець аграрій, громадський та політичний діяч, який за доби Перших визвольних змагань належав до складу Української Центральної Ради. Його обрання Президентом Української Головної Визвольної Ради стало свідченням тяглости історії модерної української державності. Про постать Кирила Осьмака, його місце та роль в історії України кореспондентам АрміяInform розповіла його донька Наталія Осьмак. Присвятивши значну частину життя дослідженню біографії свого батька, вона глибоко занурилась в історію українського національно визвольного та державницького руху. Зокрема, пані Наталія є авторкою кількох книжок про Кирила Осьмака та УГВР: 41 й том Літопису УПА “Кирило Осьмак – президент УГВР. (Документи і матеріали)” (2004 рік), “Кирило Осьмак – нескорений Президент УГВР” (2008 рік), “Кирило Осьмак: автопортрет у листах на тлі Владі мирського централу” (2014 рік). – Для початку нашої розмови скажіть, будь ласка, кілька слів про Кирила Осьмака – поза тим, що для вас він насамперед батько. Ким він є для України? – Кирило Осьмак – насамперед Президент Української Головної Визвольної Ради. У липні 1944 року було створено цей орган, який мав керувати всією державницькою визвольною боротьбою. Це, властиво, був підпільний парламент і підпільний уряд воюючої України. Отже, Кирила Осьмака обрали Головою Парламенту або, як казали, Президентом. А головою уряду або, як тоді називалась ця посада, генеральним секретарем, було обрано Романа Шухевича, який на цьому великому зборі УГВР мав псевдо Лозовський. Метою створення УГВР було згуртувати всі національні сили, державницько визвольні партії, групи, окремих людей і очолити визвольну боротьбу. – Де відбувалося те зібрання, на якому Кирила Осьмака обрали Президентом УГВР? – Це був Великий збір УГВР, який проходив на Самбірщині, у Самбірському повіті, поблизу села Сприня. Там, на околиці села, на підніжжі гори було лісництво, лісничівка. І в цій лісничівці й відбувся Великий збір УГВР. Він тривав упродовж п’яти днів, з 11 до 15 липня 1944 року. Німецько радянський фронт тоді ще не докотився до того регіону, і відповідно ця територія ще не була під радянською окупацією. Однак фронт наближався – учасники збору чули, як гримають гармати. Тому щойно збір виконав заплановану програму – всі одразу роз’їхалися по своїх місцях, де вони постійно чи тимчасово підпільно перебували. Під час збору вівся протокол, стенограма засідань, усі виступи фіксувалися. Однак ці протоколи залишилися в Україні і до творців УГВР не потрапили. Коли я вивчала слідчу справу Кирила Осьмака, то, здається, у п’ятому або шостому томі є російський переклад тих протоколів. Я намагалася знайти оригінали, але, можливо, оригінали були знищені і збереглася тільки російська копія, яка, до речі, опублікована в 26 му томі “Літопису УПА”. – Так, це авторитетний і дуже важливий багатотомний проєкт… – Взагалі УГВР присвячено п’ять томів “Літопису УПА”. Восьмий том літопису – це був перший том, який мені потрапив до рук. У ньому я вперше прочитала присвяту борцям за державність України, серед яких був згаданий також Кирило Осьмак, Президент УГВР. Саме тоді я вперше дізналася, ким був мій батько Кирило Осьмак в усьому державницько визвольному русі. Бо раніше я знала з його листів, з одного листа, що він був у Володимирській тюрмі, коли він зголосився до нас з мамою. І з одного з листів, тайнописом, було зрозуміло, що він одержав 25 років тюрми. Бо він написав мамі – він мусив писати російською мовою – таку фразу: “Мене не страшать ці 15 років, які я маю…” А вже пройшло 10 років… Це було закреслене цензурою, але якось вдалося це відчитати. Коли я маму питала, за що засудили на 25 років, то вона відказувала, що буцімто тато під час німецької окупації працював, а тоді цього немовби було достатньо для терміну ув’язнення у 25 років. Й ось тут я читаю про Кирила Осьмака як Президента УГВР! Хвилювання було – я не можу передати – до межі непритомності! Потім я прочитала там коротку біографію батька, стислий життєпис. Щось із нього я дізналась уперше, про щось вже знала з листів. Наприклад, я там з хвилюванням прочитала, що Кирило Осьмак був членом Української Центральної Ради. А Центральна Рада – це було мало не єдине, що я тоді зі справжньої історії України ХХ століття знала. Тобто як знала? Була така п’єса Олександра Корнійчука “Загибель ескадри”, в якій згадувалася Центральна Рада – якісь буржуазні націоналісти, щось таке. Тоді я почала шукати якісь документи, публікації про Центральну Раду. Й ось випадково в Будинку письменників я зустріла Василя Кука, про якого я вже знала, що він був командиром УПА. Його запросили на сцену, він розповів, що працює з документами в Інституті археографії, як мені запам’яталась назва. Це мене зацікавило – раптом у тих документах є і про Кирила Осьмака? Тому після завершення заходу я підійшла до Василя Кука і запитала про Кирила Осьмака, члена Центральної Ради. “Як прізвище вашого батька?” – питає він. Я кажу: “Ось мак”. “Осьмак, Осьмак… То це ж Президент УГВР!”. А я на те: “Тая знаю, що він Президент УГВР, але мене більше цікавить те, що він був членом Центральної Ради”. Однак для Василя Кука Кирило Осьмак був насамперед Президентом УГВР. Для нього зустріч зі мною теж була потрясінням, тому що 50 років про Кирила Осьмака взагалі нічого не говорили. А якщо навіть згадували, то доля його була невідома. Після того як я познайомилася з Василем Куком і почала з ним зустрічатися, тоді я вже почала вивчати, що таке Українська Головна Визвольна Рада, та, власне, вивчаю й до цього часу. – Українська Головна Визвольна Рада зацікавила вас через долю батька. І завдяки цьому ви прийшли до усвідомлення значення цієї інституції, цього органу. Як би ви визначили його роль в українській історії ХХ століття? Чи посів він гідне місце в історії української державності? – УГВР – це унікальне явище, іншого такого не було. Національно визвольні та державницькі рухи обов’язково потребують певних координаційних, організаційних структур. Поляки, наприклад, які воювали в складі Армії Крайової, мали свій уряд еміграційний. Він був давно відомий, сформований. А українці нічого схожого не мали. Тому Українська Головна Визвольна Рада мала стати саме таким урядом, який представляв би воюючу сторону – українську державу. УПА при цьому мала сприйматися як військова формація воюючої сторони. Українська Головна Визвольна Рада мала почасти відродити, почасти сформувати наново українську державність, стати таким собі місточком від Центральної Ради через УГВР до вже сформованих українських державних органів. Також слід пам’ятати, що УГВР з’явилася не на порожньо му місці. Вона постала на перетині і взаємодії двох традицій чи напрямків українського державницького руху. З одного боку, це була генерація молодих українських націоналістів, яка сформувалась на Заході України, у складі Польщі. З другого ж боку, це були наддніпрянці, носії інституційного досвіду українського парламентаризму й української державності 1917–1921 років. І саме в цьому органічному поєднанні полягає головний її феномен. Тут варто згадати про Третій надзвичайний збір ОУН, який відбувся у серпні 1943 року. У його роботі взяли участь наддніпрянці – ті люди, з якими зустрічалися члени похідних груп, йду чи в центральну Україну творити українську адміністрацію. Це були представники старшої генерації, з великим громадським політичним та парламентарним досвідом, думка яких була важливою й авторитетною в середовищі тих, хто прагнув відродити українську державу. Серед них був і Кирило Осьмак. Ця старша генерація українців державників з Наддніпрянщини не сприймала авторитарного вождизму, притаманного ОУН під проводом Степана Бандери, тому Третій надзвичайний збір ОУН відійшов від тоталітарної вождистської спрямованості, схиляючись у бік демократизації. Саме завдяки цьому формувалася традиція модерного українського демократичного націоналізму. Продовженням цього руху стало створення Української Головної Визвольної Ради. Так поступово відбувся перехід до демократичного націоналізму, і на базі цього демократичного націоналізму були сформовані і сформульовані ті документи, які ухвалили на Великому зборі УГВР. Саме в цьому, на мій погляд, полягає головне значення Української Головної Визвольної Ради.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин