“Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, · с. 8сторінка оригіналу ↗
ТАЄМНИЦІ ГЕНЕРАЛА ЧУПРИНКИ
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
Антоніна СПІЛЬНА
“Звідтам ми перейшли в Пу" ків. Там ми жили в однієї вчитель" ки (уже її нема, ні її роду нема). Добре там було, там ми пережи" ли зиму” (Галина Дидик. “Дзвін”, № 9—10, 92 ст. 111)
Забігаю на часинку до музею визвольних змагань, що в місті Косові, до пані Людмили, дізнати! ся, що нового в її праці з висвіт! лення правдивої історії України. Зауважую біля себе добродійку, яка долучається до нашої бесіди про сучасний світ та світогляд мо! лоді. Маю враження, що бачу не вперше цю елегантну з вишука! ним смаком та манерами пані, яка послуговується добірною ук! раїнською мовою: “Шановна пані, я Вас знаю? Даруйте, що запи! тую, можливо, ми зустрічались?” А у відповідь чую: “Мене ні, а ось мого тата на світлинах — безпе! речно”. І стає поруч полиці, де розташована книжка Петра Арсе! нича “Рід Шухевичів”, розгорнута на світлині Романа Шухевича. По! рівнюю обличчя добродійки і світ! лину, звідки на мене дивиться за! питально, з суворістю генерал Чупринка. Схожість неймовірна, вражаюча! Тільки погляд генера! ла суворий, мужній, а у пані Марії Мегединюк він жіночий, ніжний, з тугою. Пригадую, що генерал був середнього зросту і стрункий, так само постава п. Марії невисока, тендітна й струнка. І мелодійність голосу добродійки притаманна
Галя Ільєва співає пісню"посвяту співучому, музикальному роду Шухевичів. “Я все життя хотіла знати ім’я свого тата, все допитувала мам! цю… Але мама уникала цих роз! мов… А в її очах постійно жили біль та туга…” Це з розповіді п. Марії. А тепер вже і я, прочи! тавши спогади, які мені надала п. Марія, уявляю, як жити вдовиці з двома дітьми та своєю мамою водній кімнатчині, на другій поло! вині — родина покійного чолові! ка, а під хатиною — криївка… Чо! ловік учительки Теодори Кик по! мер від тифу 1939 року. І хто нас! мілиться осуджувати, що в ті гріз! ні лихолітні роки скрути, воєнщи! ни, боротьби за рідну Вітчизну ще молода вдова віддала востан! нє своє серце, душу, своє кохан! ня тому, хто переховувався в них у криївці?! Напевно, вона не зна! ла вповні його величі й значущо! сті, не знала, чи залишаться вони живі. Але кохала того славного, відважного і дорогого її серцю чоловіка. А відтак лиш можна здогадуватись, що вона пережи! ла від докорів, пліток, здогадів, та взагалі отого всього бруду, що в таких випадках виливається на жінку, яка насмілюється мати ди! тину без чоловіка. І які були її му! ка й тривога за долю своїх стар! ших доньок, Олександри і Надії, та особливо за долю найменшої
Теодора Кик, мати
Марійки. Вона народилася в чер! вні 1946 року і була схожа, як ма! ленька краплинка, на генерала Чупринку. І вже певно, що цей тя! гар тривоги, як власний хрест, несла до останнього. І в роки ра! дянської окупації жодним словом не прохопилася про історію на! родження Марійки Кик. Її хрест був у тому, щоб вижити, зберегти життя дітям, дати їм добре вихо! вання та пристойну освіту. Вона зуміла це зробити. Пані Теодора декілька разів змінювала місце проживання своєї родини, аж по! ки не оселилася в селі Річка на Косівщині. Добродійка Мегеди! нюк пригадує, як маленькою ба! чила маму поруч з військовим один раз. А другий спомин: “Збу! дилася від того, що міцні чоловічі руки підоймали мене”. І пані Олександра Скригунець, старша сестра, підтверджує, що 1949 ро! ку “Тур” у їхній хаті бував. Під цим псевдо Романа Шухевича знали в криївці села Пуків. Більше біля мами чоловіків не бачили ніколи ані Марійка, ані її старші сестри. 1989 року тяжкохвора мати, вже, певно, відчуваючи, що стоїть на порозі Вічності, відкрила доньці таїну її народження та ім’я її тата — Роман Шухевич, узявши з доньки слово, що це залишиться в родині. Щоправда, ім’я Роман жило в родині з 1972 року, коли п.
Марійка Кик, донька
Марія Кик"Мегединюк, донька генерала Чупринки
Марія народила сина, а бабця Те! одора зажадала, щоб онука так називали. Так п. Теодора продов! жила життя Шухевича, відважно! го генерала та її коханого, в своїй пам’яті. І щоразу вона вимовляла це ім’я з особливою теплотою. Пані Марія була шокована і повідомленням про батька, і тою хресною дорогою, яку пройшла її мати, та врешті її смертю. А ко! ли вже в часи незалежності з’явилися світлини Романа Шу! хевича, почала порівнювати своє обличчя і статуру з облич! чям відважного генерала, то пе! реконалася, що слова Теодори Кик, її матері: “Ти дуже подібна до нього!” — підтверджуються. Вона вже пережила вік свого та! та на день його смерті. Вона ста! ла старшою за нього на 20 років, але та вражаюча схожість збері! гається досі. Страх, який панував у Радян! ському Союзі, часто перероджу! вав людей та їхній характер. Я знаю багатьох дітей знакових постатей у визвольних змаган! нях, яких після знищення батьків вивозили і виховували в радян! ській системі сиротинців, а тому завдяки єзуїтській методі в них вжився той страх уже на генетич! ному рівні. Вони досі згадують своїх видатних батьків лиш по! шепки і лиш у родині. Гадаю, що страх за дітей, за їхню подальшу долю керував і п. Теодорою. Але логічно міркуючи, можу собі доз! волити домислити: можливо, во! на виконувала останню волю ге! нерала Чупринки — зберегти йо! го доньку Марійку. Він уже не розраховував на швидку перемо! гу, знав, що кожної миті життя йо! го може обірватися. Він міг пе! редбачати, що в тій тоталітарній системі його старших сина та до! ню могли знищити. І хотів, живучи у Вічності, знати, що рід Романа Шухевича буде продовжений на Землі, в Україні. Не хотілося б нікому й нічого доводити, подаю тільки ось такі факти незаперечності народжен! ня Марії Кик як дочки Романа Шу! хевича. 1) Криївка в с. Пуків Рогатин! ського р!ну на Прикарпатті не розкрита НКВС та не розкопана досі. 2) Спогади Галини Дідик, зв’язкової Романа Шухевича, про цю криївку одним рядком, де 1945—1946 років перебував “Тур”. 3) Там же проживала вдова Теодора Кик (за фахом учитель! ка) зі своєю родиною на полови!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
