Сторінка · с. 6сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №32 за 1997 рік
Слово Просвіти, №32 за 1997 рік
е ЗИ
й "че,
Р Р РЕ
ор БЕРЕ р --и
ЛОСУІТ Я
оон кін НИ ПЕРЕ ШЕБАЙДР
ВИКЛИК ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ
| Фрагменти статті «Євген Маланюк: У фізіотерапія батогом і металом?
и й, -ч-о - ПИ А. цінний й ння
ни ДИ Ру ні Р нн
сти ли
оби: нн рат Р нні - - -
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
До 100О-річчя від дня народження
ВІН дістає нас 1 звідти, 31 СВОГО потойбіччя. Не маємо сьогодні такого щита, який захистив би нас від пого караючого меча.
Прогаяли великі дні Скалічені й маленькі люди, Заслинили в ганьбу 1 Оруд Белику віру - И на рузнах Отарою мандрує люд,
Що мав зродити Україну
Він був максималістом. Одержимим:
Все чути. Всім палать. ЄДИНИМ болем Сути
Тим криком, що горить в кривавім стиску уст.
Це сказано замолоду. Це було запрограмовано на все життя у його першій книжці «Стилет і стилос». І -- рідкісний випадок у нашій поезії -- фраза стала ділом, поривання - реальністю. Він таки був криком 1 єдиним болем. Втім, чому - був? Є ним і досі І в цьому жах його правоти, як підтвердження хронічної нашої недосконалості.
Максимамзм -- це завжди сходження на Голгофу. Максимамзм - завжди самота. Він, Євген Маланюк, усвідомив це дуже рано. І, не без підстав, сумнівався, що його зрозуміють:
Мушу випити келих до краю -
Палиновий мед самоти.
Так нещадно, так яро згораю, --
Чи ж побачиш, почуєш ти?
Був час, коли цього не побачили й не почули навіть блискучі однодумці -- О. Ольжич 1 Ю. Липа. У звертанні до Ю. Дарагана він сам чітко провів демаркаційну лінію:
А те, що вам музична спазма,
Мені -- ридання, крові Крик.
Захлинаючись від ненависті, зриваючи голос, був нещадним і до самого себе:
А ти,
Малоросійський Єреміє,
Ще блимай відблиском мети !
Довершуй непотрібні вірші,
Віршуй вогнем останніх сліз..
Одержимість державницькою їдеєю наклала відбиток і на його інтимну лірику. Той же пафос, та ж натхненна риторика Біблійним ароматом -- коси Біблійна давнина -- лани Дай всі принади! Всі спок уси!
Всім спілим тілом полони!
Звертання до жінки? Ні Вірш називається «Земля». По суті -- одна стилістика. Йому докоряли за повтори, не розумиочи, що художник, ЯКИЙ Зациклений на одній їдеї, пе може Пе повторюватися. Повторіовався й Шевченко. І многократно. Хто гортай «Словник мови Шевченка», знає про ц! Маланюк оп'янявся топонімами старожитньою лексикою, текстами пророк ІП Запаліовався від слів Рллада 1 Рим 1 використовуючи як пітогЛляЯдДіЙй ОПОРІ важелі, явив їх у різних варіаціях
Як максималіст, вимагав від ссОє грому дужих слів, які б загули у литаврах літер. В жаданйні такого грому Іноді Ом вався на чужий гом, конструтовав «ПТоєт ме мотор! Поет -- турбіна! ГТоєз модських має |», Нам ця лексика мами Мо
-моханік
РЕА: рр ПИ цін о - ре зни
з хрестоматій донедавньої пори Що ж, Маланюк жив не у вакуумі 1 пильно стежив затим, що відбувалося на «цьому березі», Але Тільки він Один міг отак звернутися до музи
Не покидай на роздоріжжю
Ти, -- кормча зоре ПІЗНІХ ЛІТ, --
Ось тьму ворожу знову ріжу
Аишаючи кривавий слад..
| тільки він, шалений Маланюк, явив не лише зразки сарказму, а й великодДушності (аргументованої!) щодо першого ряду поетів материкової України
У «Послані», явно втрачаючи на художності, він укотре звертається до своєї «нав'язливої» історіософської концепції І вкотре дістанеться Україні за гопак 1 за карі очі, за «глухі віки образі ганьб», За «розслабленість, болото, муть», За Те, що «жила без аржтпекта й була об'єкт -- замість: суб'єкта», 1 навіть за «ВІННІЧенкіІВ»
«Посланіє» прикметне не Тільки знаменитими рядками:
Як в наці! вождя нема,
Тоді ВОЖДІ її -- ПОЕТИ.
А й тим, що «мотив українського Риму» (|Ю. Липа) Тісно пов'язаний з мотивом віри, яка небезпідставно полишала поета, як полишає вона СЬОГОДНІ нас:
І з Риму, з Заходу, з Європи
Йде Християнський Ренесанс. .
Живім же в радісній відраді:
Наш край повстане 1 зросте,
Бо Риму історичний радій
Сягає і на скитський степ!
Аскетизуючи плоть поезії до ризику прямого падіння в безживність прото" колу, він, однак, не деінде, а саме в «Посланії» найповише | за винятком прози) подав своє розуміння «залізного Риму»:
Залізний Рим -- відісторичне
Невичерпальнеджерело,
Де мідь латини славить ВІЧНІСТЬ
Над хвилями щоденних злоб,
Де історична електричність,
Акумульована в віках,
Працює крізь віки на ВІЧНІСТЬ
І ні на мить не заника:
Де в ляццароні спить па трицій,
В пролетарі -- аристократ, --
Там народився муж із криці, Старого віку Герострат
Це важливо запам ятати Як і те, що саме цей твір, як 1 деякі прозові висловліовання, дав підстави звинувачувати Євгена Маланюка в фашизм. Закликаочи «чужеє різати життя в (м'я Христа, безсмертя й неба, в святої вічНОСТІ ІМ'Я», поет, по суті, впадав У ! ой же гріх більшовизму. А ВИСЛОВИВШИ ТИ ие свогю прихильнисть до Муссолмин 1
Гітлера, пакликав на свою голову пе гпільки громи й блискавки режиму, 9 яким невтомно боровся усе своє життя, ай дав йому меабиякі козирі для ком серед україиськом ПІТОемІГоенІ
прометаці 200 шатурканої Віку страшний 1 пеликий!
Правнуки заздрити оудуть
Тим, що обличчя гпого бачили помсту |!
ЖЛРИ
«Ти ,.:кК!І нанелгії МІТАЇ, «ра АР НОНІГА
(Александрія
Цезарів очі палкі, Риму воскреслого УпДь, Поступ важких легіонів у димі Із крові ий заліза Тверду тевтонів ходу, Що невблаганна як час Вірш «Нині» написаний 1940 року Невдовзі тевтони залили Європу кров ю Це вимагає пояснення І Гітлер, 1 Муссоліні прийшли до влади на хвилі мілітаризму, який навіть багатьма інтелектуалами Європи сприймався як вияв вітальної сили нації. Так сприймав це -- не без впливу Донцова -- 1 Євген Маланюк. Так реагував на зміну кммату В Європі й Ольжич, який палко вітав Й утверджував мілітарність у поези 1, зрештою, сам став жертвою мімтаризму По цей бік барикад фашизм заворожив Хвильового, про що згадуємо вельми неохоче. Але пам'ятаймо -- усе це було ще задовго до початку війни. Можна звинувачувати цих людей у помітични короткозорості, можна розглядати їх випадки як наслідок поширеної! хвороби -- інтелігентської засліпленості (згадаймо хоча б плеяду відомих ІМен людей, які привітали революцію, а потім вірою 1 правдою намагалися служити більшовикам). По суті, те ж саме повторилось в іншому часі Не забуваймо й про те, що в даному випадку маємо справу з поетом бездержавного народу. Поетом, який послідовно спалював нерви в ім'я державності своє! нещасної нації. Спалював у такий спосіб 1 на такому кострищі, що аналогів йому немає в нашій поезії. Окрім, звичайно, Шевченка. З деякими, природно, поправками й уточненнями І ми у свій час їх внесемо. Йдеться ж бо про «римлянина», якщо мати на увазі апологио сили и ті принци: пи, яких дотримувався 1 які сповідував цей поет усе своє життя. В цьому суть феномену. Долі й творчості. Він таки був римлянином, чий дух гартувався не тільки в словесних герцях, ай на ратному полі у ніжну календарну пору. За пристрастю й затятістю, за жагою бо: ротьби -: римлянин епохи Октавіана Августа, епохи розквіту Риму В реальності ж була пора Діоклетіана, пора
а - й ся и п - - ги ч чл ч- - | й ач . о ж гео б « ч М і пай У є я й ї
їдь чи
чи т чено чоль, й
ьо р С РОВНО Р ЩА КО ЗИ о '''-'Ттее»»е»ог-осз-є
о о інно ль
Дитєчо світлина Євгема Меленюк
о дн РЕМ Ж. нні 0 РР
5 ПРОСВІТИ
рр
пан Р ьо ни
Р НЕ ння і и
занепаду та ще м з українською специфікоїо
ФЕНОМЕН з'ясувати до КІНЦЯ неможливо С п робу р Ж бодай набли зитисСя до нього у Тім мирі. у ЯКІЙ це дозволяє З робити фактографія.
"Таланюк часто озирався на малу свою батьківщину. І лишив зворушливі свідчення природно! для вимушеного емігранта ностальти
А десь вона -- НЄ знаю чим"! -- живе
Архангород Синюха, Скаліве,
Торговиця
Він народився глибинці українського степу, ЗВІДКИ Ще не вивітрився дух кочових орд Чорний шлях, Дике Поле - це все було тут же, за вікном ЙОГО батьківської кам яниці, як і Синюха, вона ж Синя Вода, козацька річка, якій з вини нерозумних державців і прим хливої української долі на тривалий час випало стати |в центрі України") природним кордоном між ЛМівобережжям 1 Правобережжям, між Польщею і Січчю. Тут розігрувалися грандіозні дійства за участю козаків, поляків, татар 1 турків. Тут кожна прибережна скеля 1 степова балка нагадували про велику кров, великі звитяги і велике безрозум'я. Згадувана Маланюком Горговиця, що була опорною базою козацького полку 1 місцем перебування кошового Сірка, потім майже на сто років стала форпостом Речі Посполитої у п герцях з козаччиною.
у ТІЙ
Колиска поетова - АаАрхантород поч ч
нався як Архангел Город з козацькогя військового шанця. Згодом, уже в пору колонізації степів, як військове МІСТЄЧКО зі строкатим населенням, став частиною так званої Нової Серби. Пізніше, за бурхливої ДІЯЛЬНОСТІ організатора військових поселень Аракчеєва, цього «сов-предтечі», Як ВИСЛОВИВСЯ поет, містечко було перейменоване у Новоархангельськ
Бурхливий темперамент, «несамовитість» Маланюка-поета, що різко виокремлює його з-поміж українських поетів, -- це мовби уламок, віддзерке" хення несповідимих роздоріж, Оумної істори його краю -- степу Півдня України. Та історія обпалювала його розповідями діда, «ос таннього архантородського чумака», який прожив майже століття і пам'ятав те, чого годі було потім знайти 1 в книгах. У багатій уяв! хлопчика почуте авжеж ставало живою
реальністю, аби згодом у всеозброєнниюй
знань 1 досвіду трансформуватися у два знаки-символи України -- Степової Ел лади державного Риму. Поет з гордістю згадував про «укращоцентризм» Свого діда, який не тільки критично сприймав чуже, ай не мав фальшивих сентиментів і до своїх земляків |риса успадковане онуком)
Загалом Маланюк ревниво ставився до минулого свого роду, ле по батьківській міни були чумаки й осілі запорожці І дуже втішався тим, що буцімто один 19 предків його згадується в реєстрах стар" шини епохи Хмельниччини Розповідаючи про хату єна ДВІ полови" НИ» -- ДІДОВУЇИ батькову, ПІН твердив що в поршій жив дух тисячоміть народних звичаїв га обрядів ав Ару им панувала атмос фера «п рио хизно кажу чи «українського інтелігента» який, мов" хяв неспокусився ні близькою Одесою іп далеким І |е героу ргом. є Але задру жи: пою того «іІнНтемгента» |лапки малатока -- Б Б.) тягігулася зовсім інша градиція ІКИХОСЬ степових, досить «КОЛОГИЯЛЬНОГО ПИ» «дворянських ГИ ЗА ; клявесинами й дагеротипамни санти" метгттальни ми романами романсами ороалями и гос тинами, ді «онічЧнИмИ ГУ са рами, « чдами спогадів про Тер АЛІ! декаориєти й оапронічних хермон говеь"
«11хХ поручнимій шасиланих на
«ПОГИОСЛЬьНІМ ОО: капказо || М ривок
м-ЗРимаоврио ов" і»)
Ще «" МІОПВа ПОСТОа | Тора річ, ие обріишлося тут єї перебільшемия МІ1К тиФфікаци ре (2 емо хорікати ча Пк Йому, нменаписєникотги плебенмства У О) М»
ких мого рормах
суЄ 511к речно як хотілося пинищитиєм лещицеєю гоЛлУбО!
кров Ує поїх жилах Іде: «к. прих гАЙШИ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
