Шевченкіана · “Психологічно глибокі портрети 1930-х років об’єднують дивовижна високочолість Шевченка й огненно-вимогливий погляд”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Фотій КРАСИЦЬКИЙ: “Я поставив святим обов’язком життя мого виконати портрет свого діда Тараса…” До 1504-річчя з дня народження живописця
Слово Просвіти, №31 за 2023 рік
Природно, що цього місяця чергова стаття проєкту “Тарас Шевченко у творчій долі видатних письменників і художників” присвячується знаному українському живописцю і графіку, внучатому небожеві Тараса Григоровича (батько Фотія Степановича був сином улюбленої і люблячої старшої сестри Тараса – Катерини) Фотію Степановичу Красицькому (серпень 1873 – червень 1944).
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Велика виставка творів Фотія Красицького пройшла в Києві 1973 року до 100-річчя з дня його народження. На ній було представлено портрети Тараса Шевченка, створені у 1905 році (полотно, наклеєне на картон) та в 1906 і 1910 роках (папір, літографія)1. Авторка вступної статті до Каталогу цієї виставки, відома мистецтвознавиця Ніна Россошинська ніби побіжно зауважила: “Портрети великого Кобзаря, створені Красицьким, по праву стоять поряд з роботами І. Крамського, І. Рєпіна”. Тоді як насправді вона зафіксувала аксіоматичне твердження, що відображає навічну присутність Фотія Красицького в першому ряді творців історично видатних портретів Тараса Шевченка кінця ХІХ – початку ХХ століть. Фотій Красицький започаткував свою Шевченкіану в середині 1890-х років жанровими і пейзажними творами, зокрема краєвидами тих місць, де жив і бував Шевченко, скажімо, полотно “Руїни корчми у Лисянці” (1901), пленеристичний пейзаж “Село Кирилівка” (1901), в яких одразу виявив себе художником-реалістом з імпресіоністичним оком (він народився в історичний час появи імпресіоністів у Франції). Центральна картина творчості Красицького “Гість із Запорожжя” (1901, другий варіант – 1916) яскраво й переконливо маніфестувала живий інтерес митця до національної історії, без чого неможливо працювати над образом Кобзаря. Портретна галерея Шевченка датується періодом із кінця 1890-х років і до кінця 1930-х… В автобіографії Фотій Красицький засвідчив: “До 1888 року я був пастухом-бат-раком… Зважаючи на мої здібності до малювання і родинний зв’язок з Т. Г. Шевченком,… мене було зараховано учнем Київської школи малювання М. І. Мурашка2. Кошти на навчання я одержував від українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка” (кошти також поступали від Київської української громади, очолюваної Лисенком). У 1892–1894 роках Красицький навчався в Одеській рисувальній школі, де його викладачем був Киріак Костанді, а затим – до 1901 року – у Вищому художньому училищі при Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі, у 1898–1899 роках – у майстерні Іллі Рєпіна: “Безпосередніми своїми вчителями, що дали мені розуміння мистецтва, дали основи художньої культури, вважаю послідовно: М. Мурашка, М. Пимоненка, О. Попова, К. Костанді та І. Рєпіна”. У 1901–1906 роках Красицький займався малярською творчістю, переїхавши 1903 року до Києва, з 1906 року починається його педагогічна діяльність. У межах цієї статті, в якій коротко розгляну Шевченкіану Фотія Красицького, не ставлю завдання послідовно викласти його біографію, лише зазначу, що життєвий і творчий шлях митця цікаво висвітлено в давній публікації Пантелеймона Мусієнка3 і уточнено деякими новими архівними документами та невідомими фактами біографії в ближчій за часом статті архівіста-дослідника Дмитра Нестерчука “Гілка Шевченківського роду” (2014). Ще додам, що 2011 року в Києві видано біобібліографічний нарис “Майстер пензля Фотій Красицький” (укладачі Г. Бордюк і Т. Мусієнко), що містить інформацію про публікації, присвячені художнику. Там само можна довідатися про пам’ятні дошки Фотію Красицькому в Києві й Миргороді та ін. А ще – про пам’ятний знак на місці садиби Катерини Красицької в селі Зелена Діброва… Тут хочу на мить, але неодмінно зупинитися. Тарас Григорович навіщав старшу сестру, яка доглядала його в дитинстві, а після смерті матері турботливо опікувалася ним, у 1843 році й у вересні 1845-го, побував тут і влітку 1859 року, через більш як десять років опісля її смерті. Прикро, що в новітній “Шевченківській енциклопедії” (2012) не знайшлося місця для замітки про село Зелена Діброва… До речі, в “Шевченківському словнику” (1976) вона була! Отже, 1898 року Фотій Красицький виконав портрет Тараса Шевченка (полотно, олія). Якщо ви покладете перед собою репродукції цього твору і портрета поета, створеного Іллею Рєпіним у 1888 році, то легко переконаєтеся у схожості вже самої композиції – постава голови анфас, а поворот фігури – у три чверті, фігура портретованого виконана фронтально, що дозволяє заглибитися у фізіономічні риси Шевченка. Неважко переконатися, що й одяг поета той самий – з-під вишуканої краватки видніється білосніжна сорочка, ті ж добротний суконний піджак і пальто… Знаємо вже, що Красицький був учнем Рєпіна і, скажімо, видатний український живописець Іван Труш наголосив на цьому, схвально відгукнувшись про його картини, виставлені 1905 року у Львові. Втім, нагадаю, що Шевченків портрет пензля Рєпіна, у майстерні якого Красицький тоді навчався й під впливом якого не міг не бути, вже давно знаходився в Україні, і молодий художник буквально підгледіти у маститого художника не міг… Очевидно, найперше йдеться про те, що обидва митці створювали свої полотна на основі відомих Шевченкових фотографій 1858–1860 років і поетових автопортретів у світлому й темному костюмах (1860). Але не виключаю, що Рєпін привернув особливу увагу Красицького до фотознімка Івана Досса, одного з кращих у прижиттєвій іконографії Шевченка. Звідти – живий і пронизливий погляд Кобзаря з-під брів в обох художників, який і робить його гнівним бунтарем… У передмові до згаданого біобібліографічного нарису “Майстер пензля Фотій Красицький” розповідається, що він знайшов аж у Швейцарії природний камінь розміром 65х59 см і дев’ять місяців працював над виготовленням літографічного каменю для створення портрета Шевченка, сам обробив його, відшліфував, різцем наніс силует поета… Та ж як же довго й славно служив цей дивовижний камінь художникові! Цікаву інформацію щодо портрета Шевченка, вигравіруваного Красицьким у техніці літографії (1906), як ніхто лапідарно й скрупульозно, зумів подати у “Шевченківській енциклопедії” мистецтвознавець Петро Нестеренко: “Портрет тиражували у різних розмірах (630х490; 712х532; 800х602; 830х620; 835х632) і продавали за низькою ціною – 20 коп. за примірник. Наклад швидко розійшовся в Україні і ба-
Ф. Красицький. Портрет Т. Г. Шевченка. Папір, акварель. 1939 р.
гатьох інших країнах (Росія, Австрія, США, Канада, Франція)”. Хочу передати словами самого Красицького, з листа в березні 1908 року до його мецената, деякі труднощі й тонкощі цієї роботи: “Коли я нарисував сей портрет на камені і хотів було усі оттиски робить ручним способом, то ні один майстер не захотів взятись за се діло, бо дуже було тяжко друкувати його руками. От через що случилося, що я маю лишень тільки один десяток таких кращих портретів, призначених мною тілько для музеїв… Взагалі такої великої літографії портрета ні з одного письменника нема. Я майже півтора року потратив на роботу портрета на літографському камені і коли скінчив, то навіть літографи-спеціалісти з здивованням казали, що в нашому літографському ділі се найзначніша по технічним трудностям і художественному виконанню робота”. З урахуванням усього цього на початку ХХ століття Фотій Красицький заснував навіть власне видавництво. Він сам заявив: “…Я починаю видавництво дешевих картин для народа на українські теми”. На звороті портрета Кобзаря читаємо: “Листівка. Видавництво Ф. Красицького. м. Київ. Т. Шевченко. Рис. Ф. Красицького”. Важливо відзначити, що ця діяльність Фотія Степановича добре рекламувалася! Наприклад, видавництво “Час” у Києві, випустивши у світ “на спомин про 50-літні роковини зо дня смерті Т. Шевченка” поетову баладу “Тополя”, наприкінці видання повідомляло, що в українських друкарнях продаються: “Портрети Т. Шевченка, роботи артиста4, маляра Фотія Красицького: великого розміру (в шапці) ціна 20 коп., і (на кращому папері) 1 карб., без шапки – 30 коп.; портрет (в шапці) з життєписом Т. Шевченка, ціна 3 коп.”. Отже, художник Фотій Красицький з успіхом виконував непросту й важливу роботу, впродовж десятиліть друкуючи портрети Шевченка в різних розмірах із літографського каменя (1909, 1910, 1925, 1930-ті роки)… У 1934 році Фотій Степанович нарисував портрет Шевченка з бородою – художник знав, що рідний дід носив її на засланні, скажімо, в 1848-му на Косаралі в нього була, за словами самого Тараса Григоровича, “широка, як лопата, борода”, згодом поголена. Затримавшись дорогою з заслання в Петербург у Нижньому Новгороді, поет знову відростив бороду: “…Запустив бороду, справжнє помело”. Нову бороду відображено у двох Шевченкових автопортретах, перший створено 27–28 листопада 1857 року, він подарував його Михайлу Щепкіну 24 грудня. Донька Федора і Анастасії Толстих юна Катерина Юнге, яка вперше побачила Шевченка відразу після його повернення до Петербурга, згадувала: “Увійшов він, з довгою бородою…” Однак невдовзі Тарас Григорович зголив бороду, і відтоді й до кінця життя на всіх автопортретах (за винятком офорта 1860 року) і фотографіях він постає без бороди, але з… густими вусами, що звисають донизу. У спогадах Івана Тургенєва, який уперше зустрівся з Шевченком узимку 1859 року, читаємо про його “густі вуса, що закривали губи…” Ликера Полусмак, з якою Шевченко збирався взяти шлюб 1860 року, говорила: “Був він собі середнього росту – такий мужественний, здоровий чоловік, чорні вуса…” Шевченкові вуса бачимо на всіх автопортретах і фотографіях після гоління бороди… Пишні, густі вуса Кобзаря зі смаком і любов’ю зобразив Красицький на портретах 1932 і 1938 років. Але найперше психологічно глибокі портрети 1930-х років об’єднують дивовижна високочолість Шевченка й огненно-вимогливий погляд. Як і у знаменитому полотні Крамського, на портретах Красицького зустрічаємося з, говорячи словами самого Шевченка, “орліми очима”. Може, звучить пафосно, то скажу простіше, що з цим портретом хочеться “очима, душею, серцем розмовлять”. І саме в цьому неперевершеність видатних творів Фотія Красицького! Особливо вражає мене акварельний портрет Шевченка (1939) в імпресіоністичному сонячному золоті, що вщерть заповнило кімнату, в якій сидить Тарас Григорович, і сам одягнутий у костюм золотистого кольору та блакитну краватку. Кольори Державного прапора України! За основу зображення взято прекрасний фотопортрет Івана Гудовського, зроблений влітку 1859 року, але художник оздобив інтер’єр яскравими мистецькими творами,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
