Без металевих слів і без зідхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть!” Олена Теліга · с. 9сторінка оригіналу ↗
ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОРТРЕТА
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
Євген БУКЕТ
Полковник Коліївщини Іван Бондаренко (бл. 1746, с. Грузька Київського повіту — 19.08.1768, м. Чорнобиль) стоїть поруч із відо! мими ватажками Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Семеном Неживим, Микитою Швач! кою, Андрієм Журбою, які були оспівані генієм українського народу Тарасом Шевченком у без! смертному “Кобзарі”. Це і не дивно, адже загін Бондаренка під час повстання контролював ба! гато стратегічних містечок Київського Полісся: Бишів, Брусилів, Димер, Корнин, Макарів, Ра! домишль. Він робив спроби захопити Бердичів, Малин, Білу Церкву, Чорнобиль. Можна лише уявити, якого розмаху набуло б тоді гайдамаць! ке повстання! Воно почалося в Мотронинсько! му монастирі (нині — Черкащина) на Зелені свята 18(29) травня 1768 року, а закінчилося фактично 24 серпня того ж року. Це був виступ українських селян проти польської шляхти й єв! рейських орендарів, жорстоко придушений москалями, яких покликав на допомогу поль! ський уряд. Цей національно!визвольний рух на Наддніпрянщині прогримів ніби блискавка і до! сі залишається для багатьох символом козаць! кої звитяги. Саме Коліївщина була останньою крапкою у формуванні засад сучасної націо! нальної свідомості. Серед порівняно невеликої кількості порт! ретів гайдамацьких ватажків зберігся й портрет Івана Бондаренка, де він зображений біля свого коня. Чорно!білу репродукцію опубліковано в томі “Історії міст і сіл УРСР”, присвяченому Київ! ській області (К., 1971). Там зазначено, що це народна картина і зберігається вона у фондах Державного музею образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей) у Києві. Отже, я попрямував до “будинку з левами” з на! дією зробити сучасну кольорову фотографію ці! єї картини. Та у фондах такого портрета не було. Співробітниця музею Галина Бєлікова пояснила, що у книжці, найімовірніше, було допущено прикру помилку або ж зображення для багато! томника було перезняте з більш ранніх катало! гів, і після подій першої половини ХХ століття взагалі могло бути втрачене… Вона порадила дослідити спеціалізовану літературу. Я безрезультатно ознайомився з десятками сучасних спеціалізованих видань. Незабаром до моїх рук в одному з букіністичних магазинів пот! рапила книжка мистецтвознавця Платона Бі!
лецького “Український портрет! ний живопис XVII—XVIII століть” (Ленінград, 1981). У передмові автор зазначав, що це — най! повніше дослідження україн! ського портретного мистецтва. Переконався в цьому, коли знайшов опис картини, яка ме! не цікавила. Як зазначав автор, цей портрет був свого роду плакатом, створеним поляками на честь узяття Бондаренка. Його супроводжував напис: “Бондаренко з команди Гонти, схоплений під Чорнобилем”, що був тут суттєвішим, ніж власне зображення. І ще одна деталь: у книжці зазначено, що портрет зберігається у Львів! ському історичному музеї. До цього додам, що Платон Бі! лецький 1982 року за книжки “Український портретний живо! пис XVII—XVIII століть” і “Україн! ське радянське мистецтво” от! римав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка. Я вирішив спочатку переві! рити отриману інформацію за допомогою Інтернету. На офі! ційній сторінці музею, що мене цікавив, нічого корисного не знайшов. Натомість випадково натрапив на сайт Національно! го заповідника “Хортиця”, де в статті про склад фондової ко! лекції були такі рядки: “37 живо! писних полотен та 52 графічні роботи, тематич! но пов’язані з козацькою тематикою. Серед них портрет сподвижника Івана Гонти гайдамацько! го ватажка Івана Бондаренка…” Це було справ! жньою несподіванкою. Телефоном я домовився з директором відді! лу “Музей Запорізького козацтва” Національно! го заповідника “Хортиця” Олександром Міру! щенком, що фотографію він надішле електрон! ною поштою. На мене чекав ще один сюрприз і розв’язка цієї майже детективної історії. Пор! трет сподвижника Івана Гонти гайдамацького ватажка Івана Бондаренка, п.о., 66х48 см, було передано до ”Хортиці” 1971 року з… Львівсько! го музею українського мистецтва!
Як свідчить історична довідка, “у 1913 році музей був відкритий для публічного відвідуван! ня…, встановлює тісні взаємини з іншими музе! ями, зокрема Києва, Москви, Петербурга…” Са! ме завдяки цим “тісним взаєминам” до Львів! ського музею потрапила колекція портретів зі Східної України, зокрема й гайдамацьких ватаж! ків Івана Гонти, Хоми — осавули житомирського, які досі зберігаються там. А портрет Бондарен! ка, коли засновували музей на батьківщині ко! зацтва, передали у фонди “Хортиці”. А помилки в історичних і мистецтвознавчих книжках повто! рюються з року в рік. Адже ніхто ще всерйоз не займався історією одного портрета відомого гайдамацького ватажка.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
