Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №32 за 1997 рік

Слово Просвіти, №32 за 1997 рік

- (ново ПРОСВІТ -- Рже - ш-- на ного точку зору, тільки виграємо, це дасть можливість глибше зрозуміти йо як поста і як людину Лу Маланюка по ма геринський лінії МО був чорногорець Яків Стоянов. ДЦІЙСЬКОВИК 13 сероських осалчих. Матері поет потім дякував за «АВІО речі серце И МИСТецтпо» Симптоматичне чмамання, якщо мати на увазі, що деп затятим поооріовач ненависнїиої ИОмМ державницької Росії був закоханий У російську мтературу, надто поезію. Він зазнав "п прямого впливу, був оди з найкращих п знавців, ніскільки не поступаючись у цьому Зерову, Ри льськоОму чи Филиповичу. Це засвідчує його кригична проза, прочитується в поетичнітх гекстах То справд! важливо -- побувати па батьківщині поета. Але в ту пору, коли мені випадало там оувати, я не ВідчУував його незримої духовної присутності. Не знав, як уже на схилі літ він «виворожував - зпитьми літ -- дідизну, степ, Синіоху Притадував: є там скеля, що звалась колись «Макітра». На ній молодим сміхом дзвеніли гучні вечори 1, поки варили чумацьким куліш 1 співали, як верби шумлять в кінці греблі, -- внизу зітхала глибока Синюха, коливаючи лоном своїм небо, повне сузір, і поснулі човни. І розкривались серця, 1 навіть папороть розквітала, ї той квіт був -- любов» Не його це письмо. Ніе його стилістика Пишучи про рідні місця, римлянин і-ї рідка обертався на просвітленого мна. Впадав при цьому у не властиву для себе описовість. Лишилося зворутшливе свідчення. Поет в останні роки життя уявляв собі повноту щастя, як можливість посидіти з вудкою в руках нал Синьою Водою Я блукав курними вуличками його Архангорода 1 ні сном, ні духом не відав про те, що на колиціньому дворищі Маланюків ще жива стара дичка, яка пам ятає молодого високорослого поета Не лишилося саду Филимона Маланюка, що сягав самісінької Синюхи, лишилася дика груша. Як метафора творчості поета, як ого матеріалізовантий дух. Про ту грушу я дізнався вже в Києві з вдумливого дослідження ктровоградського маланюкознавця Л. Куценка. Знімок зроблений 1990 року. Чи жива та груша? Чи, може, вистоявши в епоху ідеологічних мгофренів 1 дебілів, задихнулася в за- Р ра повітрі «незалежної» України ? Директор школи в поетовому Архантороді, філолог за фахом, ще ий зараз запевняє, як пише Л. Куценко, що Маланюк не потрібен, бо він, бачте, воював проти радянської влади. Воістину, як сказано в Писанні заговори, щоб я тебе побачив. Зразок чорного гумору: поет, який спалив себе на вогнищі національної ідеї, не зміг палаючим своїм глаголом розтопити льодовики затаврованого ним хохляцтва і малоростиства навіть у місті свого народження. А втім, чому дивуватися, коли на земмі братів Тобілевичів, Кропивницького, Винниченка, Яновського 1 його, Маланюка, -- обласний День поезії був міцно прив язаним до дня народження Дем'яна Бєдного, сиріч Юхима Придворова. Коли постійно п'яний син Дем'яна Свєт Придворов, яструбом налетівши з Москви в Кіровоград і Компанивку на батьківські іменини, приголомшував навіть тертих обкомівських чиновників замашками карного злочинця. Чванився, блазнював, керував керівниками Ріками лилися хХмільні трунки, шурхотіли легковажні спіднички в його готельному номері. Нез любові до безнадійного старого наркомана, аз можливості поЖИВИТИСЯ 3 ЙОГО дармового стола | Місто, об груди земляної фортеці якого розбилася остання татарська па-бала на Україну не витримувало ЦЬОГО Шаленого натиску Що вже й казати про районні центри Тьма єгипетська залягала, колиналітав Свет ГІридворов їз обмін за солодкий спогад Про сидіння у кремлівській квартирі папайши ПАОЛО у Клима Ворошилова вимагов М яса рошна, меду, яєць Ззітхаючи, б0- дав али РЕА -- ж ШО и мотутяще чадо, апсео ж нечиссь там -- а «твця ревомоції. Аж доки не питримав оАНОГО разу сам Першим звелів п'яного ло безтями Свста, як носія ночі, вкинути в рейсовий мтак і всупроводі почесного конвою відправити в Москву Згадую цю історію не задля пкантності, а як ілюстрацію до задушмтвого мікрокммату глибинки СовіІСНО моматися: двадцять років я ходив тими ж шляхами, що ії юний Євген Малаштюок, ледь не щодня зачіпався зором закхрасад знаменитого реального училища, у якому вій навчався, про сонячна коридори якого згадував у статті «Юрій Яновсь- КИМ», 1 не відав про сам факт перебування поета. Знав про Троцького, який чортополохом зріс тут же, на родючих степових чорноземах пд Бобринцем, 1 ншчогісінькО про автора «Варязької балади». Окрім, звичайно, розтиражованих рядків Сосюри: «Шановний пане Малашоче, ми ще зустрінемось в бою"!». Рядки оули зухвалі, імпонували молодості ії аж нтяк не сприяли симпаті до якогось там пана Маланюка Уже на Київщині, задва читри роки до перебудови потрапили до моїх рук «Координати» Б. Рубчака 1 Б. Бойчука. Я вразився цим поетом. Надто иого потрясаючим «Серпнем»: Час, Господи, на самоту й покору: бсе про цей час нагадує: вага знекриленого тіла, перше срібло На скронях та пооране чоло, І під чолом Ті, що колись горіли, А нині глибше й глибше западають І пригасають -- Ті неситі очі... Бо зір звертається до себе, внутр, 3 переситом від людського й земного. Час, Господи, покори й самоти... Роздумулочи сьогодні, що ж сталося з нами, з моїм поколінням, я на цьому єдиному прикладі бачу весь трагізм нашого існування. Тому, хай пробачиться моя зухвалість, у тихій гордині міркую: я вистраждав право на свого Маланюка, такого, яким його бачу і чую І хай не будуть до мене в претензії ті, у кого він інший, як я не маю претензії до них. ПОЧНЕМО з того, що він, Маланюк, Спзіф. Але Сізіф не з примусу, а з доброї волі. Цебто Сізіф, який усвідомлює марність своїх зусиль. Чому ж він вергав своє каміняччя упродовж усього життя ? Адже веління Зевса було над ним не владне. Сам узявся за цю безнадійну роботу, отже, й сам будьколи міг п кинути. Як це траплялося не раз до нього і по ньому. Одначе не кинув, явивши єдиний у своєму роді приклад фанатичного служіння серед українських поетів двадцятого століття. Річ у тім, що Маланюк-Сізіф - це виклик історичній долі українства Відчайдушниий протест проти кричущої несправедливості. Подолання комплексу рабства. Психології плебейства. Самоствердження за рахунок найрадикальнішої з офір -- самоспалювання. Спроба довести право на рівноправ'я з іншими етносами Лакування виразок припканням розжареним металом. Фізіотерапія батогом Це справді єдиний крик 1 надривтий біль.. А все разом узяте -- змагання з Богом БЕЗПЕРЕЧНО, явище Маланюка -- це явище характеру у всеозброєнні таланту, енерги 1 вольового напору. Тієі екстраверсійності, що, за Юнгом, була притаманна римлянам як народові державному. Це тим важливіше пам'ятати, що загалом поет -- тип інтроверсійний. Випало бачити його автограф: чорнило кольору морської хвилі, лашцюгова енергія великих мтер, рішучий, з надавліОоВанням пера ЛетІіОчим ро зчерк Фотографи Малантока навіть пори дитинства і юнацтва вражають незвичноїо суворістю, якимось внутрішнім опором, готовністю дати відсіч. Прямий исеусміхнений погляд, стиснуті губи Такий він - випускник Єлисаветградського реального училища і курсант Киїаської миськоВоОї Школи -- на знімках 1914 року. Такий і на фотограсри 1961 року В креслярському боро Нпло-Иорка Мимоволі спадає на лумку поріпняння б июня 00 ра пан о ж ч- --ю - - б руранннри нан и З 4 ще і ч Юм пси з козаками при сторожових козацьких вежах -- та ж напружена пильність. Він мовби передбачав грядущі випробування, що випадуть на його долю, 1 був готовий до них. Пунктирно це виглядає так. У 17 років -- курсант згадуваного військового училища. По закінченні служба (подаю в порядку черговості і, для зручності, з опусканням нумерації) у піхотному запасному батальйоні, Туркестанському стрілецькому полку, кулеметній роті, Участь у Першій світовій вімйні. Різнш армії й фронти, але скрізь одне 1 теж; кров, страждання, смерть. У паузах між боями -- навчання на офіцерських курсах. Отримує атестацію: «..окончил офицерские пулеметньтге курсьг, й на произведенном испьштаниим 18 февраля 1917 г. в знаний пулеметов Максима, Кольта Шверлозе, германского, вьючки, стрельбьг бомбомета типа «ГР» вьшказал очень хорошие успехи». |Цитату, як 1 біографічні факти, подаю за публікацією ДЛ. Куценка «Боян «Степової Еллади», Кіровоград, 1993). Рік І1917-й, Крутий злам біографії. Поручник царської армії, начальник кулеметної сотні 2-го стрілецького полку Маланюк стає старшиною армії Української Народної Республіки. Ще три роки пекла, яке наречуть потім визвольними змаганнями. У найкращу календарну пору (з 17 до 23 років) йому випали випробувантя з найтяжчих. Якщо до цього долучити ще й дочасну смерть батька, а потім і матері, то, здавалося б, віІН мав неминуче зламатися -- цей учорашніи учень провінційної реалки ПРО ЮВІЛЕЙНИЙ ВЕЧІР Є. МАЛАНЮКА | Не зламався. Вистояв 1 потім, У таборі для інтернованих вояків УНР у Каліші. У Чехо-Словаччині, де в Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української Господарської Академії 1 де розгорнулася його бурхлива літературна діяльність. У Регенсбурзі в Німеччині і в Нью-Йорку. Біографія Євгена Маланюка ще не освоєна, як, власне, не освоєна належним чином 1 його творчість. А це саме той випадок, коли вони взаємозв'язані настільки, що відривати одне від іншого просто не випадає. Фігурально висловлюючись, поет так і не зняв з себе до кінця своїх днів мундир старшини УНР. Він тільки поміняв фронти. Напружений, незламно-гордий, Залізних імператор строф, -- Веду ці вірші, як когорти, Б обличчя творчих катастроф. Хто-хто, а він, поручник царської армиі старшина УНР, який не раз дивився смерті у вічі, п'ять найкращих років життя якого поглинула війна і все, що з нею пов'язане, -- пізнавав свій народ нез переказів і газет. Жоден з українських поетів першого ряду не мав того досвіду, який мав Євген Маланюк. Саме томуу він так тверезо дивився за виднокола, прогнозував-полемізував: Може, скажеш: зійде? проросте? -- Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям здіймається степ Г регочеться з неба І Бога. Диким,; древнім, монтольським виттям ГІеобмежена далеч заводить. сзрим попелом стало життя Пд огнем степової свободи о т ою -- - ЕЕ: о РР ра рам ж п - і ІНЕ ЛИШЕ ПРО НЬОГО | 2 пютого 1997 року в Національній філармонії | України відбувся урочистий ювілейний вечір, (присвяченим 100-річчю від дня народження "Євгена Маланюка. | вступне слово голови | Ювілейного комітету поета Павла Мовчана, І | доповідь доктора філології Григорія Сивоконя, Ж блискучі виступи письменників Володимира Базилевського та Володимира Панченка, і шляхетнігроздуми професора Микупаша Неврлого (Братислава) та сина ювіляра Богдана Маланю- ка(Прага) так само, які майстерність виконавців | Лтературно-музичної композиції «Залізних імператор строф», яку виконали найкращі | читці України -- актори київських та львівських | Театрів, симфонічний оркестр Національної Телерадіо мовної компанії Українита Держав- на академічна хорова капела «Думка», - все дає підстави говорити про наивищий, державними рівень цього вечора. Все, окрім присутності представників високої державно! влади, Як хтось зауважив, усі вони пішли на вечір співака Йосифа Кобзона, для якого що «матушка Россия», що «ненька Укранна» -- все єдине, аби зеленими ппатили. Як відомо, цей співак полишає велику сцену г робить своє прощальне турне - чомусь саме містами «неньки», аби зібрати собі на щасливу старість, Того ж вечора УТН затіяло нову рубрику -- події в | культурі ї мистецтві за тиждень Ведуча пані Баринова не згадала й словом про ювілей Є Маланюка, - Хоча 31 січняв Музеї літератури в Києві відбувся яскравим, непересічний захід, присвяченим творчому шляху поета. Жодної телевізійної камери не було і в філармонії. Можна, звісно, висувати різні версії, аби. пояснити таку дивну байдужість до постаті | одного з наивизначніших поетів ХХ сторіччя, | якого при радянській владі не можна було. навіть згадувати. Моя версія наступна: ми! живемо в час, копи інформаційне поле нашої держави орють і засівають майже безнадійно | неграмотні люди. Тобто дипломи про вищу Освіту у всіх є. -- | Але знання їхні й смаки, сформовані у відомі часи, в силу їхніх же посадових амбіцій, стали покарою для всього люду України. Авжеж, вечір якого-небудь графомана випустити в світ набагато доступніше и! безпечніше, аніж прочитати Є. Маланюка | збагнути його масштаб аж настільки, щоб | розпорядитися про трансляцію вечора... Це я. до того, що герой передачі «Три запитання | міністру інформації» Зиновій Кулик - теж член ювілейного комітету. | А покищо особливим, сьогоднішнім змістом | наповнюється цитата з поета Є. Маланюка, | прочитана на вечорі поетом В. Базмлевським, | гобом аплодував зал з пркотою та розумінням | Прогаяли великі дні | Скалічені й маленькі пюди. | Заслинили в ганьбу оруд | Велику віру... Й ма рушах | Отарою мандрує люд, | Що мав зродити Україму.. Любов ГОЛОТА --тано заиєєнео 0 оби

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин