Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Якщо ми не здамо духовні висоти, то здобудемо й економічні”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Голодування триває...

Слово Просвіти, №32 за 2012 рік

Олексій БУР’ЯН, 64 роки, с. Глодоси, Кіровоградська область: — Залишив маленьке господарство і дружину й приїхав сюди. Вирішив боротися, чого б мені це не коштувало. Коли побачив дітей, які лежать на сходах, зрозумів, що не маю права жаліти себе. Тому голодуватиму з ними. Емілія БЕРЕЖНИЦЬКА, 70 років, голова Спілки художників “Коло-ми-я”, Коломия, Івано- Франківська область: Надія КИР’ЯН Як вони сміли? — обурюються мешканці селища Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області (населення близько 10 тисяч), від імені яких листа підписали 108 осіб. — 2 особи у 46 мільйонів українців, “нарожденних і ненарожденних” відбирають рідну мову на нашій рідній землі. “Ківалова треба зняти з посади. Він і студентам в Одесі нав’язує ненависть до України, організував мітинг з плакатами “Рідна мова російська”. Під час виборів 2004 року сфальсифікував їх на користь Януковича… Ще 1991 року на референдумі український народ проголосував за незалежну Україну, 2004-го — підтвердив вибір, обравши В. Ющенка. Дуже просимо вас не допустити Ківалова до підрахунку голосів на майбутніх виборах, бо знову наробить лиха. Він ворог України, навіть мову нашу хоче відібрати в нас разом із другом Колесніченком. Є ще персони Non grata, як Єфремов, який мову знає, але не каже жодного слова українською, Чечетов, що вказує рукою, як голосувати у Верховній Раді та деякі інші. В Україні має бути єдина державна мова — українська, як у Росії — російська”, — вважають мешканці Великого Бичкова. Снятинський міський осередок “Просвіти” (голова Володимир Карий) надіслав рішення зборів, у якому просвітяни постановили особистим прикладом боротися за чистоту української мови, проводити зустрічі та вести роз’яснювальну роботу серед мешканців про злочинні наміри теперішньої влади щодо ймовірного розколу України, засудити дії народних обранців від Івано- — Наша влада не прислухається до нашого голосу. Вона не зважає на мій вік, на те, що голодую. Я очолюю Спілку художників “Коло-ми-я”, мої роботи відомі в Україні, і не тільки. Не розумію тих українців, які їдуть за кордон шукати кращого життя. Мати такі землі, таке багатство, і це все кидати нерозумно. Треба шукати шляхи вирішення проблем самостійно, ніхто не може відібрати у нас право вибору. Прикро, коли розпадаються сім’ї, страждають діти, і наша нація біднішає. Нам необхідно викреслити зі своєї свідомості оцей “комплекс меншовартості”, над яким століттями працювали наші колонізатори. Я закликаю українців пишатися собою. Хочу побажати нашому народові бути самодостатнім, а не сподіватися на “доброго царя”. Можна досягнути успіху, якщо дбати про власну землю самостійно, переймаючись своїм громадянським обов’язком. Наші матеріальні блага в чужих руках. Але якщо ми не здамо духовні висоти, то здобудемо й економічні. Наш народ незламний! Ми зберемося із силами та обов’язково подолаємо зло… Аліна БОДНАР, 19 років, студентка, майбутня журналістка, м. Сокиряни, Чернівецька область: — Приїхала сюди для того, щоб змінилися звичайні люди, такі як я, щоб не думали, що кожен із нас нічого не вирішує у цій державі. Конституція України написана для того, щоб життя вкраїні їй підпорядковувалося, і саме народ — основне джерело влади. Ми маємо вирішувати, яка мова буде державною. На жаль, цю владу ми самі обрали, і тому повинні вчитися на помилках і не боятися відстоювати свої переконання. Журналісти, духовенство, правоохоронці зобов’язані служити народу і приєднатися до нього, а не бути посіпаками влади. Час припинити сподіватися на когось, змінити Україну може кожен. І головне, незважаючи на цей “закон”, протистояти розколу країни. Адже ми тут не проти інших мов, а за єдину державну. Євгенія ЯГЛІНСЬКА, 19 років, вчителька початкових класів, м. Калинівка, Вінницька область: — Я тут, щоб відстояти права української мови, бо громадянка України і це мій обов’язок. Коли настала загроза підписання “мовного закону” Президентом, я вирішила розпочати голодування на знак протесту. Президенту начхати на нас, і ми це добре розуміємо, але краще хоча б якась дія, аніж повна бездіяльність. Не розумію, як можна публічно присягати на вірність України та її народу, не маючи любові до них у серці. Як можуть наші зверхники виховувати патріотів, якщо вони не патріоти. Я хочу діяти, а не сидіти на місці. Моя життєва позиція — завжди починай із себе. У ситуації, що склалася, маю велику надію на Бога та національну свідомість українських громадян. Володимир ВОЛОШИН, 22 роки, веде господарство, с. Яревище, Волинська область: — Немає мови — немає держави. Я патріот, націоналіст, люблю свою мову, наші традиції. Як можна було сюди не приїхати?! Мені не подобається влада, яка допустила ухвалення мовного закону. Я приїхав сюди для мирної акції. Якщо відстоїмо українську мову, то зможемо побороти злочинну владу. Моє голодування — мирний протест. У кожного із нас є право вибору і цей вибір дуже простий — або переконувати себе, що існують інші більш важливі справи ніж ця акція, або підтримати її. Спілкувалися Роман ЛАПУДА, Оксана СЕМЕНЮК Акція протесту під Українським домом триває. Продовжуємо знайомство з учасниками спротиву, які цілодобово живуть на розпечених сходах, без уваги влади, без підтримки політиків, громадських діячів, без молитви. Що це — черговий Голодомор, але вже духовний? Де гуманність наших очільників — хоча б показна?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин