“Ведель розхитував закам’янілі канони церковного співу українською народною мелодикою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
Володимир ВОЙТЕНКО, професор
У липні 2007 р. виповнилося 240 років від дня народження спі! вака, скрипаля, диригента і компо! зитора Артема Лук’яновича Веде! ля. У липні 1799 р. генерал!проку! рор Російської імперії доповів ца! реві Павлу справу, яка надійшла з Києва, і після авдієнції записав: “Государь император высочайше повелел капитана Веделя отослать в дом сумасшедших и держать без выпуску”. Прикмети арештанта: зросту середнього; волосся і бро! ви русяві; повновидий; очі сірі, ніс прямий, біля правого ока невели! кий шрам. Найвищі начальники на святій Русі (і Русі більшовицькій) залюбки ставали психіатрами. У липні 1808 р. Артем Ведель умер, не дочекавшись амністії.
1. Навесні 1901 р. в Київській ду! ховній академії відбувся кон! церт/лекція пам’яті Веделя. Допо! відь зробив В. Г. Петрушевський (був регентом академічного хору — того, яким свого часу керував Ведель). Доповідь невдовзі було опубліковано. Ось її початок: “Од! ним из средств, которым пользо! валось католичество для совраще! ния православных, служила пыш! ность богослужения, сопровожда! емого гармоническим пением и музыкой. Это обстоятельство дало толчок введению в начале XVII века и в православное богослужение, прежде всего в Западной Руси, гармонического пения. […] Почти каждое православное братство имело свою школу и певческий хор, составленный из учеников, а в братских школах пение было обя! зательным предметом”. Починаю! чи здаля, не забувши знайти для характеристики католиків дещо специфічне визначення “совраще! ние”, Петрушевський переходить до суті: “Пастор Гербиний, посе! тивший Киев во 2!ой половине XVII века, так отзывается о церковном пении: “Грекороссияне гораздо святее и художественнее (eleganti! us) прославляют Бога, чем римля! не. Псалмы и другие священные песнопения возглашаются в музы! кальном сложении, в котором в приятнейшей и звучной гармонии раздельно слышатся дискант, альт, тенор и бас. В XVII и XVIII веках Ки! ев вообще был рассадником зна! токов хорового (партесного) цер! ковного пения”. Донорська роль Києва в подо! ланні дикості кліру на Московщині загальновідома. У Петрушевського бачимо спеціальний поворот цієї теми, присвячений технології бо! гослужіння — музиці та співу. От! же, з Києва “вызывались искусные регенты для организации хоров и обучения партесному пению в Москву и другие северно!русские города. Здесь, в Киеве, была пере! работана, усовершенствована и впервые применена заимствован! ная с запада линейная нотная сис! тема, получившая название Киев! ского знамени. Здесь же сложился особый церковный распев […], особый стиль пения, которые из!
с. 13 · сторінка оригіналу ↗
“На ріках круг Вавілона, // Під вер! бами в полі, // Сиділи ми і плакали // В далекій неволі; // І на вербах повішали // Органи глухії, // І нам стали сміятися // Едомляне злії: // “Розкажіть нам пісню вашу, // Мо! же, й ми заплачем. // Або нашу заспівайте, // Невольники наші”. // Якої ж ми заспіваєм?.. // На чужо! му полі // Не співають веселої…” Імовірність того, що Шевченко знав бодай прізвище “Ведель”, практично не відрізняється від ну! ля, але не йдеться про збіг — ідеть! ся про Україну.
5. Насамкінець спробую виокре! мити узагальнюючі характеристики творчості Веделя, якими їх бачать музикознавці. Якщо йдеться влас! не про ремесло (в кращому розу! мінні цього слова), можемо говори! ти про органічну єдність музики і словесного тексту (1); синтез еле! ментів західноєвропейської музики з українськими народнопісенними джерелами (2); в гармонії — дотри! мання класичного стилю (3); сис! темне використання поліфонії, що динамізує матеріал (4); застосу! вання звукової колористики зі змін! ними складами хору (ансамблями), контрастами між високими та низь! кими голосами (5); протиставлення ансамблів з меншою кількістю го! лосів та повнозвучного хору (6). Нема сумніву, що окремі позиції цього переліку (чи й застосування всіх) притаманні не лише творчості Веделя. Проте якщо йдеться про видатну особистість, за межами технології завжди лишається “щось” — те, що важко назвати сло! вами. В. Петрушевський так пише про композитора: “Характеристи! ческими свойствами музыки Веде! ля являются ее религиозное вооду! шевление, особенная прочувство! ванность и задушевность, глубокий лиризм, а по местам даже нер! вность. Огонь зажигается только от огня, и искреннее живое чувство всегда находит отклик в душах дру! гих людей”. Якщо ці люди мають ду! шу. Ті, що командували життям ком! позитора, його музику заборонили. Феноменальною є здатність вели! кодержавницької системи (неза! лежно від того, який бюрократ уо! соблював її в тому чи іншому інци! денті) нищити все найкраще в Укра! їні саме тому, що воно — найкраще. Заборону на церковне виконання творів Веделя фактично НІКОЛИ скасовано не було; в прийнятому Св. Синидом 1911 р. переліку доз! волених творів жодної згадки про Веделя нема. На свій страх і ризик регенти церковних хорів “розчиня! ли” його партесні концерти в ано! німному потоці музики, співаної в службах. У датованому 1912 роком розпорядженні архієпископа Хер! сонського та Одеського Никанора можемо прочитати: “Строго запре! щается петь известное под именем Веделя”. Виходячи з того, що знає! мо про сьогоднішнє церковне жит! тя в тій місцині, можемо припусти! ти, що Никанор і досі стоїть на ча! тах. “Не вписуючись у прокрустове ложе великоросійської культурної доктрини, не маючи змоги вповні реалізувати власний творчий по" тенціал, не бажаючи змінювати власні принципи і переконання, […] Ведель став жертвою політичної кон’юнктури. Це неабияк вирізняє постать Веделя серед багатьох йо" го іменитих співвітчизників, котрі, ставши вірнопідданими слугами російської корони, поклали свої здібності і талант “на алтарь вели" кодержавного отечества”. На відмі" ну від них, Ведель протягом майже всього життя перебував у сфері ук" раїнських естетичних запитів, пос" тійно підживлюючи свій творчий по" тенціал родючими джерелами віко" вих національних традицій”. (Ігор Тилик, 2001).
У статті використано фраґмен! ти з книжки “Гоголь. Геній і божевіл! ля”, роботу над якою я розпочав із сином Олександром (1958—2005) і яку сподіваюся завершити.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
