Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ми не знали гріха заздрості і суперництва. Кожен був самим собою”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ДУША ПОЕТОВА СВЯТАЯ…

Слово Просвіти, №32 за 2007 рік

Тетяна ЧУЙКО У Будинку!музеї Максиміліана Волошина зберігається книжка — своєрідне свід! чення спорідненості духовних пошуків представників двох літератур і культур на по! чатку XX ст. Це “Поезії Тараса Шевченка” ви! дання товариства “Просвіта”, Львів, 1902 р. (друкарня Наукового товариства імені Т. Шев! ченка). Саме по собі видання викликає ціка! вість хіба що як одна зі спроб НТШ (Львів) під! готувати до друку твори геніального україн! ського поета, аби його Слово, за благород! ним наміром упорядників та видавців, звучало на межі XIX та XX століть, спонукаючи мистців наступних поколінь до осмислення духовних заповітів Шевченка і до продовження тради! ції. Маю на увазі не лише ідейні традиції — вільнолюбство, а й традицію геніально обда! рованої особистості — на вищому духовному щаблі відкривати, в мистецький спосіб опано! вувати світ. Видання це — передрук із попе! редніх, на жаль, із повторенням їхніх помилок. Проте нас сьогодні цікавить, які особистості з’єднані цим виданням Шевченкових поезій. М. Волошину книжку подарував Петро Кар! манський, про що свідчить дарчий напис: “На спомин коротких, але милих хвиль під небом Італії. Петро Карманський. Рим. 13.Х.02”. От! же, доля звела їх: М. Волошина, знаного ху! дожника і поета, перекладача, критика, та по! ета П. Карманського — згодом члена творчо! го об’єднання “Молода Муза” в Італії. Волошин народився у Києві. Мав на час зустрічі 25 років і певний життєвий досвід: за активну участь у суспільному житті довелося зазнати утисків (аж до виключення з Москов! ського університету), відчув і смак закордон! них мандрів. Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в місті Чесанів (тепер Польща). Освіту здобував у Ватиканському колегіумі та Львівському університеті, а літературну ді! яльність розпочав 1899 р. На межі століть молоді митці замислюва! лися над майбутніми шляхами літератури, шляхами подальшого духовного розвою людства, і це наклало відбиток на їхню твор! чу долю. Щодо слов’янських країн — передсим! волізм, символізм і декадентство пробива! лися сюди досить нелегко. Найбільше по! щастило, певно, Польщі з її журналом нової орієнтації “Жицє” (1887 р.) та групою “Моло! да Польща”. В Україні література того часу мала гро! мадський характер. За свідченням П. Кар! манського, навіть інтелігенція шанувала І. Франка передовсім як громадського діяча, “критика усвяченого ладу суспільного”. Близькість до Західної Європи, а через те традиційна орієнтація Західної України на за! хідноєвропейське культурне життя і безпосе! редній зв’язок із ним були важливими ім! пульсами, що діяли на цих землях. Важливо й те, що багато молоді з Галичини навчалося в західноєвро! пейських університетах. М. Волошин невдовзі після зустрі! чей із П. Карманським будує на березі Коктебельської бухти невелику дачу, яка згодом перетворюється на Дім по! ета. За життя Максиміліана Олексан! дровича тут побувало багато непере! січних творчих особистостей. Серед перших гостей Дому був, зокрема, В. Брюсов, запрошений ще 1903 року, а згодом Андрій Бєлий — представни! ки російського символізму. За спогадами М. Волошина, Брюсов (уже 1924 року) стверджу! вав, що “сейчас в России нет нигде такого сосредоточия интересных людей”. Коли говоримо про дружбу Во! лошина з символістами, варто зно! ву звернутись до найяскравіших представників цього напряму. Пе! ребуваючи в Парижі, Максиміліан Олександрович зазнайомився з ба! гатьма з них, власне до часу цих, паризьких, бесід і віднесемо заці! кавлення митця символізмом, спіл! кування з Метерлінком. Зацікавлен! ня Максиміліана Волошина напря! мом підтверджують й інші видання з його книгозбірні — збірка творів К. Бальмонта “Го! рящія зданія” з дарчим написом:“И меня поймут лишь души, что похожи на меня, лю! ди с волей, люди с кровью, духи страсти и огня” (21. III. 1903 р.). Що ж до поезій М. Волошина і П. Карман! ського, того 1906 року, коли молоді поети да! ють світові перший номер свого “Світу” (Львів, 24.11.), М. Волошин (щоправда вже в грудні, але ж у межах одного року!) пише пое! зію “Полынь”, присвячену К. Богаєвському. В автографі поезія мала назву “Звезда полынь”, яка вказувала на асоціативний зв’язок вірша з однойменною картиною К. Богаєвського, на! писаною на сюжет Апокаліпсиса. І через сто! ліття відлунює тривога: О мать"невольница! На грудь твоей пустыни Склоняюсь я в полночной тишине… И горький дым костра, и горький дух полыни, И горечь волн — останутся во мне. Максиміліан Волошин Син землі, духовний син Кіммерійської землі як частини Світу — Всесвіту — таким бачимо Волошина, творам якого властиві фі! лософські роздуми над еволюцією матері! альної і духовної культури людства. П. Карманський у збірці “Блудні вогні” (1907 р.) передає поезію “В моїй душі страш! на порожня”, де читаємо: Із острахом дивлюсь довкола, Шукаю для душі богів, А сірі дні пливуть спроквола, І з груди рветься скорбний спів. Чи не ті самі мотиви “Апокаліпсиса” від! чуваємо і в цих рядках. Ідеться, звісно, про Дух, духовний стан поета — як провідника людства на шляху його еволюції. Щоправ! да, нотки гіркоти тут дещо іншого поход! ження. Мова про стан конкретного сус! пільства, пошуки вирішення національних питань. Отже, еволюція людства, але через бажану, жадану еволюцію Духу на землі точ! но визначеній і такій, що болить поетові пе! кучими болями національних і соціальних

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин