“Ми не знали гріха заздрості і суперництва. Кожен був самим собою”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРА
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
проблем — Україні. Ріднило двох поетів і походження: якщо П. Карманський — українець!галичанин, то М. Волошин (по батьку) — запорізький козак і “корнями рода связан с Украиной”, як напи! ше в “Автобиографии”. Тож коли один нарікає: Й нема між нами свого Прометея, Який загрів би мертвяків до бою: Лягла в могилу народна ідея, А люд упився смутком і журбою. Інший уболіває, відчуваючи власний біль через вчинені ще до нього історичні помилки в політиці країни, частиною культури якої є як митець. Оскільки відчуває особисту відпові! дальність за подальший шлях людства на шляхах еволюції. Коли Дім поета став осердям культурно! го центру, рівних якому не було в країні за життя М. Волошина, і сталося це в Кіммерії, — то на Галичині молоді поети, яких зблизи! ли і умови богемного життя (книжку спогадів про молодомузівців П. Карманський назвав “Українська богема”), і бажання торувати но! ві шляхи в літературі, і відчуття, “що нашому народові небавком прийдеться скласти іспит національної зрілості…”, і, відтак, прагнення вибратися з сітей “забобону, загумінковости й примітивізму”, — ці молоді творці обрали своїм культурним Домом кав’ярню. Один із розділів спогадів П. Кармансько! го має назву “У каварні”: “… Не зашкодить сказати кілька слів про те, яку ролю відігра! вала і сьогодні відіграє каварня в житті тих, які — а ще до того у нас — зважуються взяти не свої рамена хрест мистця або публіциста. З усіх каварень у житті української боге! ми в першій декаді нашого століття грала пе! редову ролю “Монополка”… Не можу навіть уявити життя “Молодої Музи” без каварні. В каварні, де нам було тепло й привітно, ми справді жили. Ми вели розмови про суть і завдання мистецтва; спо! рили і виковували певні критерії… критикува! ли і поправляли один одного, читали спільно й обговорювали твори інших письменників… Ми не знали гріха заздрості чи суперництва… Хоч у теорії ми визнавали ніби одно гасло й однакові критерії, на практиці кожний з нас був собою… ми самі, члени першого мис! тецького братства на галицькому ґрунті…” Можливо, під враженням неба Італії П. Карманський здійснив переклад “Божес! твенної комедії” Данте Аліґ’єрі. Можливо, зус! тріч із кіммерійцем Волошиним надихнула йо! го на переклад драми Й. В. Ґете “Іфігенія в Тавриді”. М. Волошин лишив Дім, тепер Дім! музей; П. Карманський був певний час дирек! тором Меморіального музею Івана Франка… Їхні зустрічі були короткими, проте від спілкування споріднених душ яскравіше ся! ють зорі на небосхилі людської культури. Митці відходять, але як написав Тарас Шев! ченко: “Жива душа поетова святая…”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
