13 Читацьке віче · “Великий син України не дозволяє своїй душі впокоїтись, а залишається зі своїм народом, поки разом із ним не здобуде волі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
І забудеться срамотня давняя година
Слово Просвіти, №32 за 2013 рік
МІЙ ШЕВЧЕНКО Дмитро ЗАХАРУК, м. Івано-Франківськ
Відколи навчився сприймати мову, відтоді слухаю Шевченкове слово. Відколи вивчив літери, відтоді й досі читаю Шевченкове слово. Вивчаю Шевченкове слово: у школі й педагогічному училищі, в педагогічному інституті на факультеті української філології, в університеті на журфаку, працюючи в школі, у пресі, в громадській роботі й політиці, у наукових студіях. І завше знаходжу щось нове. Ось і нині, коли за спиною промайнуло 73… Спочатку було Слово. Слово було у Бога. І слово було Бог. …Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Як часто ми повторюємо ці знамениті фрази зі Святого письма і з Шевченкового писання. А чи задумуємося над ними? Як розуміємо їх? Але спочатку про Україну Шевченка і про Шевченка-Україну. Україна для поета — істота абстрактна, міфічна, навіть містична, водночас жива, реальна, найрідніша, найдорожча і найголовніша — ненька. Відвічна й довічна. Нещасно-вбога і — у Бога. Звернімо увагу на добре знані “Заповіт” і “Посланіє”. Шевченко — той самий, котрий писав: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині, заповідав поховати себе в “Україні милій”, повстати і порвати кайдани, “вражою злою кров’ю” освятити волю, збудувати сім’ю вільну, нову і не забути пом’янути його “незлим тихим словом”. Разом з усіма хорами на всіх шевченківських заходах співаємо “Заповіт”, але не звертаємо уваги на повний зміст цього містичного твору. А багато хто й не знає. Бо не весь текст співаємо. Чи голосові зв’язки бережемо, чи боїмось — віряни богохульство почути, а атеїсти — святість молитовну. Отже, ми не співаємо: Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори —
Людмила СТАРОВОЙТ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури і методики навчання Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського
Краєзнавців Миколаївщини давно приваблює тема зв’язків Тараса Шевченка з півднем України. Окремі грані цієї проблеми висвітлювалися у різних періодичних виданнях. Це публіцистичні виступи В. Бойченка, Д. Кременя, П. Панянчука, А. Ситченка, Л. Старовойт, Л. Цимбал та інших, наукові праці І. Берези, І. Даниленко, М. Майстренко. До 200-літнього ювілею письменника заплановано видати серію книжок, серед яких найсолідніша праця — шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини. Кілька років тому побачило світ видання статей В. Бойченка, присвячених зв’язкам Т. Г. Шевченка з Миколаївщиною. У квітні 2013 року презентували перевидане унікальне дослідження “Словничок Шевченкової мови” Нестора Малечі (перша праця з дослідження лексики творів Т. Шевченка), що вийшло у Миколаєві 1916 року. І ось відомий шевченкознавець Миколаївщини, кандидат медичних наук, доцент Гуманітарного інституту Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, голова Миколаївського відділення Всеукраїнського товариства “Просвіта” Ігор Марцінковський видав збірку своїх статей “Дещиця до Шевченкіани Миколаївщини”. До книжки увійшло 36 статей дослідника.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
