Шевченкіана · “Бути хорошим гравером, значить бути розповсюдником прекрасного і повчального в суспільстві”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Тарас Шевченко: «Необхідна сатира, наприклад, як «Жених» Федотова…»
Слово Просвіти, №32 за 2020 рік
Продовжуємо проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, вмотивований глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Г. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “…Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. У черговій статті Володимир Мельниченко розповідає про картину родоначальника критичного реалізму в російському живопису П. А. Федотова “Сватання майора” (“Жених”), яка привернула увагу Тараса Шевченка, передає своє захоплення від яскраво-точної оцінки поетом творчих можливостей П. А. Федотова, зокрема нереалізованих. Стаття приурочена до 205-ї річниці з дня народження художника, що виповнюється у липні.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Тарас Шевченко: “Шкода, що Федотов не натрапив на цю багату ідею...” Про художника Федотова Павла Андрійовича (1815–1852), завдяки якому російський живопис вийшов на шлях критичного реалізму і новий етап жанрового живопису, Шевченко згадував лише раз у Щоденнику 26 червня 1857 р., але мені здається, що без цієї нотатки неможливо вповні сприйняти його глибинне розуміння ролі митця в осмисленні й критичному зображенні російської дійсності та й оцінити значущість поетових щоденникових розмислів. Аби переконатися, що не перебільшую, прочитаємо запис у Щоденнику від 26 червня 1857 р., в якому засланець розповідає про свої творчі плани після повернення з заслання. Шевченко збирався “присвятити себе безроздільно гравюрі акватинта”. Знаєте чому? “Бути хорошим гравером, значить бути розповсюдником прекрасного і повчального в суспільстві. Значить бути розповсюдником світла істини. Значить бути корисним людям і угодним Богу”. Ці максими стосуються, звичайно, не лише професії гравера, але й узагалі покликання Майстра. Вони прикрашають Книгу мудрості, якою є Шевченків Щоденник. Тарас Григорович збирався випустити у світ серію гравюр “Притча про блудного сина”, над малюнками з цієї теми він працював у Новопетровському укріпленні в 1856–1857 рр. У листі до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. він писав: “Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне в нравах и обычаях современного русского сословия”. Всього художник виконав сепією вісім малюнків із дванадцяти: “Програвся в карти”, “У шинку”, “У хліві”, “На кладовищі”, “Серед розбійників”, “Кара колодкою”, “Кара шпіцрутенами”, “У в’язниці”. Ця серія — неперевершений шедевр Шевченка-художника1. Так от, у Щоденнику засланець занотував таке: “Я розділив цю повчальну притчу на дванадцять малюнків, вони вже майже всі зроблені на папері. Але над ними ще довго й старанно треба працювати, щоб привести їх у стан, в якому вони можуть бути передані міді. Загальна думка досить вдало пристосована до грубого нашого купецтва2. Проте виконання її виявилося для мене не під силу. Потрібна ловка, влучна, вірна, а головне — не карикатурна, скоріше драматичний сарказм, ніж насмішка. А для цього треба старанно попрацювати. І з людьми знаючи-ми порадитися. Шкода, що небіжчик Федотов не натрапив на цю багату ідею, він би з неї витворив найвитонченішу сатиру в особах для нашого темного напівтатарського купецтва. Мені здається, що для нашого часу і для нашого середнього напівграмотного стану необхідна сатира, тільки сатира розумна, благородна. Така, наприклад, як “Жених” Федотова або “Свої люди — поквитаємось” Островського і “Ревізор” Гоголя”.
Тарас Шевченко: “Скоріше драматичний сарказм, ніж насмішка” В який дивовижний ряд поставив Шевченко художника П. А. Федотова! Та не з будь-якою, а з найголовнішою його картиною — “Сватання майора”! Нічого подібного в російському живопису раніше не було! Здавалося б, звичайнісінький і всім відомий на побутовому рівні житейський епізод із життя купецтва — сватання бідного майора, який явно розраховує в основному на подальше безбідне життя, до багатої купецької дочки, проте в картині він сягає вершини витонченого мистецького узагальнення. Шевченків знайомий, критик А. І. Сомов писав, що картини художника “зображали сцени, цілком вихоплені з дійсного життя, повні глибокої мислі й здорового комізму, однаково цікаві і для знавців мистецтва, і для профанів”. Відомий критик В. В. Стасов наголошував, що, незважаючи на забавність персонажів, у “Сватанні майора” відображено сутичку двох ворожих таборів, які намагаються обдурити один одного: “Це була знову трагедія, що грізно виглядала з-за веселої і потішної зовнішньої ширми”. Справді, купецькі звичаї та побут у неприкрашеному вигляді постали перед глядачами твору П. А. Федотова. Тим більше, що художник створив... віршоване “пояснення картини “Сватання майора” (1848), яке швидко розійшлося в рукописних списках: Начинается, Починается О том, как люди на свете живут, Как иные на чужой счёт жуют. Сами работать ленятся, Так на богатых женятся.
Вот извольте-ка посмотреть: Вот купецкий дом, — Всего вдоволь в нём, Только толку нет ни в чём: Одно пахнет деревней, А другое харчевней. Цей одверто балаганний стиль П. А. Федотов витримав до кінця своєї “Рацеї”3, котру, за спогадами Л. М. Жемчужникова, він уперше прочитав перед своєю картиною на виставці в Академії мистецтв восени 1849 р. Вона завжди подобалася публіці, бо містила в собі смішливо-саркастичну характеристику всіх персонажів і деталей картини. Скажімо, розтлумачувалося, що багатий купець непокоївся з приводу відверто погордливого ставлення до нього з боку безсрібників, але благородних, а вже коли зі своєю бородою “під хмільком” на вулиці з’явишся, то неодмінно потрапиш до поліції й доведеться добу вулицю підміта-
П. Федотов. Автопортрет. 1848 р.
Т. Шевченко. Автопортрет. 1845 р.
ти... Коли ж зять буде з безбородих і панського роду, то не посміють взяти... Отже, купцеві подавай хоча б майора... Нагадаю доречно, що в щоденниковому записі від 27 червня 1857 р. Шевченко глибше й розлогіше підходив до цієї проблеми: “Від купецтва переходжу до офіцерства. Перехід не різкий, навіть гармонічний. Ця привілейована каста також належить до середнього стану. З тією лише різницею, що купець ввічливіший від офіцера. Він офіцера називає: ви, ваше благородіє. А офіцер його називає: ей ти, борода. Їх, одначе ж, нітрохи не роз’єднує це зовнішнє роз’єднання, тому що вони за вихованням рідні брати. Різниця тільки в тому, що офіцер вольтер’янець, а купець старовір. А по суті одне і те ж”. Та повернемося до “Рацеї” П. А. Федотова. В ній офіцера зустрічають із шампанським, заморськими винами найперших сортів і, звісно, з кулеб’якою... Наречена з купецької сім’ї у вербальному описі художника “прожила, проспала одинокою, мережива тільки плела до рушників”, а тут... із оголеними плечима... За словами мистецтвознавців, комізм ситуації в тому, що батьки — купці, намагаючись наслідувати дворян, вирядили свою дочку у вечірнє бальне плаття, шите з серпанку, хоча подія відбувається вдень, і взагалі таке плаття не призначалося для оглядин. А ще до бального варіанту належало мати віяло, а не платочок, як у нареченої, — купці не розбиралися в дворянському етикеті. Втім, як би там не було, дівчина намагається манірно випурхнути з кімнати, але мати владно втримує її за плаття... И вот извольте посмотреть, Как в другой горнице Грозит ястреб горлице, — Как майор толстый, бравый, Карман дырявый, Крутит свой ус: “Я, дескать, до денежек доберусь!” Зверну увагу на потрясаючу деталь федотовського полотна. В його лівому нижньому кутку зображено книгу й просфору, до якої скрадається... тарган. Цей тарган, як іноді трактується, і є майор, який підбирається до білого, не займаного тіла купецької дочки... Між іншим, аби зрозуміти, що в 1852 р. П. А. Федотов створив не точну копію полотна 1848 р., а саме другий варіант його, досить поглянути на це місце, “облагороджене” художником, який поставив тут миску з фруктами... Мистецтвознавці вже давно сходяться на тому, що в другому варіанті картини, над яким П. А. Федотов працював на початку 1850-х рр., якраз образ офіцера зазнав особливо критичного допрацювання. Він втратив підтягнутість і бравість, отже фігура стала смішною — з пузцем і на тоненьких ніжках, змінилося й обличчя — чоло стало вужчим, з’явилися мішки під очима... В результаті, відомий мистецтвознавець Г. К. Леонтьєва підсумувала, що “сцена з чисто карикатурної перетворилася в сповнену драматичного сарказму...”4. Схоже, вона буквально взяла ці слова у Тараса Шевченка (неважко в цьому переконатися, перечитавши цитований вище його запис в Щоденнику 26 червня 1857 р.). Хоча насправді й у варіанті картини 1848 р. основна сцена зовсім не була карикатурною... Повертаючись до “Рацеї”, зауважу, що її проголошення П. А. Федотовим були дуже популярними. Скажімо, у 1850 р. він супроводжував куплетами демонстрацію своєї картини в різних домах Москви, і кілька разів із художником виступав... О. М. Островський з читанням недавно створеної й уперше прочитаної в Москві комедії “Свої люди — поквитаємось”. Якраз тоді в Москві П. А. Федотов познайомився з М. В. Гоголем, який високо цінував його творчість. Уже згаданий авторитетний критик В. В. Стасов у 1862 р. написав, що “з такими художниками, як Гоголь і Федотов, наше мистецтво вступило, нарешті на свій справжній, єдиний для нього шлях”. Але Шевченко поєднав П. А. Федотова і М. В. Гоголя значно раніше! За великим рахунком і мистецтвознавці, і коментатори полотна “Сватання майора” користувалися поетичними підказками П. А. Федотова в описі його полотна, в оцінці, федотовської, говорячи Шевченковими словами, “благородної, витонченої і влучної сатири” щодо російського купецтва. Щоправда, ніхто не залучив до характеристики чільного героя картини — майора — гіркого досвіду Шевченкового спілкування з офіцерством на засланні. Тарас Григорович записав у Щоденнику 19 червня 1857 р., що йому “не вдалося, навіть у гвардії, зустріти порядну людину в мундирі”. Втім, він, усе-таки, не узагальнював: “Не знаю, випадок це, чи воно так є насправді”. Між іншим, назвавши картину “Женихом”, Шевченко значно розширив її соціальне звучання... Цікаво, що саме в той час він розпочав у Щоденнику характеристику — мимохідь або спеціально — соціальних верств, класів, прошарків і груп населення Російської імперії, російського суспільства — селян, кріпаків, можновладців, офіцерів, купців, інтелігенції. Отже, глядач уперше в російському живопису виступав наочним свідком угоди про обмін соціального, станового статусу на фінансову вигоду і матеріальний достаток, сватання, без кохання й будь-яких піднесених, щирих почуттів. Є версія, що федотівський майор не був потомственим дворянином, адже не знав правил дворянського етикету і прийшов свататися “без обов’язкових букетів для нареченої та її матері”. Тобто, перед нами бурбон — офіцер, який здобув права потомственого дворянства, вислужившись із нижніх чинів. У Щоденнику Шевченко згадував “так званих старих бурбонів”, які довго служили й часто-густо були брутальними, зарозумілими та жорстокими з солдатами. Втім, як би там не було, віддаючи дочку за немолодого вже майора, купець по суті купував для її майбутніх дітей і своїх внуків дворянську грамоту, вони вже народяться благородними... Пензель П. А. Федотова, говорячи словами Шевченка, “витворив найвитонченішу сатиру в особах”, і федотовське полотно випромінювало, знову ж, як і замишляв Шевченко, не тривіальну, карикатурну насмішку, “скоріше драматичний сарказм”, їдку іронію...
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
