Постаті · “Дбав про збереження й розвиток української народної культури”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ДОБРОЧИННИЙ ГРОМАДЯНИН До 190"річчя від дня народження Григорія Ґалаґана
Слово Просвіти, №32 за 2009 рік
Олександер ШОКАЛО
“…Все прах земний, тілько діло і слово наше праведне останеться навіки”, — писав Пантелеймон Ку% ліш своєму одноліткові й землякові Григорію Ґалаґану. Григорій Пав% лович цілим життям своїм ствер% джував цю істину, тому й зажив слави доброчинного громадянина. На нього, останнього по чоловічій лінії зі старовинного козацько-старшинського роду Ґалаґанів, ліг тягар спокути за неправедне діло предка-засновника й відповідаль% ність за честь усього роду. Засновник роду Гнат Ґалаґан командував Компанійським полком у війську гетьмана Івана Мазепи, а 1708 р., коли Мазепа присягнув Карлові ХІІ, перейшов до Петра І. Після Полтавської трагедії допоміг царському полковникові П. Яковлєву захопити й знищити Стару (Чортомлицьку) Січ, закликаючи козаків скласти зброю й присягаючись на хресті помилувати їх. Московити закатували тоді близько 300 старшин і козаків, які повірили Ґалаґану й здалися. За це Г. Ґалаґан отримав від Петра І шаблю й посаду полковника чигиринського (1709—1714), а потім прилуцького (1714—1736), де відзначався жорстоким ставленням до людей. Мав він великі земельні маєтності, значну частину яких на Чернігівщині й Полтавщині успадкував останній з роду — Григорій. Григорій Павлович Ґалаґан народився 3 (15 за новим стилем) серпня 1819 р. в родовому селі Сокиринці, яке належало Ґалаґанам за гетьманським універсалом з 1716 р. Отримавши добре родинне виховання, Григорій закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. 1844 р. став на державну службу на посаді губернського секретаря; 1848—1851 — Борзнянський повітовий предводитель дворянства; 1851—1854 — совісний суддя Чернігівської губернії; 1858—1859 — член Комітету з улаштування та поліпшення побуту селян; 1859—1861 — експерт підготовчої та редакційної комісій із селянської реформи; 1871— 1881 — Прилуцький повітовий предводитель дворянства; 1873— 1875 — перший голова Південно- Західного відділу імператорського Російського географічного товариства в Києві. З 1882 р. до кінця життя Г. Ґалаґан — член Державної ради при департаменті законів Російської імперії, де відстоював інтереси українських селян. За свою діяльність Г. П. Ґалаґан удостоєний орденів Білого Орла та Св. Володимира ІІ ступеня. У Сокиринцях, у родовій садибі, яку збудував 1829 р. батько Павло Григорович, Григорій створив центр українського культурно-господарського руху. Г. Ґалаґан перший ініціював перед імператорами Мико-
Павлусь Ґалаґан (1853—1869)
лою І та Олександром ІІ звільнення селян із кріпацтва з земельними наділами й самовіддано працював над підготовкою й проведенням селянської реформи. Для убезпечення селянського землеволодіння від лихварства започаткував об’єднання селян на засадах кооперації: після проголошення реформи Г. Ґалаґан заснував у рідному селі Сокиринцях перше в Україні Ощадно-позикове товариство (народний кооперативний банк). “Бажаючи щастя народові” й намагаючись прими-
Будинок колишньої Колегії Павла Ґалаґана. 1980%ті рр.
рити розділені за попередні століття його верстви, Григорій Ґалаґан кілька разів скликав сокиринських селян на раду (віче), сам виробив статут Товариства, домігся затвердження його в Петербурзі та вніс в основний фонд 3 000 рублів, а також надав Товариству будинок. Керівними органами Товариства були загальні збори членів, управа й наглядова рада, головою і довголітнім опікуном-куратором якої був Григорій Ґалаґан. Сокиринське Ощадно-позикове товариство було найпотужнішим не тільки в Полтавській губернії, а й на всьому Лівобережжі: його власний пайовий капітал становив на початок ХХ століття понад 130 тисяч рублів, а касовий оборот — близько мільйона рублів. Основний фонд і пайовий капітал опроцентовувалися, а відсотки йшли на утримання шпиталю, притулку для старих, купівлю протипожежного знаряддя, на організацію навчання ремесел у школі та інші потреби мешканців Сокиринець. Товариство виплачувало такі річні відсотки: за термінові вклади — 6 %, за безтермінові — 4 %, від позики брало 9 %. Сокиринське Ощадно-позикове товариство проіснувало майже 60 років (з 1871 р. аж до більшовицької колективізації). Досвід наших мудрих селян показав, що кооперативна організація кредиту й сільськогосподарського виробництва — надійна основа для розвитку аграрної культури, моральності народу, духовно-інтелектуальної й економічної сили України. Саме це зараз найпотрібніше для порятунку українського села. Багато сил і коштів Г. Ґалаґан вклав у розвиток народної освіти. За його ініціативи й матеріальної допомоги відкрито Прилуцьку чоловічу (1874), а згодом і жіночу гімназії, ремісничі училища в Ічнянському й Прилуцькому повітах, кілька народних шкіл. За власні кошти збудував Сокиринське народне училище та школи у своїх економіях, а в родовій садибі в селі Дігтярі створив ремісниче училище і ткацьку школу, на основі якої Прилуцьке повітове земство згодом заснувало майстерню художнього ткацтва. За радянських часів вона розрослась у фабрику, хоч у народі, за старою пам’яттю, її й далі називали “земством”. Після смерті шістнадцятирічного єдиного сина Павлуся (1869), Г. Ґа-
Григорій Павлович Ґалаґан. 1880%ті рр.
лаґан заснував 1871 року в Києві приватний навчальний заклад — славнозвісну Колегію Павла Ґалаґана (нині в приміщенні колишньої Колегії, на вул. Б. Хмельницького, 11 — Національний музей літератури України). На утримання Колегії він віддав 11,5 тисяч десятин землі в Полтавській і Чернігівській губерніях загальною вартістю 275 тисяч рублів (витратив на утримання закладу понад мільйон рублів), перевіз із Сокиринець велику бібліотеку (понад 11 тисяч томів) і багатий родовий архів, на викладацьку роботу запросив визначних учених, педагогів, митців. До Колегії приїздив працювати в бібліотеці й над архівом І. Франко й у тутешній церкві вінчався з О. Хоружинською. Колегія стала одним із провідних навчальних закладів у цілій Російській імперії. Там навчалися й проживали 70 здібних дітей, які не мали можливості платити за навчання, з усіх українських етнічних земель, що були тоді в межах різних держав. Багато випускників Колегії стали видатними вченими, літераторами, медиками, правниками. Григорій Ґалаґан дбав про збереження й розвиток української народної культури, зокрема, звичаїв, архітектури, пісенного мистецтва, театру. Видав у Києві збірник п’ятдесяти українських народних пісень “Южнорусские песни с голосами” (1857), упорядкований його родичем, видатним істориком і музикознавцем Миколою Маркевичем, а також власну працю “Описа-
Григорій Ґалаґан був відомий на всю Російську імперію як заможний господар-землевласник, меценат, український громадський і культурно-освітній діяч, основоположник кооперативного руху в Україні. Г. Ґалаґан мав дружні стосунки з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Максимовичем, В. Антоновичем, М. Драгомановим, М. Лисенком та іншими “громадівцями”, братами Жемчужниковими, опікувався своїм односельцем, видатним бандуристом Остапом Вересаєм…
Сокиринська садиба Ґалаґанів. На передньому плані — пам’ятник Остапові Вересаєві. 1980%ті рр.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
