Незабутні · “Фотій Красицький яскраво виділяється тим, що творив образ геніального родича буквально впродовж усього творчого життя”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Пом’янули просвітян Січеславщини
Слово Просвіти, №31 за 2023 рік
о. Юрій МИЦИК, д. і. н., проф., заслужений діяч науки і техніки України
В умовах тяжкої війни проти московитських окупантів “Просвіта” продовжує свою патріотичну діяльність, не забуваючи про видання спадщини видатних просвітянських діячів, котрі таврувалися в компартійні часи праць як “українські буржуазні націоналісти”. Так, нещодавно в Дніпрі в серії “Постаті Просвіти” вийшла книга “Василь Біднов. Спогади” (Дніпро, 2023, 127 с.), підготовлена найкращим краєзнавцем Дніпра – журналістом Миколою Чабаном. Це видання стало можливим “завдяки зусиллям команди сучасної Січеславської “Просвіти”, як відзначив її голова Сергій Тютюнник. Василь Біднов (1874–1935) був професором, головою Січеславської “Просвіти”, видавцем, істориком козацтва і української церкви. Після поразки українських визвольних змагань у 1917–1921 рр. був змушений емігрувати до Польщі, а потім до Чехословаччини. Його дружина Любов Жигмайло-Біднова залишилась із хворою матір’ю у Катеринославі (Дніпропетровську), пізніше була засуджена на сумнозвісному процесі СВУ (1930 р.), і доля її невідома. Минулого року Микола Чабан видав цінний збірник спогадів про Біднова, використавши головним чином призабуті емігрантські видання (на цю книгу тижневик “Слово Просвіти”, № 3 за 2022 р.,
Леонід ГОРЛАЧ
Життєвий шлях кожного з нас пролягає не тільки через географічні широти, а й через спілкування з іншими людьми. Які б схрони не вимуровували собі для самозбереження, але реальний світ так чи інакше пошле тобі назустріч і щастя порятунку в тяжкі часи, і гірке розчарування від чогось пережитого. І саме складає частину твого буття, оте спілкування з сучасниками, з якими судилося бодай на короткий час стати частинкою незбагненного переплину історії. Від цього нікуди не подітися, бо так наречено долею. З цієї позиції й прагну повернутися подумки в ті часи й події, які стали спільними для всього нашого покоління дітей війни. Особливо гостро відчувається це нині, коли московські ординці знову несуть горе українській землі, яка породила колись праматір всього східного слов’янства – Київську Русь, велику й горду Державу вільних мирних людей. Наше покоління було вигойдане Другою світовою, наші останні кроки на життєвому шляху ламко й зморено кладуться під вибухи рашистських ракет. І думається мені: якби змогли повернутися з інших світів ті, кого знав і шанував, з ким ділився не лише шматком хліба, а й сокровенною мрією, вони б не мовчали покірно чи випікали вітальні паляниці для зустрічі звироднілих катів. Гадаю, був би серед них і Олесь Лупій, для котрого любов до України була настільки природньою, як дихання. Людина шляхетної душі… Так би назвав я свого сучасника, мавши можливість зустрічатися з ним у різних ситуаціях, зближуватися й віддалятися одне від одного, потрапляти в таку веремію суспільного життя, коли в силу історичних потрясінь ламалися не такі загартовані характери – адже друга половина минулого століття не рясніла врожаями гуманізму та добра, тодішня імперія народів, зігнаних “добровільно” в союз, четвертувала й наші душі, хоч ми й не усвідомлювали того через відсутність інформації про інші світи. Отож зберегти в собі бодай вселюдські гуманісвмістив схвальний відгук). Тепер же він видав спогади самого Біднова, який був ще й прекрасним мемуаристом. Його спогади стосуються визначних постатей в українській історіографії (Дмитро Яворницький, Микола Петров), літературі (Олександр Кониський, Адріян Кащенко), науці (астроном Олександр Аленич). Біднов був особисто знайомий з ними, в його спогадах є чимало важливих і цікавих фактів з біографій цих осіб, дана оцінка їх внеску в історіографію, літературу, українське суспільне життя. З особливим зацікавленням читаються його спогади про Кониського (1836–1900), який представляв старшу генерацію діячів українського руху. Молодому Біднову було дуже цікаво довідатися про його захоплення українським театром, працями Михайла Грушевського, суперечливу оцінку Михайла Драгоманова, полеміку з мовного питання, яку вели проф. В. Антонович і В. Науменко з шовіністами типу проф. Т. Флоринського. І цього разу упоряднику довелось звертатися переважно до українських видань, які виходили в Польщі й Чехословаччині до Другої світової війни. Окремо стоять захопливі спогади про Український державний університет (УДУ), створений урядом УНР у Кам’янці- Подільському у 1918 р., де Біднов працював від самого початку до 1921 р. в якості професора. Він описав перші кроки цього вищого учбового закладу, формування викладацького колективу (серед професорів були, зокрема, видатні науковці: Л. Білецький, Д. Дорошенко, М. Драй-Хмара, Ю. Сіцінський та ін.). Значну роль відіграв у становленні УДУ сам ректор проф. Іван Огієнко, який був одночасно міністром освіти і сповідань УНР. На долю УДУ випали тяжкі випробування (голод, холод, брак літератури тощо), але все це з часом могло бути подолано, якби не наступ московитських більшовиків. За першої окупації ними міста нарком освіти Затонський, який прибув у Кам’янець-Подільський, заявив про закриття богословського факультету (“богослови – наші вороги”), а хтось із його прихвостнів сказав викладачам: “Вас треба наполовину перестріляти… ви самостійники” – і ця установка почалась реалізовуватися (першими з професорів УДУ були ув’язнені сам Біднов та Л. Білецький). Їх врятував контрнаступ армії УНР, але в 1921 р. Біднову довелось все-таки тікати до Польщі… У додатках до спогадів вміщена розлога стаття Біднова “Атакування” Запорозької Січи 1775 року”, присвячена сумній сторінці історії України – ліквідації Російською імперією останнього бастіону української державності. Книга видана на доброму папері, містить чимало архівних фотографій з катеринославського та емігрантського життя Василя Біднова. Таким чином, широкому колу читачів стали доступними спогади Василя Біднова. Сумлінна праця Миколи Чабана дає приклад іншим обласним “Просвітам”, як увічнювати діячів українського руху і культури.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
