Про-читання 15 · “Цілющий ковток свіжого літературного слова, яке викликає асоціації з власним життям, думками, емоціями”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
«Іноді крила ангела шелестять…» Дмитренко Микола. Іноді… Поезії. — К.: Вид-во «Сталь», 2012. — 80 с.
Слово Просвіти, №32 за 2013 рік
У сучасному українському літературному просторі спостерігається тенденція домінування масової продукції, низькосортних, нечитабельних творів, які не викликають інтелектуальних зусиль у пересічного читача, не вражають естетикою світосприйняття, не сприяють подоланню аксіологічної кризи у свідомості звичайних людей. Водночас поява творів, які порушують філософські, життєво необхідні проблеми діяльності сучасної особистості, сприймається як цілющий ковток свіжого літературного слова, яке викликає асоціації з власним життям, думками, емоціями, роздумами над явищами нашої української реальності. Такою унікальною подією є вихід збірки оригінальних філософсько-іронічних поетичних творів відомого українського фольклориста, науковця, поета, прозаїка Миколи Костянтиновича Дмитренка.
— ціннісному (“Іноді час міряють деревами, а не людьми. Дерево вище від людини, бо старше. Але людина старших не визнає і не поважає. Хіба що — іноді” тощо); — професійному (“Колись гусячими перами писали золоті думки, тепер золотими перами пишуть гусячі думки” та ін.); — особистісному (“Іноді золото сліпить очі — відвертаюся. Іноді сам стаю золотим — відвертаються від мене” тощо); — естетичному (“Іноді запитують: “Яка квітка найкраща?” Іноді називають троянду, ромашку, навіть квітку будяка — смаки у людей різні, але древні про смаки не сперечалися: найкраща квітка — не зірвана” та ін.); — інтимному (“Іноді бачу вві сні два образи: безодню і жінку. Падаю в безодню — не дістаю дна. Дивлюсь на жінку — може, і вона — безодня?..” тощо). У цьому багатоаспектному контекстуальному вимірі ключовою є людина, яка інколи здатна на нерозумні (а то й розважливі!) вчинки, яка цінує (але інколи зневажає) близьких, рідних чужих, яка любить (та інколи ненавидить) коханих, яка інколи втрачає (але часто знаходить) сенс власного життя, яка інколи зупиняється (але переважно рухається далі) у своєму професійному саморозвитку. Домінуючим стилістичним прийомом є використання метафори, побудованої на перефразуванні, обігруванні, як правило, фразеологічної конструкції, наприклад, “Іноді правда очі коле, іноді їх позичають у сірка. Іноді здається: багато сірків розплодилось”. Подібні метафоричні фразоутворення засвідчують заглибленість автора у моделі народного світосприйняття, у традиційні етнічні уявлення, що зафіксовані у народнорозмовній лексиці, фразеологічному фонді мови. Автор, будучи фахівцем із фольклористики, створює на основі відомих народних висловів, оказіональні стилістичні конструкції, вибудувані шляхом їх семантичного обігрування. Збірка філософсько-іронічних поезій М. Дмитренка є справжньою цікавою подією у сучасному літературному дискурсі, подією, яка репрезентувала талант відомого фольклориста як вдумливого, небайдужого до актуальних соціокультурних, політичних, власне людських аспектів дійсності. Важливо, що смислова конотація, проблемне насичення, стилістична експресія кожного з творів у будь-якого читача викличе активне рефлексивне мислення, асоціативні паралелі, філософські роздуми, які породжуватимуть емоційне очищення, зміну життєвих пріоритетів у напрямі морального, духовного самовдосконалення, що загалом має вплинути і на загальний аксіологічний розвиток суспільства.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
