Рідний край · “З маленької любові кожного з нас виросте одна велика Любов до України”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ННАА ТТИИХХООППЛЛИИННННІІЙЙ ССННИИВВООДДІІ
Слово Просвіти, №32 за 2011 рік
Євген БУКЕТ
Коли мені до рук потрапляє нова книжка з історії якогось населеного пункту України — щиро радію. Адже з власного досвіду знаю, наскільки ця подія важлива для села та його мешканців. Книжка з історії відтворює втрачений за роки радянської влади зв’язок між поколіннями українців, зводить духовний місток, який єднає минуле, сучасне і майбутнє. Чи не найбільшим здобутком перших двох десятиліть незалежності є масове відродження краєзнавчого руху в усіх без винятку регіонах — від Донбасу до Закарпаття, від Сіверщини до Криму. Хоч би хто робив цю подвижницьку працю — професійний історик чи аматор — вона завжди має широкий резонанс і пробуджує громадянську свідомість краян. Нещодавно до редакції “Слова Просвіти” надійшов лист від учительки Надії Лебідь з села Воронівці Хмільницького району, що на Вінниччині, в якому вона розповідає про 500-літній ювілей рідного села. “Свято було прегарне, — пише пані Надія, — виступали односельці, гості, вшанували земляків, відбувся концерт…” Надихнув громаду на відзначення ювілейної дати вчитель історії, директор Воронівцівської школи Микола Дорош, який, крім того, ще й розробив символіку села та видав до цієї дати два краєзнавчі дослідження “Воронівці — моє рідне село: історія і сьогодення” та “Роде наш красний”. У першій подано історичний поступ села, а в другій — розповіді про відомих земляків, їхні світлини. Із книжкою “Воронівці — моє рідне село: історія і сьогодення” я мав щасливу нагоду детально ознайомитися і хочу подякувати Миколі Ничипоровичу за чудову роботу. Особливу увагу привертають розділи “Геноцид у Воронівцях” і “Дзвони пам’яті нашої”, де зібрано не лише свідчення очевидців, а й унікальні документи. Один із них, за підписом секретаря Уланівського райкому партії, повідомляє про понад півтисячі жертв Голодомору. Загалом у ті жахливі часи із 1497 осіб, які мешкали в селі, померло 850, тобто більше половини. Їхні імена невтомний дослідник по крихтах зібрав разом з іншими вчителями і увічнив на сторінках книжки. Крім того, Микола Дорош домовився з уродженцями з Воронівців, які власним коштом спорудили пам’ятник жертвам Голодомору 1932— 1933 років. Дуже цікаве оповідання “Трагедія великого кохання”. Виявляється, в селі у 1847—1848 роках у власниці маєтку Кароліни Івановської-Вітгенштейн гостював відомий угорський композитор Ференц Ліст. Його близька дружба з цією жінкою тривала протягом усього життя. Саме їй композитор присвятив усі свої симфонічні поеми. У Воронівцях на теми українських народних пісень “Ой, не ходи, Грицю” та “Віють вітри, віють буйні” Ліст написав п’єси для фортепіано “Українська балада” і “Думка”, які увійшли до створеного у 1847—1848 роках циклу “Колоски Воронівець”. Єдине, що мене здивувало — це брак посилань автора на використані джерела та підсумкового списку літератури (за винятком розділу “Українське “Куликове поле” — на Сниводі”). Це надає роботі публіцистичного стилю, але не зменшує наукової глибини дослідженого матеріалу. Зрештою, такий підхід часто використовують у краєзнавчих розвідках. Микола Дорош знаний на Вінниччині
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
