“Тільки у нас обкурювання ладаном радянського режиму ще забиває памороки тим, чия хата скраю”. Читацьке віче 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Тернистий шлях
Слово Просвіти, №32 за 2013 рік
На вислання із 9-денним немовлям вирушила 1950 року за вироком радянської влади безневинна репресантка із села Ступно Здолбунівського району Рівненської області, і попри поневіряння та знущання вона ні на мить не давала погаснути материнській любові.
діли новосели. Влада вгледіла у їхніх діяннях “куркульські замашки”. А тут ще й план виселення заможних людей не виконано. Тому влада вирішила конфіскувати майно у Бобриків, а сім’ю направити до Хабаровського краю. І це попри те, що господиня Лідія Семенівна тількино народила дитя. — Найбільше натерпілася мама, — згадує Марія Олександрівна, — адже мученицька подорож до місця призначення тривала більше місяця. Численні пересильні пункти, нестача їжі, хвороби — все довелося пережити. На одній зі станцій мій новонароджений братик почав сильно кашляти — застудився. Мама пішла до станційної охорони, аби попросити для зігрівання кип’яточку. Натомість у відповідь почула: “бандерівка”, “западенка”. А потім, аби заробити на “кусень хліба”, мама рила траншеї, працювала на лісоповалі. Житлові умови були жахливі: коли розливалася річка, поселення повністю затоплювало, тому жили на даху дерев’яного бараку. Тішило лише, що нашій сім’ї дозволили бути разом. Отож підтримка діда, баби, а найбільше батька була як рятівна соломинка. За 10 років перебування у Хабаровському краї моя родина залишила там три могили. Не витерпів голоду та холоду рідний брат, він прожив лише кілька місяців. Дідусь також знайшов вічний спочинок на Амурі. У тата й мами народилося на виселенні ще одне дитя, але Галинка дожила лише до шести місяців. На межі життя й смерті опинилася мама. На щастя, її вдалося врятувати. Вона жива й понині, але коли іноді заходить мова про наше перебування на Хабаровщині, то кожного разу мама просить: “Давай змінимо тему”. І я її прекрасно розумію, бо згадувати пережите страхіття — це роз’ятрювати душевну рану.
Сім’я Бобриків (на руках у мами маленька Марійка) ще у селі Ступно на Рівненщині. А вже через рік на неї чекатиме хабаровський “централ” і нелюдські випробовування
Щастя, вибудоване на тернах Переді мною документ, який свідчить про реабілітацію сім’ї Бобриків. Пожовклий і водночас світлий, бо справедливий. Він уже нічого не змінить і не поверне, але він очистив репресантам душу. — А перед ним був епізод, — пригадує Марія Кравець, — який
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
