Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не вбивай дух народу своєю байдужістю”. (Із заповідей “Просвіти”) · с. 7сторінка оригіналу ↗

ПИЛИП КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ: ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТОЛІТТЯ

Слово Просвіти, №32 за 2008 рік

Леонід БОЙКО, кандидат філологічних наук, лауреат премії ім. Івана Багряного, заслужений працівник культури України Відомо, що товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка заснували українські патріоти-народовці О. Партицький та А. Вахнянин у Львові 8 грудня 1868 року для поширення національної свідомості українського народу. Та, на жаль, у Велику Україну “Просвіта” прийшла аж через 38 років — внаслідок революційних подій у Російській імперії грозового 1905-го. Отже, суттєві зміни, що відбулися в Україні, кардинально змінили й життя молодого письменника, закинувши його далеко від батьківщини: спочатку на Кубань, а далі — на Північний Кавказ аж до Каспію. Та хоч би куди кидала доля Пилипа Капельгородського — в Дагестан, у Чечню, в Караногай, у Ставропілля, хоч би як сутужно складалися обставини в особистому та громадському житті, він ніколи ні на мить не забував рідної України; навпаки — прагнув брати якнайактивнішу участь у просвітянсько-культурницькому житті свого народу. Пилип Капельгородський друкує в кубанській та українській пресі десятки нарисів, гостро публіцистичних статей, звернень, листів, поезій, спрямованих на захист своїх земляків в Україні й на Кубані, із середовища яких вийшов і сам. Але повернімося ближче до суті тогочасних проблем і причетності до них Пилипа Капельгородського. А суть їхня така: 1906 року Борис Грінченко стає редактором журналу “Нова громада” й одним із найактивніших організаторів, а згодом головою товариства “Просвіта”. Засновуючи в Києві товариство “Просвіта”, Борис Грінченко у промові на перших зборах зокрема сказав: “Ми починаємо свою діяльність у той час, коли на арену історії виступають робочі маси як діячі, а не пасивні творці нового життя”. До слова, такої самої думки дотримувалась і Леся Українка — член правління “Просвіти”. Перебуваючи в Катеринодарі, П. Капельгородський ознайомився з десятьма заповідями “Просвіти”, у яких було чітко й виразно сформульовано девіз просвітянина, який сприймаємо, як молитву. Наводимо їх без змін: 1. Я є “Просвіта”, яка вивела Тебе і виводить інших з нетрів темряви, неволі духу. Допоможи добрій справі! 2. “Просвіта” не залишала ніколи без відповіді заклик душі, яка виходу з темряви шукає. 3. Пам’ятай, що день 8 грудня є днем народження “Просвіти”. День цей згадай дарунком для неї! 4. Освіта й знання дозволяють Тобі краще жити. Пам’ятай, що єще мільйони українців, які також того бажають і чекають на Твою допомогу. Вступай у члени “Просвіти”. 5. Не вбивай дух народу своєю байдужістю! Приклади руку до розбудження його, зроби це як член “Просвіти”. 6. Не будь паразитом на тілі народу, який Тебе виховав. Якщо вже маєш освіту, дай її іншим. Будь-членом “Просвіти”! 7. Бери від інших народів і культур усе добре та гарне і давай своєму народові. Роби просвітне діло! 8. “Просвіта” — це найкращий вартовий українського духу, і Ти як член стань до її лав! 9. “Просвіта” — це велика армія. Хто не в її лавах, той дезертир! 10. Нехай не буде жодного українця, який не був би членом “Просвіти”. Надруковано в Календарі “Просвіти” на 1927 рік. Ознайомившись із цим зверненням і взявши його заклики близько до серця, Пилип Капельгородський, не вагаючись, звернувся до видавничої Комісії товариства “Просвіта” з готовністю взяти активну участь у її діяльності, аби “хоч трішечки допомогти ділу “Просвіти”. Прагнучи максимально зберегти не лише зміст, а й пафос звернення письменника до “Просвіти”, наводжу його листи й цитати з оригіналів, які дивом збереглися в залишках архіву. Подаємо лист перший із Кубані: “Кіевъ Бульвар Кудрявський, кварт. 6 Товариство “Просвіта” Видавничій комісії Тов-ва “Просвіта” Бажаючи стати до послуги шанованому Товариству, я прошу дати відповідь, чи не пише вже хто на тему: “Початок християнства”? Коли ні, я охоче візьму її, бо маю вже багато матеріалу. Але ж у моїй історичній розвідці проводиться одна думка — шкода від сполучення релігії з урядом. Проте маю завважити, що працю мою можу вислати хіба через три неділі, бо інша справа перешкоджає тепер взятись до неї. Крім того, можна буде вислати розвідку “Українці на Кубані”. Се тема дуже цікава, коли б її виконати як стій, бо на Україні навіть не знають, що на Кубані живе 800 тисяч земляків безо всяких прав, літ по 30, як зайшлі наймані робітники. З ушануванням, П. Капельгородський”. (На тексті листа у верхньому кутку запис олівцем: “Одписано”, а через увесь лист по діагоналі “Згода”). Перейнявшись десятьма заповідями Товариства “Просвіта”, Пилип Капельгородський запевняє Бориса Грінченка, що він хоче зробити щось добре для свого народу або, кажучи словами дружини Б. Грінченка — поетеси Загірньої, прагне внести й “свою лепту останню” покласти на те, щоб країні своїй пособити в її безталанні”. Родина Капельгородських — письменник, його дружина Параскева Іванівна, діти Надія і Михайло Пилип Капельгородський Щиро бажаючи перейти від обіцянок до діла, 26 жовтня 1906 року П. Капельгородський звертається до самого Б. Грінченка із таким зворушливим листом: “Вельмишановний Борисе Дмитровичу! Прошу пробачити мені бажання відповісти не видавницькому комітету “Просвіта”, а Вам на Вашого листа. Ви працювали коло народньої освіти багато років, коли ще за просвітні товариства нічого було й мріяти. Ви працювали за гірких обставин, а надії на краще не зрікалися, бо й у нас, читачів Ваших, будили віру й бажання праці. Чому ж тепер, за відносно кращих обставин, Ви нібито не вірите в безкорисливих (хоч ще й недотепних) робітників, і на мій перший лист, що в ньому я згоджувався хоч трішечки допомогти ділу просвіти, Ви докладно доводите, що не можете ручатись за грошовий гонорар. Повірте мені, я зовсім не думав за гроші і навіть з “Нової громади” та “Ради” одержувати якісь 20—30 карбованців за півроку мені соромно, але ж на лихо, сім’я та умови моєї праці на Кубані примушують мене брати сі гроші, аби не такий уже черствий кусень хліба їсти. Розуміється, я охоче писатиму ів “Нову громаду”, і для “Просвіти”, але прошу завважити, що партійна праця та сільські кооперативні товариства збавляють чимало вільного часу і “Українці на Кубані” буде готова тижнів через три. Матеріалу майже зовсім немає, коли б не архів, що у мене під рукою, книжок про Кубанщину годі й шукати, бо відомі розвідки торкаються самих козаків, не звертають уваги на іногородніх. Отож насамперед слід виснувати всю книжку на відомостях наукових, та ще й план додати. Відповідь Дідові Михайлу не читав, бо певно деякі числа “Ради” поштова контора конфіскує: я не одержую їх. Але тепер у нас своя контора (Коноково, станція), і може, буду одержувати все. Відповідь Дідові Михайлу писав і я, та, певно, не пішла до друку. Відколи існують “свободи”, Успенська 2-клясова школа висуває такі “небезпечні” примірники як от “Вінок”, “Євангеліє від Матфея”. Інспектора ще не було і вкраїнське слово заборон не має. Отже, тепер не можемо задовольнитись ні палліативом — вживанням українських книжок разом з російськими,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин