“Начизм” — умовна назва суспільної хвороби, що походить від слова “начальник”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
ГРИМАСИ РИНКУ
Микола ЦИВІРКО
На тому місці, де за часів Володимира був Бабин Торжок із його легендарними мідними кіньми, нині “точка”, якою за! любки користуюся, аби по до! розі на роботу скуштувати дух! мяної кави. Але на “торжку” торгують не лише напоями та випічкою. Уздовж монумен! тальних гранітних сходів, що ведуть на територію історично! го музею і до руїн Десятинної церкви, виграє усіма барвами веселки довга вервечка суве! нірних наметів і яток. Щодо промислу, який пос! тачає продукцією цих пере! важно молодих комерсантів, аж ніяк не скажеш, що він зане! падає. Навпаки! Численні ви! шиванки і рушники вже не тхнуть за версту шир! вжитком, а вражають оригінальним кроєм і вишуканістю ручної ро! боти. І ціною, звісно. Різьблені скриньки, лож! ки, виконані в національ! ному дусі шахи, навіть примітивні колись була! ви і начебто зовсім не українські матрьошки — про все можна сказати, що це вже не те, що було на початку 90!х. Незмін! ним залишився, мабуть, один!єдиний різновид “сувенірів”… …На колишньому Бабиному Торжку яблуку буває ніде впасти. Як, наприклад, того ранку, коли на ньому висадили туристів 5 чи 6 двопо! верхових автобусів із написами “Viking”. Кіль! ка вловлених мною
с. 14 · сторінка оригіналу ↗
«НЕ ПИЙ, КОЗАЧЕ!» — ВКРАЇНА ПРОСИТЬ Добридень, Оленко, люба моя подруго! Знаю, як сумуєш ти за рідним селом після того, коли поховала свою матусю, свою найдорожчу по! радницю, і змушена була продати чужим людям хату, в якій колись ви! ростала. Пам’ятаю, як болісно сприйняла ти сам факт купівлі!про! дажу: тобі здавалося, що ти зрад! жуєш її, оту білу охайну хатинку не! подалік Псла, в якій усе завжди аж сяяло чистотою (таки неперевер! шеною чистухою!чепурухою була тіточка Маруся, твоя мати, царство їй небесне; а які веселі барвисті кві! ти розпускалися на її рушниках!) Цілісінький рік, приїжджаючи час від часу провідати батьківські моги! ли, ти не могла наважитися погля! нути в очі своїй!чужій оселі, обми! нала знайому до дрібниць вулицю десятою дорогою… Здогадуюсь, що засмучу тебе, повідомивши цю новину, однак ти все одно й без мене рано чи пізно довідаєшся: твою хату знову про! дали. Та молода родина, яка свого часу придбала її, має вже двох ді! ток, стало їм тісно у двох невели! ких кімнатах, тож перебралися з Берега на Рудичівку, у значно просторіший дім. А у вашому дворі тепер мешкає подружжя нашого “юного” пенсійного віку, за чиїми вже ледь похиленими плечима — і скандали, і розлучення, і одружен! ня вдруге (тепер це стало звичним у нашому селі — на старість схо! дяться з тим, із ким наживали ді! тей). Мене це цікавить щонаймен! ше. Просто пригадалося чомусь, як ти казала: “Хоч одне радує, що покупці — молоді люди, у хаті луна! тимуть дитячі голоси”. Може, ще й лунатимуть. Тільки то вже будуть, на превеликий жаль, голоси не на! ших онуків. До речі, про внуків. Наталка Ж. (пам’ятаєш, з паралельного класу) нарешті діждалася першого внука. Така щаслива! Збирається в доро! гу — провідати новонародженого, бо ж їхній з Миколою син мешкає в Полтаві. А тут, у селі… Протягом двох місяців цього року народило! ся всього одне маля, а поховали десятьох літніх односельців. Тільки подумати — один до десяти! Гине,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
