Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Віче продемонструвало силу та стійкість українців, їхню волю до свободи та самовизначення”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Долинське віче: крок до незалежності

Слово Просвіти, №31 за 2024 рік

Віталій ОЛІЙНИК, заступник голови Долинської районної організації ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, начальник відділу освіти, молоді та спорту Вигодської селищної ради Івано- Франківської області 10 червня 1989 року Долинщина стала свідком події, яка назавжди вписала себе в історію українського національного відродження. Того дня в Будинку культури Вигодського лісокомбінату (в м. Долині такий захід радянська влада не дозволила провести) відбулася установча конференція Долинської районної організації Товариства української мови імені Т. Шевченка. Це була смілива заява про відродження національної свідомості та прагнення до свободи. На конференції головою Долинської районної організації Товариства було обрано організатора первинних осередків, активіста національного відродження Степана Янковського, який все своє життя присвячує товариству. Ухвалена на конференції резолюція категорично вимагала надати українській мові статус державної та засуджувала русифікацію, що охопила всі сфери життя в Україні. Товариство розіслало резолюцію конференції до урядових органів і центральних газет, сподіваючись на швидку реакцію. Проте, не отримавши бажаних результатів, вирішили організувати всенародне віче. Отримання дозволу на проведення такого заходу виявилося непростим завданням. Після тривалих бюрократичних процедур, під час яких організаторам довелося надати детальний план заходу, включаючи список учасників та теми їхніх виступів, навіть адреси проживання, місце проведення заходу, кількість присутніх, хто нестиме відповідальність за порядок, міська влада нарешті дала згоду. Дозвіл на проведення першого санкціонованого віча в місті Долині на стадіоні дитячо-юнацької спортивної школи по вулиці Південна нарешті було отримано. Його підписав заступник голови Долинського міськвиконкому В. Макух 24.07.1989 р. за № 254. Степан Янковський узяв на себе всю відповідальність за організацію віча і очолив його. Він не лише підготував і провів захід, а й виступив із запальною промовою, заохотивши тисячі присутніх до активної участі в національному відродженні, боротьбі за гідне життя у власній державі. 30 липня 1989 року о 12-й годині згідно з опублікованим у газеті “Червона Долина” оголошенням розпочалось багатолюдне віче. Незважаючи на погрози збоку радянської влади та спроби дискредитувати захід, віче відбулося. Напередодні керівництво Долинського райкому КПУ намагалося зірвати захід, розповсюджуючи чутки про приїзд із Івано-Франківська до Долини 100 бандерівців. Проте, незважаючи на тиск, до Долини прибули не тільки місцеві жителі, а й відомі громадсько-політичні діячі, борці за самостійну українську державу: голова обласного об’єднання ТУМ ім. Тараса Шевченка Степан Шулепа, краєзнавець Петро Арсенич, журналіст Роман Гладиш, політв’язень Богдан Ребрик, активіст “Просвіти” о. Антін Путько, з Калуша – Роман Шмегельський, борці за легалізацію УГКЦ зі Львова, гості з Києва та інші. Їхній приїзд став свідченням того, що боротьба за українську справу об’єднує людей із різних куточків країни. За підрахунками зібралося до 5 тис. осіб. Над стадіоном майоріли синьо-жовті прапори, а з трибуни лунали палкі промови. Учасники віча вимагали надати українській мові статус державної без будьяких обмежень, відродити національну символіку – синьо-жовтий прапор і Тризуб та узаконити релігійні свята, відновити УГКЦ. Крім того, звучали заклики до подолання тоталітарного режиму та побудови незалежної української держави. Відкрив віче Степан Янковський, який виступив з доповіддю про повсюдну русифікацію українського народу, доктрину об’єднання націй СРСР в один народ та необхідність надання українській мові статусу державної без будь-яких обмежень. Слово мали також о. Антін Путько, Роман Скворій, Любов Боброва Оксана Волковецька, Галина Парила, Ганна Мельник, Петро Арсенич, Олексій Сем’янишин та ін. На вічі виступили колишні в’язні комуністичного режиму Петро Січко і його син Василь, який прилюдно спалив компартійні друковані органи – газети “Червона Долина” та “Радянська Україна”. У прийнятій резолюції віча від уряду УРСР вимагалось не тільки надання українській мові статусу державної, а й обов’язкове її вивчення в усіх загальноосвітніх школах, введення у середніх, вищих навчальних закладах в повному обсязі історії України, узаконення свята української мови, Великодніх і Різдвяних свят як національних і внесення їх до українського календаря, повернення українському народу його древньої символіки. Мітинг 30 липня 1989 року ввійшов в історію: він розбудив у жителів Долинщини і краю приспану національну свідомість і світлу ідею здобуття самостійної, соборної і незалежної Української держави. На ґрунті Товариства української мови імені Т. Шевченка почали зароджуватись нові громадські і політичні організації, зокрема НРУ. Але вже через декілька днів після віча весь колектив редакції газет “Червона Долина” (редактор Анатолій Павленко) у статті під заголовком “Альянс з екстремістами” так зреагував на всенародне волевиявлення: “Минулої неділі на міському стадіоні... відбувся мітинг, скликаний районною радою Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Голова ради цього Товариства Янковський С. С., одержуючи в міськвиконкомі дозвіл, запевнив, що порядок на мітингу буде забезпечений його активом, а доповідь і виступи цілком і повністю відповідають програмі і цілям цієї добровільної організації. Початок мітингу не віщував нічого спільного з цією програмою. На стадіон вповзла колона різного наброду під синьо-жовтими прапорами, на ходу демонструючи свої екстремістські настрої, Янковський назвав їх “гостями мітингу” і ввів до регламенту виступів... вони задерикувато і зухвало паплюжили радянську владу, Комуністичну партію, кидаючи заклики до непокори і протистояння, вдавалися до образ... Але ніхто з організаторів мітингу не обурився тим, як екстремісти нахабно ведуть мітинг у напрямі націоналістичної агітації... Районна організація цього Товариства себе безнадійно скомпрометувала...” Погрозливі публікації продовжувались не тільки в наступних номерах “Червоної Долини”, а й у газеті “Радянська Україна”, органі ЦК КПУ, Верховної Ради і Ради Міністрів УРСР під заголовком “Трибуна мови чи рупор змови” за 19 серпня 1989 р., № 191. У статті наголошувалось, що “мешканці цих міст і навколишніх сіл переконалися в тому, хто є хто, куди веде і що саму ідею створення Товариства, захисту і розвитку рідного слова скомпроментовано... Не думалось..., що Товариство шанувальників української мови з перших днів свого керування стало рупором змови екстремістського напряму... Визивно підходили до мікрофону, паплюжили Радянську владу, Комуністичну партію, закликали до непокори і протистояння...” Однак ні шельмування, ні погрози, ні переслідування ворожих антиукраїнських сил уже не могли зупинити прагнення українського народу до волі, боротьби за українське національне відродження, власну державу та її незалежність. Уже лунали голоси необхідності виходу України із складу СРСР, потреби своєї національної грошової’ одиниці, української армії, заклик покидати членство КПРС як злочинної ідеології. Почався масовий вихід з цієї партії. Райкоми і обкоми партії були розгубленими. З кожним днем вони втрачали кермо влади та вплив на суспільно-політичні процеси. На захист рідного слова, духовності, культури, економіки, фауни і флори товариство збирало тисячі підписів громадян і надсилало їх для розгляду у Верховну Раду, Спілку письменників України, газету “Літературна Ук-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин