Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ПОВИННО БУТИ КРАЩЕ

Слово Просвіти, №32 за 2007 рік

Олександер ШОКАЛО Пам’ятаєте, як співали: “Смєло ми в бой пойдьом…”? Далі йшов рядок “І как одін умрьом в борьбє за ето”, який став темою анекдоту: іноземці ніяк не могли второпати, що таке “ето”, за яке всі до од! ного ладні вмерти. Трагічний анекдотизм минулого проявився в теперішньому: лю! ди надриваються над рядком “Душу й тіло ми положим за нашу свободу…”, не відаю! чи, що воно таке ота “свобода”. Сумно стає й від такої історії, й від та! кого сьогодення, перейнятих некрофіль! ним фанатизмом. Та хоч минуле і нинішнє в нашому житті й сумне, як поминальна пісня, та пізнавати його треба, але так, щоб не хотілось тужити, а хотілося жити. А тому вдивляймося у все без власних упе! реджень та ілюзій і без чужих навіювань та оман. То що ж таке свобода, заради якої ук! раїнців спонукають відмовитися від душі й тіла? Це поняття зі сфери абстракцій, до того ж позичене, яке вже століттями впро! ваджують у нашу реальність. Свобода — це коли людина прагне позбутися неба! жаного, але ще не знає, чого хоче. Надто абсурдні гібриди: “свобода слова”, “сво! бода волі”, “свобода, равєнство, братс! тво”. Саме їх найуспішніше використову! ють у маніпулюванні суспільною свідоміс! тю в країнах із логократичними формами правління (це коли народ морять обіцян! ками про “світле майбутнє”, споживаючи нині його життєвий ресурс). Оті абстрактні навіювання витісняють із нашого думання чітке правове поняття воля, яке увібрало в себе традицію дав! ньоукраїнського звичаєвого права й озна! чає — дієве рішення всенародного віча (по!сучасному — референдуму). І ця усві! домлена воля всієї громади стає для кож! ного громадянина чинним законом. Але для прийняття такого мудрого рішення суспільство повинне знати, чого воно хо! че, повинне усвідомлювати національну ідею не як абстракцію, а як свою життєву програму. Аби відволікти суспільну думку від прийняття свідомої політичної волі — дієвого рішення, політичні гравці викорис! товують так звану свободу слова, через яку запроваджується суспільний хаос. Цей хаос добре організували в Україні. Нині політична воля українського сус! пільства паралізована, а суспільна свідо! мість розшарована на сегменти, хаотизо! вана партійною облудою, і жодна політич! на сила не здатна запропонувати народо! ві чіткої програми життя й ефективної сис! теми управління державою. Відсутність ясно сформованої національної ідеї й зас! нованої на її засадах комплексної програ! ми самовідтворення й розвитку україн! ського суспільства партії компенсують гі! пертрофією популізму (технологічний асортимент залежить від їхніх фінансових можливостей). Замість дієвого патріотиз! му маємо гру в патріотизм, замість реалі! зації народом свого національного ресур! су маємо поглинання його паразитуючи! ми соціальними утвореннями — раковими наростами в суспільному єстві. Як недостатність духовності в люд! ському житті заміщується накопиченням речовинного, так недостатність ідейності, брак моральності в політиці заміщується агресивною гіпертрофією грошей і мате! ріальних благ. Така патологічна захлан! ність паразитуючих химер, які претенду! ють на провідну роль, нищить творчі сили й інтелектуальний ресурс народу. Люди як духовно!біологічні істоти, керуючись пот! ребами свого організму, хочуть їсти, спа! ти й справляти інші природні потреби. А керуючись прагненнями своєї душі, люди! на потребує духовної поживи, яку наро! щує в серці й живить нею свій розум, ко! регуючи його роботу мудрістю серця. Без провідних прагнень душі й духовного на! повнення свого єства людська істота ско! тиніє, і з нею погоничі можуть робити що завгодно. А хто ж тоді погоничі? Фізично зрілі, навіть патологічно перезрілі, але мо! рально недозрілі олігофрени — недороз! винені, недоумкуваті. Якщо такі перева! жають у владі, то слід говорити не про олі! гархократію, а про олігофренократію, тоб! то про охлократію, де владарюють олігоф! рени, а людям відведено роль охломонів. Марно волати до Бога. Всеєдиний не здійснює бажань і не дає благ, а тільки благословляє на добродіяння, дозволяє морально зрілій людині самій здійснюва! ти своє призначення, свою життєву прог! раму. Так само й народ повинен сам здій! снити свою національну й державницьку ідею. Спільна ідея об’єднує тільки про! дуктивні сили суспільства. Паразитуючі утворення не сприймають ідей, ними во! лодіють тільки власницькі інтереси й ма! теріально!грошові результати. А захлан! ність не об’єднує, а роздирає, помножує агресивність. Якщо такі при владі, вони прирікають усе суспільство на незбут! ність життя. У нинішніх умовах перед людиною постають два першочергові завдання — відновити чуття генної безпеки (для убез! печення організму) й відновити моральні критерії (для убезпечення розуму від інте! лектуальних вірусів та зміцнення духовно! го осердя свого єства). Сказано, бережі! мо і душу, й тіло. Увіруймо у творчу силу в собі — й проясніє наш духовний зір, і роз! віється туман облуди й страху. Тоді стане легше жити кожному з нас, стане легше долати гуртом агресивну захланність па! разитів. “Не можна сказати, що в нас усе пога! но, не можна забувати, що повинно бути краще”, — ця доброчинна сентенція укра! їнського громадянина спрямовує наше світосприйняття, наш інтелект на новий рівень мислення, що дасть нам змогу спільними силами розв’язати нинішні серйозні проблеми. Спільна думка — ве! лика сила. ГЕНІЙ АРТЕМА ВЕДЕЛЯ 12–13 Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин