“Натискання кнопок — це вам не скальпель понад · 50 років у руках тримати над хворими людьми”. Погляд 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗
«Гуру в економіці» і
Слово Просвіти, №32 за 2019 рік
Катерина МОТРИЧ
Пригадаймо досить зворушливу сценку у талановитому фільмі “Собаче серце”: до професора
Преображенського прийшла бабуся “посмотрєть на говорящую собачку”. Чомусь ця сценка пригадалася, коли почула, як і наша українська бабуся, повержена всенародним чаром, прийшла на виборчу дільницю під час президентських виборів, щоб їй тицьнули пальцем у бюлетені, де значиться прізвище Зеленського, і-таки ж подивилася на його портретне зображення та щоб за нього проголосувала.
Надто багато побачив в недалекому своєму майбутньому містик Михайло Булгаков. Він передбачив появу іншого народу. Суспільство, у якому переважаючий загал не лише обожнюватиме “говорящих собачок”, але й обиратиме їх протягом століття керувати державою. І ми цих “шарікових” надивилися за своє життя донесхочу. Людський загал був доведений до абсурду, тихого божевілля і перед лисим, маленьким та картавим, і перед шестипальком, і перед бровастим. І порівняно недавно вже “проф-фесор” скотився у наше життя прямісінько з терикону у момент, коли виборець поскидав шапки, бо не сезон, і він пропоров голим “народним волевиявленням” глибоку борозну у шлаку, “вишел в стєпь донєцкую”, зібрав усіх, хто “порожняк нє гоніт” і осідлав Україну. “Шарікови і швондери”, що ордою посунули з донецьких степів, багато літ “отбіралі і дєлілі” і врешті обібрали її, Єдину, як липку. “Собаче серце” переродилося у вовче.
Загал у своєму одурманенні то засинав, то прокидався. “Катаракту” з його зору знімали ті “хірурги”, яких не взяло зачарування. Але вони не могли раніше втрутитися у народну сліпоту, бо “катаракта ще не дозріла”. Так чомусь стається, що розумними, а то й геніальними, керують дурисвіти й пройдисвіти з духом хозар, печенігів, половців.
Найдовше у своєму енергетичному полі тримав народи таки ж той, кого Нострадамус назвав “принцом пекла”. Аж 70 біблійних літ, як і Навуходоносор. І рідко хто виривався із цього потопу загальної одержимості. А як виривався, то ставав ізгоєм. Його просто знищували фізично. Людською психікою легко маніпулювати, вона прогинається і коригується, коли на неї чинять тиск вмілі маніпулятори. А на тих, у кого, як писав В. Шукшин, “дві звивини — і ті паралельні”, й тиснути не треба. Він вже відтиснутий у момент появи на світ.
Щось подібне сталося, коли наш люд завмер коло зомбоящика, в якому відбувалося дійство на позір рядове, а нині, бачимо, — доленосне. Кумир мільйонів заходив то прямо зі сцени Палацу “Україна”, то заїжджав на велосипеді у кожну домівку, привітно усміхався, тиснув кожному руку, вносив у дім позитив і хлюпав на кожного “любов’ю” і радістю. І кожен із “шукшинських типажів” відповідав тим самим, а ще обіцянкою, що зачудування тим, що входить у нього із телеекрану, переведе у реальне життя. І таки не підвів, виконав обіцяне.
У цього явища також свій, груповий професор Преображенський, що також зробив велике відкриття у неіснуючій науці: з нічого зробити щось. Успішний проект олігархів, помножений на “гібридну війну” проти “найбільшого злочинця України П. Порошенка” телеканалу “1+1”. “Генералів і полковників” у цій неоголошеній війні було безліч. Інтернет також вдарив по ньому “градами”. Від донецьких степів до херсонських, від Сумщини до Карпат та й по всій соборній, зокрема і в стольному Києві, в кошарах дружно й радісно на те відгукнулися. Відлуння ще й досі розносить те голосне
– “бе-е-е!”. Точність прицілу — і в десятку! Ось про це нині й балачка.
Булгаков заглянув аж у наш день,
майже на сто років вперед. Здавалося, цю сторінку наша Кліо вже перегорнула, а, виявляється, вона живуча і здатна самовідроджуватися. Весь шаріковськошвондерівський “бомонд” рушив керувати державою. Я не хочу образити нікого і знаю, що серед вибраних до найбільшої фракції ВР є розумні, патріотичні і навіть професійні політики і що вони не випадкові там люди. Але таких якась дещиця. Однак є багато тих, що ображають мене, мою державу і тих, кого 25%. Що зухвало й нахабно перейшли межу дозволеного і одягли мантії “голого короля”, і з якогось дива зайняли ті місця, які не є їхніми апріорі. Тож це дає й мені право називати речі своїми іменами.
Більшість — сирий і політично сірий,
випадковий “матеріал”, який “підсушували в лікнепі” в Трускавці. І, може, саме такі комусь і потрібні, бо вже зараз їх ділять, рахують і формують з них групи впливу, за якими — старі брезклі лиця олігархів. Була Верховна Рада, сказали вуста народу, а стала естрадна рада. Безробітні, люди без вищої освіти, патріоти України й патріоти Росії і всяка бідуюча публіка, що вирішила покращити своє матеріальне становище у досить простий спосіб: натисканням кнопок. І філософія булгаковських героїв збережена — “отобрать і подєліть”, й інтелектуальні дані багатьох простежуються чітко. Кажуть, що те, що висвітлюють на своїх сайтах “слуги”, рясніє граматичними, стилістичними й логічними помилками. Та й сам кумир не вдається до мовної вишуканості, словесної точності сказаного. Ось і недавно гаряче говорив про те, хто має керувати в державі економікою. “Це має бути гуру в економіці” — і кілька разів повторив це збуджено. Подумалося: а, може, “95 квартал” чи “Ліга сміху” мають свій тлумачний словник і слово “гуру” означає не наставник, учитель, а висококласний професіонал? Ось і розрекламований “інтелектуального накалу” “перл”: “ми вас сдєлаєм”. Треба розуміти, що це означає — ми вас переможемо. Чий “вишуканий” вислів того ж таки лідера — “ні хрена”. Мабуть, це таки ж “нічого подібного”. “Класний дядька” — хороша людина. “Крутий фахівець” — хороший професіонал. Ну, і хто не захоплений знаменитим “бла-бла-бла”, що із “мови слуги” перекладається, як “не треба говорити дурниць”. “Будем сперечатися до потєрі пульса” (це дослівно) — гаряче сперечатися. Хтось із команди “слуг” переплутав НАТО із сенатом. Та й багато всякого іншого, чим рясніє послужний список новітніх інтелектуалів-охлократів.
Я зумисне перекладаю оте розрекламоване по всій Україні на білбордах “ми вас зробимо знову” так, як він у “слуг”
звучить, бо таке бахурське словосполучення не в дусі української ментальності, української дотепної іскрометної Мови й українського духу. Так мислять й висловлюються лише провінційні пахани босяцтва, а не лідери-державники. Українець скаже: “ми їх провчили”, “ми їм носа втерли”, “ми їх взули”, але не “зробили”. Достойних українців таки ж “зробили” не криворізькі пацани-кавеенщики. Та й чиї вони діти і чийого роду, нам теж невідомо. Чи нащадки хозар, чи печенігів, чи половців — Бог його знає. Судячи із наступальної агресивної поведінки, як все нищать “до основанья”, чинять як ординці. А запорозькі козаки хоч і скакали в гречку неподалік, а до того явно не причетні і на оте “сдєлалі” могли б відповісти так, як і турецькому султану: “у нас сонце сходить, як у вас, поцілуйте вс… нас”. А ми ж нащадки козаків!
То кого вони “сдєлалі”!? А нас із вами,
дорогі українці! І не де-небудь, а на нашій, Богом нам даній, землі! Отаке-то воно “роблять люди людям!” Так таки так, рік темних сил!
Справді, до тих, що увійдуть в новітню нашу історію під “грифом” 254, до “естрадної ради”, що будуть нас вчити, як нам жити, варто було б послати не одного “гуру”, а добрий десяток.
Перший “гуру” мав би розтлумачити “слугам”: що таке держава, для чого її придумало людство, що таке державне управління, що таке парламентсько-президенстська республіка. Врешті, що таке ВР, до якої вони зайшли не з парадного боку, і яке її завдання й призначення. Про написання законів навіть не варт говорити. Закони писатимуть не вони. А у них є інша “історична місія”, закодована у кнопки!
Другий “гуру” познайомив би їх із
“найтяжчим, майже каторжним” шматком роботи: таки ж натисканням кнопок. Кілька разів, чи то й десяток раз, протягом робочого дня натискаєш одну з трьох кнопок і протягом місяця витискаєш із всенародної любові досить пристойну собі зарплату. А з часом вона буде, як затонулий корабель молюсками, обростати сумами. Спочатку всі, як і “поперєдніки” і всі минулі “кровосіси”, — “боронь Боже! Та хай Бог милує!”, а от з часом “хай Бог милує і не карає “за согрішєнія”, а ліва рука нехай забуде, що брала права”. Така діалектика… Не плоть винна, як душа задля неї грішить. І депутат, навіть якщо й сам буде “гуру” і “слуга народу”, з часом непомітно перероджується у “кровосіса” цього народу і не зможе поставити знак рівності між цими сумами і “стертою шкірою” на вказівному пальці, яким натискалися ті чудо-кнопки, і бралася “заохочувальна премія”. Казка! Це вже продовження телесеріалу “Слуга народу”. Пропоную назву: “Ми іх сдєлалі!” Бо такі духи-обібранці запанували під куполом ВР, де сидять обранці, і їх ніхто там не полохає. Знаючі кажуть, що надто багато вершителів всенародної долі усіх скликань у змові із бісами і послуговуються через “зв’язкових” чорною магією.
Третій “гуру” продовжує роботу попереднього… Але у третього місія майже трагічна, можна вважати ¸приречена на провал. Він може автоматично стати пораженцем, бо його “бла-бла-бла” піде на сухі ліси та болота, туди, звідки в Україну приходить влада і куди відходять всі її здобутки, багатство і т.д. і т.п. І туди ж відходять всі старання, боріння патріотичних сил; вони сходять на пси, туди, де Макар телят не пас, “де сонце не сходить, де півні не піють, де люди не ходять”. Йдеться про те, що третій “гуру” має навчити народних обранців, як не стати обібранцями: як цей народ не обкрадати, не дурити, не обіцяти йому золотих гір і синиці в небі. Як жити на зарплату, періодично згадувати той час, коли був (була) безробітна, які очі в бабусь, коли вони мотлошать коло кас у магазинах свої порожні гаманці, а витрусить звідти нічого не можуть. Якою вселенською печаллю світяться вони у тяжко хворих і приречених дітей, а молоді матері голосом поранених вовчиць просять усіх небайдужих скинутися на їхнє лікування за кордоном. Тож не треба вигадувати собі ніяких надбавок до і так немалих зарплат, бо, мовляв, сьогодні понеділок, важкий день, то це як компенсація. А ось середа, то надбавка, бо ще довгенько до вихідного. А п’ятниця буває й дуже тяжка, буває й тринадцяте число, то взагалі без додаткової суми ніяк. Словом, не скурвитися і не загратися словами, де ж таки буде “слуга народ (у)”.
Симптоми того, що це станеться з багатьма й відразу вже у ці дні, вимальовуються. Моя добра знайома, хірург, зателефонувала мені і голосом, у якому була тривога і біль, сказала: “Оце дивилася на цих слуг, яких вчать у Трускавці, як нами керувати. Одного із них запитали, яка буде в нього зарплата, він відповів — понад 30 тисяч, каже, малувато! Ще нічого не зробило, а вже йому й мало. А я більш як 50 літ тяжко пропрацювала і не можу дозволити собі при своїй пенсії кілограм абрикос купити”. Авжеж, відповіла я своїй стривоженій приятельці-патріотці. Натискання кнопок — це вам не скальпель понад 50 років у руках тримати над хворими людьми. Труд “непосильний”, бо у багатьох це “каторжанство” і буде основним. Відповідно до повелінь олігархічного клану. Саме так! А ви, зе-електорат, повірили, що це ви їх завели у ВР. Що це ваш вибір. Ви виконали роль того асфальту, по якому їхні повелителі завели їх туди, де будуть вершиться нові корупційні схеми, про які ви не будете знати. Тож моліться на ці “нові обличчя” і на злорадні оскали тих динозаврів, які знову об’їгорили нерозумних хохлів.
Четвертий “гуру” мав би донести до тих, що хочуть в Митний союз, до батюшки царя Путіна, що в українців є той батіг, він дістався їм ще від козаків, що від третього удару ніхто не виживав. Тому російську Думу тривожити не треба і телефонувати більше туди не треба, дядю Вову зайвий раз турбувати також не варт, жодну із його голів, бо в кожній із них клекоче магма “імперського вєлічія” та цунамить “космічна місія”: куди б його всунути роги, в яку щілину планети заволочити “рускій мір”, щоб уся Гея дихала погибеллю. Бо ж у демонів є різні призначення. А от у нього — поповнювати ріку людської крові. Він вже у ній пливе, і такі запливе до пекла. А поки ще він на Землі, і Бог відпустив його віжки, знаючи, у яку муку царьок піде. Тож він відкрив його (пекла) філіал і працює, як і наші “слуги народу” “до втрати пульсу”. Та скоро й у нього будуть свої проблеми, і всі сім його голів можуть і не витримати. Лізти туди все одно, що втаскати свою голову в пащеку левові. І якщо хтось із “слуг” дуже цього хоче, то — вольному воля!.. Вони можуть до батюшки царя їхати, але білет в один кінець. Не забувайте, що Іудин гріх падає на весь рід, а зароблені ним 30 срібняків не взяли навіть ті, хто його штовхнув на цей гріх. Їх віддали на “поле крові” — кладовище, де ховали безхатьків. Не забувайте про це!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
