10 Діалоги “Істина живе в людині від народження, й людині належить пізнати її”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Морально-світоглядна освітня система Григорія Сковороди Всеукраїнські Сковородинські навчання «Пізнай себе»
Слово Просвіти, №32 за 2017 рік
Мудрість — система дієвих знань, духовний досвід, моральне мірило істинності людського життя. Мудрість — духовне подвижництво. Мудреці-подвижники живуть істино за моральним принципом: працюють і не шукають вигоди, породжують і не привласнюють, досягають успіху і не вихваляються, стають великими і не панують. Цей моральний культурософський принцип мудрості став основою освітньої системи Г. Сковороди. Він був малозрозумілий його сучасникам і малозрозумілий нинішнім поколінням, бо мудрі культурософські осягнення Сковороди позачасові — безвічні, й для їх сприйняття необхідно підготуватися. Як для осягнення світу національної культури, так і для осягнення феномену Сковороди, необхідно народитися духовно у власній культурності. Інакше кожен сприйматиме і культуру, й Сковороду в міру своєї неготовності. На жаль, досі злободенною лишається апокрифічна теза: “У нас Сковороду більше знають, аніж читають”. Мудреця за життя обзивали “сектантом”, тепер тлумачать у ширшому спектрі — від “православного монаха” до “хіппі”, намагаючись “перекодувати на сучасні формати”. Тому нині нагальною потребою є вивчення й засвоєння суті живого вчення мудреця та впровадження в освітній процес морально-світоглядних принципів Сковородинської філософсько-освітньої системи.
За 300 років нічого не змінилося в соціумі… — Своєчасними лишаються застереження Сковороди: “Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого”; “У тих, хто душею низький, найкраще з написаного й сказаного стає найгіршим”. — Сковорода-освітянин чітко означує свою антиелітарну позицію духовного подвижника, який прагне розбудити приспаний панством люд: “Панські переконання, ніби прості люди чорні, здаються мені смішними... Як з утроби чорної людини появилися білі пани? Хитрують: прості люди сплять; нехай сплять і глибоким сном, богатирським; але кожен сон — закінчиться, і хто спить — той не мертвий і не задубілий труп. …Мене ганьблять, нехай ганьблять; про мене кажуть, що я ношу свічку перед сліпими, але без очей не побачиш світоча; нехай кажуть; наді мною насміхаються, що я дзвонар для глухих, але глухому не до гудіння; нехай насміхаються; вони знають своє, а я знаю моє і виконую моє так, як я знаю, й моє прагнення мене урівноважує”. Освітня позиція Сковороди ґрунтується на глибокій повазі до рідного народу: “Знання не повинне звужувати свій вплив лише на жерців науки, які жеруть і пересичуються, але повинні бути доступними всьому народові, ввійти в народ і утвердитися в серці та душі всіх тих, хто повинен сказати правду: я також людина й мені все те, що людяне, не байдуже!”. Мудрий вчитель постійно наголошував, що людям не вистачає найголовнішої науки — науки про людину та про шлях досягнення людьми щастя. Звідси моральний принцип освітньої системи мудреця Сковороди: не життя для науки, а наука для життя.
Філософія й педагогіка мудреця Сковороди взаємопов’язані внутрішнім, глибинним прагненням самопізнання й щасливого життя. Сковорода розумів філософію як мудрість — уміння жити істинно й сам жив згідно зі своїм істинним вченням. Людина настільки мудра, наскільки морально зріла й сильна духом. Вселюдський принцип моральної зрілості ясний і всеосяжний: людині належить думати істинно, діяти справедливо й висловлюватися правдиво. Коли людина визріває морально, їй у самопізнанні відкривається знання життєвої програми її душі — відкривається Істина Життя. — Отже, педагогіка Сковороди — цілісна морально-світоглядна освітня система? — Так, він являє її на різних рівнях сприйняття: через притчі, байки, пісні, поезії, філософські трактати й діалоги. Своїм діалогічним принципом Сковорода відкрив перспективу внутрішнього чуттєво-розумового самопізнання людини й її культурного самонародження, саморозвитку на основі моральної зрілості, а також пізнання нею народу як культурної цілісності й осягнення Природи і Світу. Сковородинська філософія — принцип пізнання Істини, а педагогіка — освітня система істинного, культурного, щасливого людського життя. Педагогіка — єдина професія Г. Сковороди, якою він займався все життя; “єдиний офіційний стан, з яким він ідейно мирився” — так точно визначила Сковородин соціальний статус історик і педагог Олександра Єфименко. Мудрець скрізь і повсякчас лишається істинним педагогом — моральним учителем для всіх поколінь і всіх верств українського народу. Григорій Савович Сковорода залишив рідному народові унікальну духовно-освітню спадщину, засновану на його особистому освітньо-виховному досвіді. Морально-світоглядні принципи власної освітньої системи Григорій Сковорода послідовно виклав у філософсько-педагогічних і поетичних творах, у листуванні зі своїм учнем і першим біографом Михайлом Івановичем Ковалинським (1745—1807).
“Благо народити і благо навчити” — На чому базується Сковородинська філософсько-освітня система? — На традиції української родинної освіти, де провідна виховна функція належить батькові й
Про суть Сковородинських навчань та освітню систему Сковороди розповідає читачам “Слова Просвіти” ініціатор і автор концепції навчань культурософ Олександер Шокало.
матері. Великий педагог наголошує на двох родинних чеснотах батька й матері: “Два є головні обов’язки батька-матері: “Благо народити й благо навчити”. Тобто батькові-матері належить народити й виховати дитину — підготувати її до “другого, духовного, народження” (так Сковорода визначив культурність людини). Загальна школа, вчителі працюють переважно з розумовими здібностями дитини й допомагають їй вивчати зовнішній світ і адаптуватися в ньому, а рідна материнсько-батьківська школа пробуджує в серці дитини волю духу, плекає духовний тип та допомагає їй пізнати себе — усвідомити життєву програму своєї душі й здійснити її в самостійному житті. Для сучасників Григорій Сковорода був “мандрованою академією”, а М. Ковалинський назвав свого вчителя “громадянином всесвітнім”. Традиція українського родинного виховання й освітня система Сковороди споріднені з Сократовою майєвтикою (буквально — повивальне мистецтво, акушерство) — мистецтвом допомоги в новому народженні. Перший афінський філософ-мудрець Сократ (469 до н. е. — 399 до н. е.), користуючись умінням своєї матері, повитухи Фенорети, яка допомагала народжуватися дітям, приймав “пологи душі, а не тіла”: допомагав народжуватись істиному думанню — пробуджував духовний зародок у серцях людей і допомагав їхньому духовному народженню. Тому для Сократа людина — це морально зріла й духовно народжена особа. Аполлонійський заклик “Пізнай самого себе!” (напис на Дельфійському храмі Аполлона — Духа Світла й Ладу, покровителя муз) для Сократа означав пізнати себе як моральну й суспільну особу. Сократ не давав готового зовнішнього, софістичного, знан ня, за яке софісти брали плату, а навчав відкривати внутрішнє знання в собі самому. Сковорода, як і Сократ, ніколи не давав готових знань, а в діалозі спонукав співрозмовника до самостійного відкриття в собі істиного знання. Бо Істина живе в людині від народження, й людині належить пізнати її. Доки людина не знає Істини, вона безвольна, немічна, нецілісна, тож їй необхідно зцілюватись у самопізнанні — пізнанні Істини. — Самопізнання — не інтелектуальне споглядання, а діяльний процес внутрішнього переживання? — За Сковородою, пізнати себе — це не тільки розумом осягнути своє життя, а пережити його через почуття. Сам Сковорода набирався знань не з книг, а з власного внутрішнього самопізнання й переживання — у вільному духовноиу досвіді та з живої традиції рідної культури. Мудрець розглядав книги як плід самопізнання й пробудженого думання: “Не розум од книг, а книги од розуму народились”. Так Сковорода означив вторинність книги (біблії). Як мудрий вчитель Григорій Савович нікому не нав’язував своїх внутрішніх осягнень, а навчав людей самим у собі відкривати внутрішнє, дієве знання — осягати Істину й жити в ній. Звідси педагогічний принцип Григорія Сковороди — “Навчаю тих, хто бажає знати”. Подібними принципами добору учнів керувалися давньогрецький мудрець Сократ: “Заговори, щоб я тебе побачив, і зроби, щоб я тебе зрозумів” та давньокитайський просвітитель Кун Фу-цзи (латинізоване: Конфуцій; 551 дон. е. — 479 до н. е.): “Хто не прагне знати, того не просвіщаю. Хто не горить, тому не відкриваю”. Подібного принципу в освіті дотримувався й англійський філософ, соціолог Герберт Спенсер (1820—1903): “Основна мета освіти не знання, а дії на основі отриманих знань”. — Через “споріднену працю” самого Сковороди — через його таланти поета-співця й композитора-музики, розкривається багатство його душі, його всеосяжного світогляду й цілісної філософськоосвітньої системи. — Поетично-композиторська творчість і філософсько-освітня праця Г. Сковороди гармонійно поєднані в цілісну морально-світоглядну систему. Він дбав, щоб слово звучало мелодійно, як його гра на сопілці чи скрипці. Музика надавала філософським думкам і поетичним образам уладованості й глибокої проникливості. Поезія Сковороди підпорядкована законам природноладового музичного звучання, й на цій глибинній ладовій основі ґрунтується його навчальна методика з музики й поетики.
“Пізнаєш Істину — ввійде тоді у кров твою Сонце” Це ясновідне осягнення мудрецем Сковородою світлоносної суті людини підтвердив український біолог-мислитель Микола Григорович Холодний (1882— 1953): “Людина — від народження до смерті — лише одна світлова хвиля”. Сковорода означив “октавою світла” звучання мелодії Всеєдиного Ладу в людському єстві. Бо мелодія — ритмічний рух чистого звуку, породженого світлом. Григорій Сковорода своїм надзвичайно розвиненим органом ясновідання безпосередньо сприймав внутрішні духовні осягнення як “найдосконалішу
Любов Голота Олександер Шокало
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
