Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №32 за 1997 рік
Слово Просвіти, №32 за 1997 рік
дітне ра
а ій а
ат я
| -
МА Фаснль ГЕРАСИМ'ЮК ця із книги | Ла -
я, «ПАПОРОТЬ»
М
ПАБУКИ ПАМ'ЯТІ
Симетричини триптих
СНОВИДІНЬ Грука, що уві СНІ затерпла, згадує на спротив МИСЛьЬ нагу Сіна верхового срібні стебла стежку вітру пишуть на снігу
Чув чую: фрела і тилинка Це така вже музика -- сповна. Сіна верхового стебелинка, не вернусь у верхові сіна,
звідки вітром вирваний азійським, я лечу, як ТОЙ ЗЛОВІСНИЙ ПТАХ,
що кружляє над полеглим військом. ... Воші, тлом білим на снігах писані... Лиш на такі скриптури; на страшні г вірні письмена
мітить око хиже і понуре --
на отих, що підняли сіна
верхові И ЛЯГЛИ В СНІГИ ВИСОКІ бітром вихоплений в мить лиху 1! Занесений В ІХ ВІЧНИЙ СПОКІЙ, я зостався з круком на снігу:
Вдвох живі на всю Ззатерплу тишу... Я волів бодай вовків виття
з тих снігів, де срібні стебла пишуть схоже на прокляття вороття
е слово не спалахне, о хиже и дочасне
Крізь мене у тьму шутне, У нетрі, як сарна, шасне
крізь мене, глухого, для панічного сну -- свІіТИТИСЬ! Лиш серце моє здаля прострелить дробом копитець.
Ще вгледжу, як порина 8 дерев верхів'я кудлате, МОВ ласиця, а вона
кусає лише на свято
Не зникни хоч би з очей,
00 в мене Трійці не буде.
Прости празникову чернь за спрагу твоє! трути
Без тебе мов без ЛИЦЯ,
тікаю від долі и тути и від тебе, як Від ЛОВЦЯ
не оуде ловитви вдрутє г-
ЦІЄЇ погоні ВСМак цієї втечі губами Засну, розтисши кулак з пальцями-павуками
Василь Герасим ок один із найсвосєрідниших маших поетів. Мого | збірка «Діти трепети», висунута на здобуття Державної премії ім креаця Шевченка, різко вирізняється з-поміж пимих 1 свосіо тематикою, 1 СВОІМ грагічним ститоОвіІдДчЧУТТЯМмМ | |е поет, Для якого правда понад усе. Він живе у світі порушеної гармони, де пемає рівноваги красивого 1 корисного, ніколи не | захоплюється красою пейзажу, як, скажімо, Вінграновський. Він мислить безкомпромісно ї мужньо. Для нього |краса лише у правді. Це пост без усмішки Тільки гірка істина, Тільки правда. В його особі маємо справжнього майстра сюжетної епічної лірики ПІлитшучу дійстсть він розглядає на | міфологічному тлі, внаслідок чого вибраний епізод реального життя стає подією, яка трансформується 1 переноситься у вищі сфери думки, де етичні цінності починають поступатися цінностям естетичним. Загострене теогонічне сприйняття світу допомагає
|
біблійні міфи, а й створювати нові,
демонструючи при цьому неабияку
поетичну силу. Уміння використати міфологічний сюжет, наповнити його драматизмом нашогочасутє найбільшим досятненням Герасим'юка. Звичайно Ж, | щось подібне робили 1 до нього, зокрема Філянський, Тичина... Абсолютно
чогось, від КОГОСЬ. Все має своє коріння, заглиблене в традицію. Герасим'юк лише
по-своєму удосконалив, по-своєму поглибив цей прийом, що став визначальноїо озпакогю його стилю. Він не кинувся на принадливі, але давно зачерствілі крихти зі столу безпритульного модернізму, рішуче, хоч 1 не без остороги, освоював характерні риси творчості своїх попередників, у тому числі й поетів іншого стильового напрямку. Гак, у творі «Нічні дзвони Володимирського» відчутний перегук з М. Рильським, атвір «На сіні, що срібліє над кущами» підкреслює небайдуже ставлення автора до поезій М Вінграновського. Завжди внутрішньо зібраний, поет постійно звертає увагу на якість і лункість слова, підкоОрЮюЮЧчЧи
читача! самою поетичною субстанцією, і новою натхненною формою. Иого мричний героим |скористуюся цим заяложеним 1 приблизним терміном) ПОСТІЙНО ДВОЇїТтЬСЯ, ВІН НІіОбИ В КІЛЬКОХ іпостасях. Це 1 поет, і свідок у глибині самого поета, як висловився Ювенал, 1 вояк із Чорного лісу
Герасим ок мислить буттєвими
категоріями. Иого час вічний, він був і
|є, це рух (дія), зупинений у часі. Перед
нами глибинна психологія людини, психологія, звільнена 1 від соціальних обставин, 1 від часових ознак. Це намагання автора побачити весь світ тим поглядом, про який він пише: «Якщо в світі й нікого нема, погляд Є...» При цьому реальний світ поета стає більш реальним, ніж сама реальність. Це своєрідна алегорія істори з п визвольною боротьбою, пошуками істини та гадсумками цих пошуків. Відкривається | збірка Герасим ока віршем «Коса» |перший твір «Маріє» сприймається як заспів), у якому йдеться про глибини нашого коріння, що залишається живим, коли навіть «усе на землі у крові їв золі». Воно формує нашу самосвідомість. Глибина рятує, коли починається «ловитва безбожна», а рятвна соломинка стає «тоншою за соломинку». Поетичний світ Герасимчлока напружений 1 тривожний. Це відчуття вояка, що йде лісом, зірко | поглядахючи навкрути, звідустюоди чекаочи нападу і прокручуточи в уяві різні варіанти можливої сутички з ворогом Битва за волію в поста нерозривно пов язана з пошуками істини, правди, які відкриваються людині лишо в пайдраматичниш моменти, лише на краю прірви, на межі між життям 1 |смертіо, Це важка і кривава дорога з непередбаченими втратами, поразками, падіннями і розчаруватиям
шини 0
Хай програно бій, нас тупив супостат
мому не лише стилізувати в основному
|нового в літературі не буває, все - від
на груди ногою, а пам'ять стоїть, як останни солдат, -
не кидає зорою
дАтице вже вкотре свій зраненинй рід
підняп, як сокиру"!
Ти ще підповзеш до отецьких воріт
із Опйтви за ншіру
Ги ще заховаєш зіниці старі
під отчим порогом
ГПроклявши тебе, відійшли матері,
що мовили;. з Богом.
Щоб ти не хитнувся у вірі своїй,
останній вояче,
ми рід свій погубимо - приймемо бій,
т ворон докряче.
Це кульмінація 1 «це не крах, азнак», як і той солярний знак на сволоку, що вирізьблений одним із прадідів, який наступним поколінням необхідно вірно прочитати, щоб уникнути пастки мертвих і живих і підвестися «немовби за наказом: до своїх!»
Так нам випало: впасти 1 ити -
в пустелі, в тайзі, в тундрі -
допоки те світло буде текти
в кожнім зірванім бункері.
Поза міцним родовим корінням 1 духовною висотою не буває ні патріотизму, н героїзму. Без них людина, якщо й стає лицарем, то лицарем на годину. Розуміючи це, поет ніколи не вдається до декларативної героізації, до мітингового пафосу, до перехідних проблем. Иого цікавлять лише проблеми вічні, тобто завжди сучасні і завжди актуальні. Иого шлях - вертикальний, від глибини до висоти. І недарма в кінці
МЕНІ ПОЛИН, |ЯК ПАПОРОТЬ ЦВІТЕ
збірки вірш «ГІіси Юрія Змієборця». Це, власне, по-своєму витлумачений міф про потоп 1 про порятунок на вершині гори, на Говерлі нашого національного духу. Це порятунок, але не кінець битви за волю, вона, Як І двобій добра 1 зла, як пошуки істини, буде продовжуватись:
Ми притулилися плечима один до ОДНОГО,
міцно, як люди, які вже знають,
що буде весна і буде трава,
т потому за це
знов доведеться зимувати в землі.
Так було, так буде. І Той, що має дити з неба, знову запитає: «Чого ти плачеш, Маріє 7»
Як бачимо, композиція збірки дооре продумана 1 чітко вибудована. В ній немає контрастуючих творів, усі вони поєднані головною темою, настроєм, напрутою Це робить збірку органічною і цілісною. Читання поезій Василя Герасим'юка вимагає відповідної духовної папрути. Мовна та метафорична спресованість, постійне звернення до біблійних образів надає творам цього поета вагомості 1 значущості, хочу деяких випадках утруднює їх сприймання, особливо коли автор, як той дельфійський оракул |за словами Геракліта) «не приховує 1 не говорить, а показує знаками». Наш читач не настільки обізнаний з міфологією, щоб вірно прочитати ті знаки. А поет часто вибирає з міфу лише один якийсь визначальний штрих, якусь одну рису, що не виділяється зпоміж інших образів. До того ж Герасим'юк, як ніхто з нинішніх поетів,
поет «етнічний». Він уміло користується метафорою як одним з найкращих способів вираження Інтущім, множини та багатовимірності буття. Иого вірш добре ритмічно організований, напружений, хоч і має важку ходу. Це сходження на гору Відсутність Оезпосередності компенсується свіжістіо думки та пружинистою емоційної напругоїо Особливо високого рівня майстерності він досягає в поезіях «Коса», «Кроки на смерековім помості», «Аванадцять сивих Суддів сидять», «Старий завіт». злої не зламане в хащі крило», пси Карпат»
Можнпа без перебільц що збірка В. Герасим'юк ги» належить до напйобі нашої поезії
(( Но «Осінти
ІСнНяЯ ска дати а «Діти трепе-
А ЛЬШИХ дося НОїТЬ у Остані роки
о сво о
Леонід Т АЛАЛАЙ
СОНЕТ
МІЙ ангел -- ВОГОНЬ -- прошепочу услід повітрю, що відблиск його видихає
з отроцтва мого, де мій ангел читає
сни смерті -- смерековий запах
санскрит.
І жінка виходить з високих воріт, в ногах мого ангела хвойно сідає. Крім запаху в світі отроцтва немає, де ангел палає, холодний, мов лад.
Я знаю той холод отроцтва -- додна. Я знаю ту жінку отроцтва. Вона
з безсмертного леготу вихопить те
ЛИЦІ,
котре хоч почуєш, але не збагнеш -- лиш димом дитинних кісток обів'єші і вже не продиндриш і не промер-
фелиш.
Станичний, я, взискупочий во плоті,
дивлюсь на тебе в сорок сьомий
крізь дні й ночі наші в страсі І В ПІДЛОТІ. Станичний Остафійчук, псевдо Ліс.
Ги зійдеш місяцем і кожен стрічний
уб'є мене -- це в Книзі. Не про те я нині. Бже і я прозрів, станичний,
мені полин, як папороть, цвіте.
Це не земля, станичний, -- це ідея Земля -- це Остафійчук, псевдо Ліс, це ТІЛЬКИ ДИМ ВІД НЬОГО, ЩО ПОВИС над сорок сьомим... це над лісом -- Ліс!
НІ елліна за ним, ні гудея.
й й й
І як завше, за тебе вирішують. хто ти І 3 КИМ,
мов не відають: як це І вершилося завше,
т твоїм прокаженим, правічним леправим твоім
ким це
допоможе твій вибір, немов олагодійницький заштрик. Що твій виб 0: |
(о твій вибір, козаче? -- задавне-
ний самообман. Де ж ТВІЙ ВИОІр, оприш-
ку? -- одна втебе ся ежка Ї ТІЛЬКИ.
З неї ти не стрибнеш
гул та Н,
й
го теде з твоїм карбом від Є вона лише звіЛЬНИТЬ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
