Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Це прекрасні архаїчні дійства, які зникли разом із зникненням прадавнього хліборобського устрою життя”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА

Слово Просвіти, №32 за 2008 рік

Людмила ІВАННІКОВА Зажинки, жнива, обжинки — це завершення весняно-літнього циклу календарної обрядовості, пов’язаного із закликанням урожаю. Тут поєднується поезія хліборобської праці, радість від щедрого ужинку з прадавніми віруваннями в неперервність життя природи, з обожненням землі, ниви, хліба, самих женців, із закликальною магією, яка мала забезпечити гарний урожай наступного року. Жниварські обряди надзвичайно урочисті, своєю урочистістю вони споріднюються з весільним обрядом (а може, й запозичили в ньому деякі елементи) і навіть з колядуванням та щедруванням, адже в жнивних та обжинкових піснях провідний мотив — величання панів господарів, княгині (найкращої жниці) та женців, звучить побажання багатства й добробуту. Звеличується тут і останній сніп, який набуває міфологічних рис прадавнього слов’янського божества, що уособлює дух предків, дух ниви, урожайності, достатку. Спеціального обряду “зажинки” не було, принаймні, він не зафіксований в етнографічній літературі. Люди, з якими зустрічалися в різних областях, дають суперечливі свідчення. “Зажинок — це перша жменя, її приносили додому й ставили на покуті, доки сіяти, а тоді тереблять в зерно і сіють. Обжинок — остання жменя. Колоски ці святили на Спаса в церкві разом з яблуками. Обряду не було — вийшов чоловік, помолився, перехрестився та й працює”. (с. Губча Хмельницької області). Отже, зажинали ниву в легкий день, в поле виходили всією сім’єю, господар брав хліб, ставав лицем до сходу сонця і, знявши капелюх, благословляв: “Дай, Боже, в час добрий, в доброму здоров’ї пожать та й на той рік дождать!” Так було в нас на Волині, коли обряд втратив свою первозданність. А в центральній Україні до кінця ХІХ сторіччя збереглася традиція зажинати жито толокою: П. П. Чубинський зауважує, що на Чернігівщині зажинали хліб усією громадою, попередньо домовившись. Це могли робити будь-якого дня, крім понеділка, який вважали нещасливим. Але найчастіше починали в середу або п’ятницю. День зажинок проводили як свято. Господиня готувала на обід вареники з сиром. Після обіду вся сім’я вирушала в поле, де господар перший починав жати зі словами: “Господи, благослови!” За всі жнива сам господар повинен зажати не більше п’яти снопів. Решту на Поділлі жали толокою, як описує Олекса Воропай: “За тиждень після Петра починалися жнива. Першими виходили на ниву з серпами й в’язали снопи”. Цікавими були ритуальні дійства з першими вижатими колосками. Наприклад, пожавши перший сніп, одна зі жниць підносила його вгору над собою і зверталася до нього, як до живої істоти, молитвою-речитативом, бажаючи добрих жнив і багатого врожаю. Потім цей сніп заносили додому й ставили на покуті під образом. Надзвичайно архаїчні речі пощастило мені записати від старожилів мого рідного села Губча Старокостянтинівського району Хмельницької області. У нашому селі перший сніп називали Колядою, і в’язали його з перших вижатих стебел всякого збіжжя — жита, пшениці, вівса, ячменю. Отож, збирали його не одного дня, а протягом усіх жнив і складали докупи у величезну квітку, яка стояла на полі. “Серпом махне — і зажне першу жменю, яку візьме… Жменьку жита, вівса, ячменю — всього, що є в полі, — і такий снопик виходить Коляда. А перев’язує його так: візьме кілька стебел звідси, закрутить і доверху колосочки поставить із цих стеблинок. Тоді кладе її на ме-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин