Інформаціний простір · “Данія від початку прихильно поставилася до “українського питання” на користь позитивного його розв’язання для українців”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
1. Наступальний промотор українства — журнал “The Ukraine”
Слово Просвіти, №32 за 2019 рік
Посольське невігластво з нашим прапором у Брюсселі За майже 30 літ існування відновленої Української держави її керманичі так і не змогли сформувати потужної, чітко зорієнтованої на україноцентричність інформаційної політики, зосібно зовнішньої. Більше того, навіть із такими труднощами стверджені, здебільше надлюдськими зусиллями громадських інституцій, перші позитивні кроки в цьому напрямку не вмотивовано коригуються, а то й нівелюються. Підтвердження цьому — щораз гарячіші новинарні рядки з “дипломатичного фронту”. Не встигли, скажімо, улягтися пристрасті в справі компрометації одіозними українськими чиновниками посла США в Україні Марі Йованович, як не на жарт розгорівся скандал довкола міністра закордонних справ Павла Клімкіна: мовляв, порушив субординацію, не те заявив Росії, не погодив із Банковою, зрадив. Невтішні новини зі Страсбурга: нашу делегацію в ПАРЕ нова влада звинуватила в некомпетентності, в невмінні захистити інтереси держави, розбазарюванні державних коштів на п’ятизіркові готелі та ресторани. Відтак штабелями почали повсюдно замінювати дипломатичний український корпус на західному керунку його діяльності. Справа заміни дипломатів направду перезріла. Отож, потрібна. Та виникає питання: ким замінюють? Звісно: такими ж випускниками найпрестижнішого в країні Інституту міжнародних відносин Шевченкового університету. Але ж давно відомо, що це корупційний виш, що там навчаються здебільше діти посадовців вищого й найвищого рангу та багатіїв. У цьому легко можна пересвідчитися в час споглядання сили-силенної найпрестижніших і, звісно, найдорожчих марок авто світових брендів, якими зранку до обіду обліплені всі прилеглі вулиці довкола того інституту. За ним не випадково закріпився усталений у народі мовний покруч “КІМО”. Звісно, що в коридорах та аудиторіях того вишу панує російська мова і російська (або малоросійська) ментальність. І те, й те закономірно перекочовує згодом у коридори й кабінети дипломатичних установ, де для мажорів-випускників уже підготовлено теплі містечка. Претензії до рівня патріотичності нашого дипломатичного корпусу неодноразово звучали зі сторінок і української, і зарубіжної преси. Наводилася низка фактів, коли такі “дипломати” займалися (та й нині займаються) за кордоном не відстоюванням національних інтересів держави, а лобіюванням інтересів бізнесових груп пануючих в Україні олігархічних кланів. У цьому не раз пересвідчувався в час неодноразових зарубіжних відряджень, коли доводилося у службових питаннях спілкуватися з нашими дипломатами. Особливо запам’яталося національне невігластво працівників посольства України в бельгійському Турнауті. Видавництво “Либідь”, де автор цих рядків наприкінці 90-х років працював головним редактором, отримало від бельгійських колег вигідну комерційну пропозицію видрукувати ювілейну книгу-альбом про Тараса Шевченка “Вічний як народ” у знаменитій на весь світ друкарні “Бреполз” містечка Турнаут. Знаменитість цій
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
