Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Доля націй і країн залежить від наявності чи відсутності провідників, лідерів, здатних думати і творити”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РЕСУРС І ВЛАДА

Слово Просвіти, №32 за 2007 рік

Володимир ІЛЬЇН, доктор філософських наук Суспільство сьогодні, як і шіс! тнадцять років тому, в пору прого! лошення незалежності, як і трид! цять — у часи “розвиненого соціа! лізму”, і сімдесят, коли розгорта! лася боротьба за виконання п’ятирічок, залишається в просто! рі нескінченної лавини тих самих, до болю знайомих своєю порож! нечею слів, обіцянок, полум’яних промов, гасел в ім’я і для блага народу. Можливо, через особли! вість вітчизняної політики в ній де! сятиріччями залишаються ті самі дійові особи, які й проголошують традиційні гасла. Вони так звикли до ролі “поводирів” і “спасителів” нації, що ніяк не хочуть сходити зі сцени. Як у старих п’єсах: “Ява десята, особи ті самі”. А ми спос! терігаємо нескінченні шоу, свар! ки, бійки, рокіровки, нудні діалоги тих, хто з погордою називає себе “я, політик”. Хоч подібна “демок! ратія” більше нагадує суперечки мешканців комунальної квартири, а прогнози політологів, усупереч декларованому професіоналізму, схожі на політичне шаманство. І все це — в контексті патологічно! го прагнення до влади, яка перет! ворилася з тяжкого хреста на звабливу іграшку, блискуче на! мисто для дикуна, що призвело зрештою до втрати народом вірив прогрес України. Щоправда, при такому, без змін, розкладі пров! ладного пасьянсу, який нічим, крім власного егоїзму, не підтвер! див свого права на вирішення до! лі народу і держави. Усі, навіть вороги незалежнос! ті, не мають сумніву в щасливій до! лі України, у якої для цього є все, втому числі й вагомі, не до кінця розтрачені інтелектуально!творчі можливості. Про це красномовно свідчить уся наша історія — духу, культури, боротьби. Та коли ди! вишся на тих, хто за шістнадцять років зрісся з депутатськими кріс! лами, хто звично, в стилі партійно! комсомольського ретро читає ки! мось написані промови й заяви, хто через зарозумілість лише себе вважає борцем за “простого пере! січного громадянина”, з’являється сумнів. Хоча б тому, що широков! живане поняття “проста пересіч! на” людина — це повернення до “простої радянської людини”, по! вернення до радянської епохи, ко! ли існували розподільники, коли в планах на п’ятирічку партапарат визначав, скільки метрів тканини, пар взуття, квадратних метрів жит! ла, калорій на харчування тощо потрібно людині, щоб вона була “щасливою”, будуючи “світле май! бутнє”. Так і сьогодні — мізерна пенсія й мізерна мінімальна зар! плата, розраховані на ту ж “пере! січну людину”, оголошуються як чергове досягнення влади. Тому й виникає велике, м’яко кажучи, розчарування в тих “провідниках” нації, які повертають до минулого, для яких існує не громадянин, а “проста людина”, яку можна пе! ретворити на “гвинтик”. Провідникам бракує не тільки культури мислення. Хоч, поза сум! нівом, вони розсудливі, знаючі, з дипломами про вищу освіту й нау! ковими ступенями. Крім усього, вони добре володіють технікою маніпуляцій, мистецтвом інтриги, вмінням “робити” гроші, жити не по совісті (а як інакше можна пояс! нити нескінченні зміни політичних орієнтацій), за будь!яких револю! цій чи контрреволюцій залишатися “на плаву”. Все це сьогодні нази! вається професіоналізмом. Але ніхто з “рятівників” України не тур! бується про збереження й прим! ноження інтелектуального багатс! тва країни… Адже тільки інтелектуальний ресурс, що його складають знан! ня, освіта, творчість, дає людині можливість реалізувати себе не через владне крісло, зв’язки, пар! тійну належність, гроші, політичну мімікрію тощо. Аксіомою є те, що чим більше суспільство позбува! ється ієрархічних залежностей, які породжують сліпих виконавців, ту! пість і байдужість, тим більше лю! дей може реалізувати свої здіб! ності й таланти, прославляючи країну і стимулюючи її розвиток. Суттю інтелектуального ресур! су є знання й мудрість. Маючи мо! рально!ціннісний смисл, заснова! ний на позитивних характеристи! ках людини, вони створюють “по! ле” духовності, в якому й може зростати особистість. Для посе! редності мудрість, інтелект, розум — поняття абстрактні й здебіль! шого недосяжні. І яка може бути довіра до науки, особливо сус! пільної, коли наукові ступені не за! хищають, а купують (у центрі міста постійно швендяють із плакатами агенти, пропонуючи написати ре! ферат, диплом, дисертацію), а на! укові звання є привілеєм не тих, хто шукає, досліджує, пише, а тих, хто має відповідний соціальний статус чи посаду. Науку тепер прагнуть очолити не вчені, а ме! неджери й адміністратори, політи! ки й урядовці. Причому ті, які че! рез певні причини зійшли з адмі! ністративно!владної, соціально! політичної арени. Отже, і там вия! вилися непридатними. Це нагадує практику епохи “розвиненого со! ціалізму”, коли кафедри суспіль! них наук ВНЗ (особливо філософії, історії, наукового комунізму) по! повнювала партійна, комсомоль! ська, радянська номенклатура, яка не змогла пройти до вищих ешелонів влади. Для теоретиків і практиків зро! зуміло, що інтелектуальний ресурс є поняттям, у якому сконцентрова! на сила й надія нації, держави. Будь!яку інновацію неможливо здійснити без інтелектуального ресурсу. Економічна динаміка, стратегії політичного розвитку, прогрес культури і людини не існу! ють поза інтелектом. Його наяв! ність дозволяє розширювати ви! робництво, впроваджувати нову техніку й винаходити нові техноло! гії, створювати нові інституції, які відкривають шлях до формування нової культури мислення — нової людини. Інтелектуальний ресурс дозво! ляє створити фундамент для ре! ального державотворення. Адже він орієнтує на новаторство, яке здійснюють не посередності, а особистості. Кожна країна досяга! ла відповідних звершень і перемог тоді, коли спиралася на людей творчих, знаючих, розумних. “При народженні країна народжує твор! ців і героїв, а при занепаді — пилю! ку й багато начальства”, — ствер! джує давня східна мудрість. Доля націй і країн залежить від наявнос! ті чи відсутності провідників, ліде! рів, здатних думати й творити! ємо, що український авіаконструк! тор Ігор Сікорський одержав у США все необхідне для розвитку свого таланту й продуктивної ді! яльності, зробивши цю країну сві! товою авіадержавою. А чи міг він реалізувати себе в нас, де так бай! дуже ставляться до творчої осо! бистості? Сьогодні в Україні лунають роз! пачливі панегірики з приводу таких негараздів, як бідність переважної частини населення; тотальна ко! рупція, що проникла в усі сфери суспільства й стала його інфрас! труктурою; багатомільйонна міг! рація з України найбільш здорової, професійної, талановитої частини нашого люду; тотальне руйнування економіки й занепад села — ко! лиски вітчизняного генофонду. Ці та інші факти добре відомі всім, хто був чи досі перебуває при владі, чи прагне до неї, а також численній армії чиновників. Тим паче відомо це думаючим людям, яких в Украї! ні достатньо. Проте головним для еліти на! шої країни упродовж останніх років є не турбота про розв’язання на! гальних проблем та про збережен! ня й примноження головного ба! гатства — національного інтелек! туального ресурсу, а прагнення до влади, яке набуло патологічного характеру. У владу йдуть усі: бухгалтери й ливарники, люмпени й номенкла! турники, кадебешники й опозиціо! нери, політв’язні й просто в’язні, шулери й професори, вчені й не! вігласи, віруючі й атеїсти… Ідуть у президенти, прем’єри, губернато! ри, мери і просто в “начальники”, не думаючи про те, що для цього потрібні знання, вміння, здатність думати — все, що належить до сфери інтелекту. І всі вони впевне! ні у своєму вмінні керувати. Владці давно відійшли від розу! міння, що управління, керування неможливі без інтелекту. Там, де немає інтелекту, немає мислення й моралі. “У мислячої людини й со! вість інша” — це висновок новоєв! ропейської філософії, який ліг в ос! нову концепції демократії. Про це вже мало хто згадує. Тепер якщо хтось і приходить до влади з доб! що дає змогу наблизитися до не! божителів. І навіщо тоді така незро! зуміла річ — інтелект? Він сьогодні непотрібний тим, хто має владу. Навпаки, інтелект викликає в них зневагу до його носіїв, а вартий чо! гось, коли приносить прибуток. У владців уже узвичаєно ігно! рувати й зневажати людей, які мо! жуть і знають, бо вони — реальні й небезпечні конкуренти. Дії свого опонента й ворога в політиці мож! на передбачити — він такий самий. Він зрозумілий, оскільки має такі ж уподобання — риболовлю, баню, полювання, зв’язки… Він уміє так само інтригувати, зраджувати, служити вищому начальству, роби! ти гроші, домовлятися… А інтелект — індивідуальний, неповторний, позбавлений пересічності й зав! жди привабливий. Йому вірять. То! му інтелект — найбільша небезпе! ка для тих, хто його позбавлений. А ти — конкурент, який не запляму! вав себе різним політичним непот! ребом, якому повірять, а тому три! мати його потрібно в “лещатах” економічної залежності. Така прак! тика тягнеться ще від феодалізму. Слабкий розум або недостат! ність інтелекту завдають державі непоправної шкоди, оскільки його наслідки нікчемні й навіть небез! печні. Справді, сподіватися від по! рожнечі й пихатості чогось значно! го, гідного нашої великої держави, — марна справа. Ми живемо на! віть не в марноті, а в затхлій атмос! фері бездуховних слів, бездарної політики, барабанного перегуку передвиборних обіцянок, постій! ної роздачі нагород друзям і зна! йомим. Відсутність інтелектуального ресурсу, панування “посереднос! ті”, “пересічної свідомості” (“свої хлопці”) позбавляє ілюзії, що де! мократичні процедури (дискусії, суперечки, аргументація поглядів, логічна переконливість тощо) мо! жуть виконати своє призначення. Коли утворилася незалежна Украї! на, люди духу зворушливо дивили! ся на власне “дитя” — не залежну від сусідів, імперій тощо рідну вла! ду. Для початку вона зняла голови тим, хто був вищий за неї, і стала найвищою завдяки захопленим логічних силогізмів, так само соціо! економічний корпус держави, архі! тектоніку її політики й культури не виробить глупота (“зворотний ро! зум”). Лише через звернення до мудрості, яка завжди “страхувала” від безглуздих учинків, від пору! шення міри стосовно чуттєвих принад і спокус, що надаються життям, можна досягти енергії й волі для подальшого поступу. Нез! нання, невміння, непрофесійність, тобто лжемудрість, псевдоінте! лект підміняють розумну виваже! ність дій. Тому ми маємо не розви! ток, а імітацію, що перетворює торгівлю на спекуляцію, бізнес на шахрайство, правознавство на “шемякін суд”, політику на ша! манство й словоблуддя, науку на шарлатанство тощо. Моральний розлад і соціальна апатія, відсут! ність інтелектуальної аури дає під! стави стверджувати: час, у якому ми живемо, — це час не політиків, а політиканів, не економістів, а діл! ків, не юристів, а конформістів, не демократії, а плутократії. Споді! вання на те, що олігархи так і ли! шаться олігофренами, виявилися даремними. У своєму нестримно! му бажанні багатства, підтримано! му владою, вони мають достатньо розуму, сили й волі. І вони нищать усе, що заважає їхньому добуван! ню грошей. Інтелектуальна неміч, яка хова! ється за пихою, знебарвлює життя суспільства, грабує людину й ро! бить її байдужою до всього. А якщо так, то втрачається основний чин! ник соціально!національного пос! тупу — людський ресурс. Адже нія! кі заклики й принади цивілізацій! ного вибору чи європейської інтег! рації не допоможуть, якщо втраче! но віру в чільників і лідерів. А разом із ними — віру в національну ідею, культуру, історію й перспективи. Невігластво диктує своє розуміння сутності буття, що обертається за! гальною деградацією, коли анти! культура стає нормою життя. У чому ж вихід? Очевидно, у здатності зрозуміти істину: інте! лект, думка — це основа прийняття рішення, основа волі особистості й громадянина — тих, кому будувати свою рідну країну.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин