Мова єдина “Ніхто не захистить нас, окрім нас самих”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
З ІСТОРІЇ МОВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФРАНЦІЇ
Слово Просвіти, №32 за 2011 рік
Тарас МАРУСИК, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Товаристві “Меморіал” ім. В. Стуса
З огляду на посилення русифікації України за 500 днів діяльності Президента Віктора Януковича і підконтрольних йому уряду та парламенту, варто взяти до уваги мовні політики в інших державах, зокрема французьку модель (як це зробили в деяких європейських країнах, зокрема й у Польщі). Франція — одна з найдавніших європейських держав, порівнянна з Україною в багатьох параметрах. Але основна відмінність між ними — у ставленні до своєї мови. Історія мовного регулювання у Франції нараховує щонайменше п’ять століть, і його роль у формуванні мовної єдності, а відтак перетворенні цієї єдності в національну державу неоціненна. Франція однією з перших замахнулася на фортецю латинської мови. Перші акти (Муленcький указ 1490 року та Ліонський указ 1510 року) стосувалися переважно судових справ. Указ Вілле-Котере, підписаний 1539 року королем Франциском І, став засадничим щодо першості й винятковості французької мови у середньовічній Франції. В статті 111-й цього указу під назвою “Проголошувати і складати всі акти французькою мовою” ідеться про таке: “Ми хочемо, щоб відтепер усі рішення, вироки, а також інші процедури… розслідування, контракти, заповіти та інші юридичні і судові акти проголошували, складали і видавали сторонам
Ірина МАГРИЦЬКА, кандидат філологічних наук, активістка луганських обласних організацій ВУТ “Просвіта” і ВО “Свобода”
Із сумом, хвилюванням і разом з тим — із обуренням прочитала допис волиняка Петра Герасименка “АнтиУкраїнська бібліотека імені Вернадського?” на сайті ВО “Свобода”. У тому дописі йшлося про хамське, цинічне ставлення співробітниці головної наукової бібліотеки України до автора як до українськомовної людини і до, за висловом тієї жінки, “западенщини”, звідки він родом. Демонстративне хизування бібліотекарки тим, що вона вчилась у російськомовній школі, її відверта зневага до українців і до Української Незалежності просто зашкалюють. Під час читання цього матеріалу мені на думку спали слова Василя Стуса: “Доводиться змиритися з тим, що в тебе є рідна земля, але немає рідної країни”. На жаль, описаний автором цього допису факт для українських реалій не поодинокий. Не лише в Луганську, а й у столиці мені неодноразово доводилося спонукати чиновників різних рангів, держслужбовців, працівників правоохоронних органів тощо поважати Українську мову як державну. Неповага до мови як головного атрибута держави з боку тих, хто, за Конституцією, зобов’язаний дбати про неї, є яскрідною французькою мовою і не інакше”. 1635 року було створено Французьку академію, головна мета якої — фіксація стану французької мови та її регулювання. Задля цього розпочато роботу над словником французької мови, перше видання якого вийшло 1694 року… Ключовими нормативно-правовими актами новітнього часу стали закони про вживання французької мови 1975-го і 1994 років, а також доповнення конституції Франції в 1992 році статтею про державність французької мови. 2008 року було внесено ще одну поправку до конституції, згідно з якою “регіональні мови є частиною надбання Франції”. 1999 року Конституційна рада Франції заборонила ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, покликаючись на те, що Хартія “зазіхає на конституційні принципи неподільності Республіки, рівності перед законом і єдності французького народу”. До речі, французька авторка Івон Больман у своїй книжці “Мовні війни в Європі” назвала цей документ машиною війни. Чинний сьогодні закон 1994 року, названий за прізвищем тодішнього міністра культури і франкомовності Жака Тубона, який вносив мовний законопроект у Національну асамблею (резонансним законам у Франції дають ім’я профільного міністра). У тубонівському законі було встановлено штрафні санкції за його порушення. Відповідно до закону Тубона, французька мова є мовою освіти,
праці, торгівлі та публічних послуг. Вона — привілейований засіб зв’язку між державами франкомовної спільноти. Використання французької мови обов’язкове в описі поширення й умов гарантії майна, продукту або послуг, а також у рахунках і квитанціях. Врегульовано вживання мови в різних сферах суспільного життя, зокрема в працевлаштуванні й діяльності підприємств. Наприклад, умови й колективні угоди щодо роботи та угоди підприємства або установи повинні бути складені французькою мовою. Будь-яке положення, застосоване до найманого працівника, є нечинним, якщо воно складено іноземною мовою. Кодекс про працю зобов’язує укладати трудовий договір у письмовій формі французькою мовою. Якщо посада, що є об’єктом договору, може бути названа іноземним терміном, який не має відповідного аналога у французькій мові, то іноземний термін обов’язково пояснюється французькою. Внутрішній розпорядок будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, виду діяльності, укладається французькою мовою. Такі ж положення стосуються будьякої письмової, усної або аудіовізуальної реклами. “Будь-які напис чи оголошення в громадських, публічних місцях або в громадському транспорті, призначені інформувати населення, повинні бути зроблені французькою мовою”, — читаємо в іншій статті закону. Закон Тубона регламентує статус французької мови в освіті (мова освіти, іспитів і конкурсів, а також дисертацій і доповідей державних і приватних закладів — французька, винятки становлять випадки, коли викладачі запрошені з іноземних держав) та в засобах масової інформації (публікації, огляди, повідомлення повинні бути французькою або ж, принаймні, супроводжуватися тезами французькою). Закон зобов’язує уряд щороку до 15 вересня подавати парламентові звіт про стан французької мови. Сьогодні на сторожі французької мови стоїть низка інституцій, підпорядкованих або президентові, або прем’єр-міністрові. Це зокрема Вища рада французької мови, Головна комісія з термінології та неологізмів, спеціалізовані термінологічні комісії Французької Академії, які координує підрозділ Міністерства культури, Головне управління з питань французької мови. Контроль за дотриманням закону покладено на Головну дирекцію конкуренції, споживання і боротьби з контрабандою, Бюро перевірки реклами, Вищу раду з питань телебачення і радіомовлення та асоціації захисту французької мови. Таких асоціацій чимало. Назву деякі: “Майбутнє французької мови”, “Оборона французької мови”, “Право розуміти”, “Асоціація комп’ютерників, які розмовляють французькою” тощо. До речі, французи придумали “стимул” для високопосадовців та відомих приватних власників, які публічно ігнорують французьку мову: щороку їм присвоюють титул “Англійський попихач (наймит)” або “Англійський попихач міжнародного рівня”.
Навіть негативні відповіді керівників усіх цих інституцій — документи, що засвідчують ставлення представників влади до таких правопорушень. А це дає правові підстави для застосування природних засобів відстоювання своїх національних інтересів, оскільки юридичні засоби за чинного режиму не працюють. Без наявності відповідних документів застосування природних засобів самозахисту національної честі та гідності розцінюватиметься міжнародною спільнотою як бандитизм. Знову на нас повісять ярлик бандитів або терористів, як це було зі Степаном Бандерою, Симоном Петлюрою тощо”. Вочевидь, ніхто не захистить нас, окрім нас самих. У цьому контексті нагадаю читачам такий приклад: 1995-го року Перший секретар посольства США в Україні Джон Степанчук на прохання підтримати в міжнародних судах українців в Україні пояснив: “Вас можна було б захистити, і дуже легко, але за однієї умови: якщо б ви були представниками якоїсь національної меншини в Україні — греками, німцями, євреями чи росіянами. Але ж ви — українці!” Справді, для громадян цивілізованих країн є парадоксальним той факт, що титульна нація може не мати прав у власній державі! Тож борімося — і поборемо! Боротися — це справа сильних духом!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
