Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Краса України — Подолля”. Леся Українка · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЗЕМЛЯ, ЩО ГОДУЄ, ОКРИЛЮЄ

Слово Просвіти, №32 за 2008 рік

Ніна ГНАТЮК Не випадково презентація нових видань двох подолян, залюблених у рідну землю, відбувалася не в якомусь престижному залі, а під багатовіковими липами, які посадив ще дід Михайла Коцюбинського. На подвір’ї Вінницького літературномеморального музею класика української літератури зібралися журналісти, письменники, краєзнавці, бібліотекарі, вчителі, природолюби. Приємно було серед квіткового розмаїття, що заполонило весь обшир цього священного куточка неподалік Південного Бугу, не лише привітати заслуженого журналіста України, письменника Івана Волошенюка з 70- річчям із дня народження, а і з виходом нової книжки “Все те, що на серце лягло”. Це своєрідний ліричний літопис його журналістських свят і буднів. За півсторіччя роботи у газетах і на радіо Іван Степанович зустрів чимало людей, які зосталися у його серці навічно. І серед них передусім, друзі юності, колеги-радіожурналісти Тимофій Боборикін, Євген Київський, письменники Станіслав Тельнюк, Микола Рябий, Анатолій Бортняк. А розміщується обласне радіо у Вінниці на вулиці Чкалова, у старовинному особняку, де під час громадянської війни був штаб Симона Петлюри. Отож туди, у “спальню” С. Петлюри, приходило 19 листопада 1984 року на зборах Вінницької обласної організації Спілки письменників України приймали до письменницьких лав Івана Волошенюка. На той час йому вже виповнилося 46 років. І я, характеризуючи його творчий доробок, сказала тоді: “Волошенюк мов яблуня. Є серед сортів цих дерев ранні, що швидко плодоносять, але плоди їхні лежать щонайбільше два тижні; є пізні, що довго достигають, нагромаджуючи вагу, смак і Уперше Олена Пчілка відвідала Могилів над Дністром у 80-ті рр. позаминулого сторіччя: разом із донькою Лесею приїжджала до знайомих. Восени 1917 р. в Могилеві-Подільському оселилася з родиною дочка письменниці Ізидора, у шлюбі Борисова. Саме до неї незабаром довелося переїхати сімдесятирічній матері. Ось якими були обставини цього переїзду. У березні 1920 р. в Гадячі, де жила Олена Пчілка, відбувся вечір Тараса Шевченка. У залі гімназії заспівали “Ще не вмерла Україна…”, розгорнули жовто-блакитний прапор. Хтось одразу доніс владі. На свято прибув місцевий більшовицький проводир Крамаренко, кинув прапор собі під ноги, топтав його, погрожуючи зібранню. У залі почали гукати: “Ганьба Крамаренкові!” З різким протестом виступила Олена Пчілка. Вранці наступного дня її заарештували. Рідним вдалося, хоч було це нелегко, визволити стару матір і відвезти до Могилева-Подільського, де її зять Юрій Борисов завідував сільськогосподарським технікумом, а Ізидора читала лекції у цьому навчальному закладі (згодом вони стали викладачами педагогічних курсів). Через рік із Лоцманської Кам’янки (біля Катеринослава) переїхала до матері зі своєю сім’єю ще одна дочка — Ольга, за чоловіком Кривинюк. Вона мала медичну освіту, працювала лікарем, але, як майже всі в цій талановитій родині, писала, перекладала, збирала етнографічні матеріали. Ольга стала першим біографом Лесі Українки. Трохи раніше до родини Косачів приєдналася їхня невістка Олександра Судовщикова, відома письменниця, що взяла чоловічий псевдонім Грицько Григоренко. Так у невеликому подільському містечку на південно-західному українському пограниччі зібралася докупи велика, знана в Україні родина Косачів. Незабаром вона стала тут осередком культурно-мистецького життя. У Гадячі й Могилеві-Подільському Олена Пчілка написала низку п’єс для дітей: “Весняний ранок Тарасовий”, “Казка Зеленого Гаю”, ків він працював фотокореспондентом інформагентств ТАРС— РАТАУ, Укрінформу, видрукував не один фотоальбом. І в день ювілею свого побратима Олександр Гордієвич презентував новий фотоальбом — “Побачити і відчути”. У ньому — неповторні краєвиди рідного Поділля, улюблені місцини в Карпатах, паризькі й варшавські вулиці, дворики. Але найбільше, що запам’ятовується у фотоальбомі, — фотопортрети Володимира Яворівського і Софії Ротару, Михайла Стельмаха й Андрія Чебикіна, Віталія Газинського й Олега Чорногуза, Богдана Ступки і Володимира Забаштанського, прославлених хліборобів Пилипа Желюка й Анатолія Пачевського… Митцеві вдалося не лише на фо- “Дві чарівниці”, “Скарб”, “Боротьба”, “Кобзареві літа”, “Мир миром”, “Киселик”. Ці твори були спрямовані на виховання у юних українців любові до України (всупереч тодішнім тяжким обставинам після поразки української революції), її прекрасної природи, пошани до трагічної й героїчної історії рідного краю, великих її діячів, передусім Тараса Шевченка. За деякими з п’єс було поставлено спектаклі: Ольга Кривинюк, учителюючи в школі імені Івана Довжка Ямпільського району — “Романтичні овиди Кетрос”. До книжки включено й розповіді про багатьох подільських митців, дорогих серцю людей. А закінчується книжка Михайла Вдовцова такими несподіваними рядками: “Нещодавно провідав Карпати. У Рахові два гуцули віком сорока— сорока п’яти років пояснювали мені причини виникнення катастрофічних повеней у горах. — “Виною тут не природні катаклізми. Усунути їх із допомогою будівництва нових доріг неможливо. Вина полягає в несправедливості нашого життя. Настав час змінюватися нам самим, бо це нас карає Господь!” Я собі подумав: “Який могутній механізм самоочищення!” селянському, при всіх злигоднях, стільки праці й клопоту”. Зацікавилася Олена Петрівна й “калинівським дивом” — черговим релігійним спалахом у свідомості селян того часу, про що й видрукувала окрему статтю в “Етнографічному віснику” за 1925 рік — “Українські народні легенди останнього часу: (Записи 20-х рр. на Вінниччині)”. У Могилеві-Подільському Олена Пчілка писала також оповідання (в деяких відображено побут придністрянських сіл), вірші, перекладала, листувалася, піклувалася про видання в Україні творів Лесі Українки, підтримувала літераторів-початківців. Це було їй властиве все життя: так, саме Олені Пчілці завдячував молодий поет із Вінниччини Валер’ян Тарноградський, що його збірку “Барвінковий цвіт” зі своїм вступним словом вона видала 1911 року. З літа 1924-го Олена Пчілка почала отримувати персональну пенсію, а у вересні її обрали членомкореспондентом Академії наук України. Ця подія збіглася з її переїздом до Києва разом із сім’єю дочки Ольги. Незабаром у Києві опинилися й Борисови. За кілька місяців до цього через хворобу залишила Могилів-Подільський Олександра Судовщикова (Грицько Григоренко): вона померла в Києві у квітні. Цей “вихід” із далекого подільського містечка до Києва не приніс щастя Косачам. Настануть страшні тридцяті, а з ними численні арешти, заслання, тюрми і концтабори — і в цьому пеклі видатний рід Косачів було топтано і зведено нанівець. Імовірно, могилів-подільський період життя Олени Пчілки був останнім більш-менш спокійним і придатним для творчості. Проте він і досі недостатньо досліджений, потребує подальшої уваги науковців і краєзнавців. “Красо України, Подолля”, — писала Леся Українка про наш край, не підозрюючи, що в майбутньому ці місця увійдуть у долю її родини, що її іменем та іменами Олени Пчілки і Грицька Григоренка пишатимуться вінничани.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин