“Краса України — Подолля”. Леся Українка · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТНИК ГОГОЛЮ
Слово Просвіти, №32 за 2008 рік
Анатолій ПОДОЛИННИЙ, професор Вінницького педагогічного університету ім. М. Коцюбинського
У Могилеві-Подільському стоїть пам’ятник Миколі Гоголю. На постаменті його викарбувані слова: “Н. В. Гоголю. От граждан города. 1872 год”. Це один із перших пам’ятників великому письменникові в Україні й Росії. Хто ж його відкрив тут, як це відбулося? Історію пам’ятника любив розповідати літературознавець, академік Микола Гудзій, який народився в Могилеві-Подільському. А сам чув її у сімейному колі ще до революції. Це був родинний переказ. Десь у сімдесятих роках позаминулого сторіччя в Могилеві-Подільському був аматорський театр. Щоб ушанувати пам’ять про Гоголя, місцеві актори вирішили поставити “Ревізора”, але… в могилівському варіанті, бо і в їхньому місті побував “Хлестаков”. Якийсь одеський пройдисвіт, “купець” Гальперін напередодні зумів обдурити майже половину могилівських купців і чинодралів, прикинувшись інспектором зі столиці. Отож, кожному персонажеві гоголівської комедії було знайдено відповідну особу в чиновницькому й поміщицькому світі повітового міста. На сцені відтворили навіть покої міського голови, дістали одяг, що його носили в Могилеві урядовці, поліцейські та різне панство. Настав день вистави. Розпочалася перша дія. Несподівано глядачі побачили на сцені свого голову Хаджі, міського суддю Силича, поміщиків Красовського та Пень-ковського, інших знайомих. Образ місцевого поштмейстера вдало відтворив Каленик Гудзій, батько майбутнього академіка. Під час гри актори навмисно “забували” імена головних персонажів, називали їх справжніми іменами місцевих можновладців. У залі вибухав сміх упереміш із гнівними вигуками. Дехто з тих, що впізнав себе на сцені, кинувся геть.
Проте голова, що сидів з усією родиною в першому ряду, дивився мовчки. Дивився, терпів і… не витерпів. Коли в якомусь місці актор особливо вдало і дотепно перекривив Хаджі, той схопився з місця, стрибнув на сцену й щосили вліпив запотиличника своєму двійникові. Актор не розгубився — і Хаджі тут-таки дістав здачі. На сцену вискочили й інші “герої” комедії. Діялося щось неймовірне. Ґвалт, регіт, колотнеча. Одні гукали: “Закрити комедію!” Інші, й таких було набагато більше, кричали: “Далі!” Зчинилася справжня бійка, під час якої й зуби сіялися, і пики були розмальовані синцями. Каленикові Гудзію хтось надкусив вухо. Навіть могилівські держиморди не скоро вгамували розшаленілий натовп. Після тривалого антракту, коли зал залишили всі висміяні чиновники, виставу продовжили. Наприкінці виконавцям влаштували бурхливу овацію, і тоді хтось із глядачів вибіг на сцену і запропонував: — Зберімо гроші на пам’ятник Миколі Васильовичу Гоголю в нашому місті! Рядами пішов капелюх. У нього посипалися паперові гроші й золоті монети. Постамент з’явився швидко. Його витесали з найкращого білого “жорнового” каменю грушанські (з того ж таки повіту) каменярі. А погруддя письменника замовили аж у Києві. На жаль, справа затяглася. Минули роки, та все-таки ж настав час, і бронзового автора “Ревізора” було встановлено на постаменті на перехресті Вірменської вулиці та Олександрівського проспекту. Був це 1897 рік. Микола Гоголь постав у місті, в якому 240 років тому його предок, полковник Остап Гоголь очолив Придністровський козацький полк. Звідси коріння Гоголів. То, може, час подумати могилівцям про ще один пам’ятник Гоголю, тепер уже Остапові, полковнику, наказному гетьманові, сподвижникові Богдана Хмельницького?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
