Арт"калейдоскоп · “Силу творчості людині дає рідна земля, природа та величезна доброта, що струменить із серця”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Живою мовою плаката
Слово Просвіти, №32 за 2012 рік
Микола ЦИВІРКО
Дізнавшись про відкриття виставки творів Тамари і Тимофія Лящуків в одному із залів Національного музею Тараса Шев" ченка в Києві, Світлана Урбанська, талано" вита українська художниця, непереверше" ний майстер витинанки, у розмові з авто" ром цих рядків мовила: “Відвідати цю вис" тавку — означає торкнутися історії вітчиз" няного плаката, відчути його самобутній дух, оцінити найкращі його зразки… Тимо" фій Лящук… Людина"легенда в нашому образотворчому мистецтві. Як, утім, і його вірна дружина Тамара”. “Плакати часів недокомунізму”… Ця трохи аж химерна назва виставки виклика" ла асоціацію зі ще одним “тріумфом пла" ката” — без перебільшень подією №1 в Будинку художника наприкінці 80"х років минулого століття. Те, що Лящуки нині, з дзвіниці нашої доби, нарекли “недокому" нізмом”, доживало тоді останні місяці, як" що не тижні. І все ж українські художники" графіки випередили локомотив новітньої історії — насамперед відчайдушною смі" ливістю порушених тем за блискучо тала" новитого й оригінально дотепного їхнього втілення. Адже на той час Товариство ук" раїнської мови, Народний рух лише зарод" жувалися, а про незалежність України вго" лос не говорилося. Київська інтелігенція, для якої ця виставка стала справжнім одк" ровенням, відвідувала її по кілька разів, водила на неї рідних, знайомих, мов на се" анс політичного і національно"культурного лікнепу. “Плакати часів недокомунізму” за за" думом їхніх творців Тамари і Тимофія (Ти" моша) Лящуків — це доробок періоду, який передував тому “прориву” кінця 1980"х. У цьому легко переконатися, побіжно поди" вившись експозицію. На диво виразні, теплі, сказати б, ліричні афіші до знайомих з дитинства художніх кінофільмів і вистав. Звичайно, йдеться про покоління людей, кому нині 50 і більше. Молодшим дово" диться пояснювати деякі анахронізми й іс" торизми, розповідати кінострічки, яких во" ни не бачили і, можливо, ніколи не поба" чать. Утім, афіші — справжні витвори гра" фічного мистецтва, виконані переважно у самобутньому стилі (чіткий малюнок олів" цем з подальшим акварельним кольору" ванням) — значна, але тільки частина екс" позиції. Є й класичні станкові плакати. Зрозуміло, саме вони начебто й мали б нести той заряд “недокомунізму”. Мовляв, що вдієш — такий був час!.. “Слава праці!”, “ударники п’ятирічок”, “ветерани”, “герої” і т. ін. Я мимоволі фільтрував їхній “агітко" вий” зміст і зосереджував увагу на вираз" ності зображення і шрифтах, якими вико" нувались ці написи, знаючи маленьку та" ємницю: авторкою цих шрифтів і на влас" них, і на чоловікових плакатах зазвичай є Тамара Лящук. Шрифти — це її стихія. А згадуваний “заряд”… Наносне, штучне, заідеологізоване відшарувалося і здулося вітром історії, а душа, вкладена у твір, не тільки лишилася як слід, а продовжує зво" рушувати любов’ю справжнього митця до людини"сучасника. Невимовну теплоту і людяність у ху" дожньому зображенні я завважив задовго до цієї виставки. Нині, йдучи до музею Шевченка, майже не мав сумніву, що по" бачу на її відкритті отця Богдана Пєтухо" ва, настоятеля Свято"Благовіщенської церкви при Національному університеті “Києво"Могилянська академія”, парафія" нами якої є родина Лящуків. Про розписи храму не знаю, а ось картини, що при вхо" ді до нього — групові портрети парафіян, пейзажі з обов’язковим елементом — церквою або й те, і те в поєднанні, які на" лежать пензлю Тимофія Лящука, не мож" на було не помітити і не полюбити. Я не помилився у своїх передчуттях — отець Богдан прибув на відкриття виставки сво" їх духовних дітей, сказав своє вагоме слово і щиро проспівав їм та їхнім нащад" кам “Многії літа”. Від споглядання експозиції художні гурмани отримали істинну насолоду, якою організатори виставки — арт"проект “Афі" ша”, її куратор Руслан Руно — ділилися протягом липня.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
