“Національна самосвідомість — то єдине, що спроможне просвітити розум народу”. О. Силин · с. 15сторінка оригіналу ↗
НЕ ЗАШЕРХНЕ ДУША
Слово Просвіти, №32 за 2007 рік
ЛЮДИ “ПРОСВІТИ”
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
Заслужений лікар України Сер! гій Богдан — людина в Чернігові ві! дома й авторитетна. У свої 74, які йому, звичайно, нізащо не даси, він переповнений юнацькою енер! гією. Цікаво склався його життєвий шлях: народився на півночі Украї! ни, на Чернігівщині, вивчився на лі! каря у столиці, трудовий шлях по! чинав на Західній Україні. Втім, більшу частину свого життя й праці віддав Чернігову: 30 років очолю! вав обласний пологовий будинок, адже основний медичний фах у Сергія Ілліча — акушер!гінеколог. Якось я попросив свого давнього побратима!просвітянина пораху! вати, скільки ж діток за роки його праці з’явилося тут на світ. Вияви! лося, що за три десятиліття — 90 тисяч. Ціле місто! Сергій Ілліч і сьо! годні в роботі, очолює медичну частину Центру соціальної допо! моги одного з районів Чернігова. Не пропускає жодної новинки в ме! дичному світі. Скажімо, в останні роки всерйоз зацікавився хвильо! вою терапією, пробує запровадити цю медичну новацію в практику на! шого міста. Але зараз мені хотілося б роз! повісти про громадську, просвітян! ську роботу лікаря. Про те, як зви! чайний інтелігент, фахівець, не гу! манітарій, який, здавалося, спокій! но міг би відробляти свою зарпла! ту і не клопотатися чимось іншим, опиняється в самій гущі громад! ського життя. Ще не так давно Сергій Ілліч був головою Чернігів! ської міської “Просвіти”, заступни! ком голови обласної, та й зараз у просвітянському активі. У нього дивовижне вміння й талант комуні! кабельності: організовуючи прос! вітянські заходи, вміє контактува! ти, співпрацювати будь з ким. Мо! же, й не випадково багато скли! кань був депутатом міської ради. Іноді дивуєшся енергійності, різно! барв’ю інтересів цієї людини: при! рода, книги, історія, музика. І чуй! ності та душевній щедрості. Оце нещодавно вирішив не просто від! відати своє рідне село Малу Коше! лівку на Ніжинщині. Взяв і повіз землякам повну легкову автівку книжок для школи й бібліотеки: своїх власних, подарованих облас! ною “Просвітою”, куплених ним у нашому просвітянському магазині “Добра книга”. І, звичайно, свою власну. Про неї окремо. Вийшла ця книжка прози і пое! зії Сергія Богдана щойно, 2007 ро! ку, в Ніжині, у видавництві “Аспект! Поліграф”. Посприяли в її виданні друзі й однодумці автора, а також Чернігівська ком! панія “САН Інтербрю Ук! раїна”. Як на мене, чудо! во відбиває і суть цієї книжки та й життєвий шлях її автора назва од! ного з розділів: “Не за! шерхне душа”. Сергій Богдан охоче дав невелике інтерв’ю нашій газеті, яку любить і читає вже багато років. — Сергію Іллічу, національна ідея, любов до України — в самій глибині Вашої душі. Цікаво, де витоки всього цього? — Любов до України мені прищепив батько, звичайний селянин. У нас зберігалися книжки Грін" ченка, на той час заборо" нені, інші. Батько мені весь час казав: “Прочи" тай, але нікому не кажи”. Я рано почав читати. За" хопився Шевченком. Пам’ятаю, як вечорами, особливо у війну, збиралися в хаті жінки, чоловіки яких були на фрон" ті, і я їм читав “Катерину”, інші пое" зії “Кобзаря”. І бачив, що це їх хви" лювало.У медичному училищі, де я навчався після війни, викладачем української літератури був відомий чернігівський поет Михайло Ігна" тенко, якого теж згадую добрим словом. Потім — Київський медич" ний інститут, де молодих свідомих українців об’єднала інститутська капела бандуристів. Ми долучали" ся до народного мистецтва, були цікаві поїздки, зустрічі. Я проспівав у цій капелі всі 6 років, які вчився. Потім була праця в Тернопіль! ській області, де щойно заверши! лася героїчна боротьба УПА і ще жила пам’ять про неї. Це, звичай! но, теж додало мені національного духу. А ще спілкування з місцевими жителями, які спершу настороже! но ставилися до нас, адже ми при! їхали з Києва. Але потім у мене там з’явилося чимало друзів, які від! верто розповідали всю правду про те, що діялося на тих теренах. — Знаю, Ви можете розповісти дещо цікаве про українську вишиванку, з якою у Вас пов’язане, можна сказати, все життя. Це правда, що одній з Ваших вишиванок рівно півстоліття? — Так, 50 років. А люблю їх змо" лоду. Врешті, це був необхідний ат" рибут у згаданій мною інститут" ській капелі. Ми в них виступали. Яй на випускній інститутській фотог"
рафії в цій вишиванці. А знаєте, де ми їх купували? У Києві на площі Льва Толстого був магазин, який, здається, так і називався — “Укра" їнська вишиванка”. У мене є кілька вишиванок, нещодавно дружина купила ще одну в подарунок на Андріївському узвозі. Ношу із за" доволенням. — Любов до України, національний дух перейняли і Ваші діти та онуки? — Так. Особливо близькі ми з онуком, який мешкає в Ужгороді. Розмовляє тільки українською, іно" ді поправляє мене, каже: “Діду, ук" раїнською правильно буде ось так…” — Що Вас турбує в нашому суспільному житті? — Шкода, що та національна ейфорія, яка прийшла до нас із Не" залежністю, згасає, і серед людей росте зневіра. Хотілося, щоб ми були кращими українцями, ніж є. Події останніх років дещо засмучу" ють. Але ми у “Просвіті” робимо все можливе, і я вірю в краще. — Що б Ви хотіли сказати просвітянам, особливо молодим? — Помічаю здорові національні паростки серед молоді. І вони ра" дують. Тому треба підтримувати це і працювати.
Пропонуємо новелу з книжки Сергія Богдана “Що совість виши" ла”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
