Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзив · “Соломія була єдиною жінкою, що царювала тоді на оперній сцені поміж чотирма чоловіками – Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпіним”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Тріумфальний політ Метелика родом з України

Слово Просвіти, №32 за 2022 рік

У чернівецькому ВД “Букрек” видрукувана нова книжка письменника і журналіста Олександра Балабка “Кімоно для Баттерфляй”. Видання присвячене всесвітньо відомій оперній співачці, родом з України, Соломії Крушельницькій і з’явилося напередодні 150-ї річниці від дня її народження. Читається – від першої до останньої сторінки – так само захопливо, як і писалося автором. Але щоб створити таку книжку, автору потрібно було опрацювати тисячі документів, пройти – пролетіти – проїхати тисячі кілометрів доріг, побувати в архівах, глядацьких залах і на сценах, де виступала співачка, заглянути за лаштунки емоційного життя творчої спільноти, що оточувала приму і, найголовніше, поселити Соломію у власному серці. Книжка поліфонічна. Навіть у паперовому виданні вона звучить вічними мелодіями оперних арій і голосами найвидатніших виконавців, серед яких — неповторний голос Соломії. Ексклюзивне інтерв’ю про те, як творилося “Кімоно…”, Олександр Балабко люб’язно дав Галині Дацюк для тижневика “Слово Просвіти”. – Олександре, минулої осені в Національній опері ми слухали “Мадам Баттерфляй”, і ти сказав, що вона цікава тобі, насамперед, тому, що працюєш над книжкою про Соломію Крушельницьку, для якої роль в опері Пуччині стала однією з визначальних і, власне, врятувала оперу. Подумалося: це ж скільки праці треба докласти, аби написати книжку про таку унікальну особистість! І-от книжка надрукована, з чим щиро вітаю і бажаю, щоб вона витримала не одне перевидання! А що стало прелюдією до “Кімоно…” і чому ти присвятив роман музикознавцю Михайлу Головащенку? – Та зустріч з тобою в опері мене вкот2 ре переконала, що нічого у цьому світі не трапляється випадково. Адже саме тобі су2 дилося стати редакторкою цього мого пер2 шого класичного роману. А воно й логічно, бо знайомі ще зі студентської юності, ти не раз була ведучою моїх творчих вечорів. А скільки я мав прямих ефірів на “Радіо Культура” поруч із тобою! Тож після такої прелюдії про редакторку тепер – про присвяту. 1977 року я, випускник нашого фа2 культету журналістики Шевченкового уні2 верситету, прийшов на роботу до редакції газети “Культура і життя”, де завідувачем відділу музики працював Михайло Голова2 щенко. Тієї пори він якраз із болем, кров’ю і нервами боровся за видання дво2 томника спогадів про Соломію та її листів. Ми всією редакцією вболівали за нього. Бо тодішня радянська цензура пильно стежи2 ла за тим, аби не було і натяків на прояви “українського буржуазного націоналізму”. Приміром, у передмові до першого тому наполягали вилучити такий рядок: “Украї2 на дала світові трьох геніальних жінок – Лесю Українку, Ольгу Кобилянську і Со2 ломію Крушельницьку”. Чому? Мовляв, про всяк випадок, бо Україна “дала”, а Ро2 сія – ні! Хіба що Софію Ковалевську мож2 на згадати. До речі, за сприяння Михайла Павлика Крушельницька захопилася біо2 графією цієї вченої. Та й загалом у цьому двотомнику співачка мала постати соціа2 лістично, навіть комуністично орієнтова2 ною, яка дуже любила співати у росій2 ських операх. Але, все ж, авторові вдалося багато чого відстояти, і дотепер цей двотом2 ник є дороговказом для дослідників. Став він і для мене, маю його з дарчим написом світлої пам’яті Михайла Іва2 новича... Ось із ним у руках я й відпра2 вився 20182го у подорож Соломіїними стежками – від Білої, Львова до Рима, Неаполя, Віареджо, а наступного року – до Мілана, Брешії, Бергамо... – Ім’я Соломії Крушельницької ніби й на слуху, ніби й відоме, але все одно залишається втаємниченим. Твоя книжка – це своєрідне деталізоване оновлення її творчого життя. Що для тебе було найголовніше: запропонувати авторський образ співачки чи не відступати від задокументованих фактів? Чи багато домислено? – Головне – і те, й інше. Гадаю, що авторський образ таки виокремлено, а документальні факти з творчої біогра2 фії розширено, деталізовано, домисле2 но. Скажімо, як їй випала роль Мадам Баттерфляй? У двотомнику Голова2 щенка про те, що їй колись подарува2 ли кімоно, у якому вона для потіхи у концерті виконала арію гейші з популяр2 ної тоді веселої оперети, згадується двічі – в інтерв’ю з нею і в спогадах. Це вже схоже на правду. Але хто і де подарував кімоно, про яку оперету йдеться? І ось тут я почи2 наю вивіряти, уявляти. Переніс героїню до Парижа, де у салоні відомих кутюр’є Вор2 тів Соломія замовляє сценічне вбрання (це не вигадка), і там зустрічається із підсоб2 ним модельєром Полем Пуаре, захопле2 ним японістикою, і який після успіху у Гранд2опера підносить їй весільне кімоно (а це вже вигадано автором). І в такому ключі – й інші розділи роману. Син Фран2 ка Тарас писав, що Крушельницька влаш2 тувала екскурсію для Івана Франка й Ми2 хайла Грушевського у Римі. Дехто це ста2 вить під сумнів, а в мене – цілий розділ про те, як ці два видатні мужі благословля2 ють Соломію на роль Баттерфляй, і як Франко наснажується скульптурою “Мой2 сей” Мікеланджело... А ще ж у романі чимало бічних тем – Прийняття у консерваторії Санта Чечілія, 29 січня 1929 р. Карузо, Тосканіні, Верді... Про життя Ве2 ликого Старого оповів у розділі, де дружи2 на диригента Манчінеллі Луїза проводить для Соломії екскурсію Генуєю, куди на зи2 му переїжджав Верді з дружиною. Цей епі2 зод вигадано, а ось факти з життя Верді – правдиві. Так само, як і факти з життя двох монарших родин – італійської й росій2 ської, які захоплювалися Крушельниць2 кою. Між іншим, Пуччині присвятив опе2 ру “Мадам Баттерфляй” улюблениці іта2 лійців, королеві Єлені, колишній принце2 сі Чорногорії, яка заради кохання, як і Чіо2 Чіо2сан, відмовилася від віри предків... А король2коротун із непривабливою зовніш2 ністю Вітторіо Еммануеле ІІІ не мав попу2 лярності в народу. В Єлену колись був за2 коханий Карл Густав Маннергейм, а росій2 ський двір мав намір сватати її за спадко2 ємця Миколу. – Якими архівами ти користувався, де збирав документи, свідчення? Особлива увага – епістолярна спадщина. Чи багато листів Соломії і до Соломії збереглося? Хто їх допомагав перекладати, бо це часто документи французькою, італійською. – Про двотомник Головащенка я гово2 рив. За свої кошти, з великими трудноща2 ми він домагався отримання і перекладу тих листів, що їх надсилали з усього світу. А ще мені стали в пригоді видання остан2 ніх років працівниць Музично2меморіаль2 ного музею Соломії Крушельницької у Львові. Головна зберігачка його фондів Ірина Криворучка, яка була читачкою пер2 ших розділів роману (я їй надсилав для “експертизи”), стала берегинею і всього тексту. Завершивши його наприкінці ми2 нулого року, я після 24 лютого у нашому київському районі, що між Вишгородом і Гостомелем, не знав, що з нами буде, тож переслав текст до Львова. Раптом що, то пані Ірина розпорядилася б... Багато листів не ввійшли до двотомни2 ка Головащенка, зберігаються у музеї. А вже в часи незалежності було знайдено листування Соломії з Марією Вояков2 ською, майбутньою дружиною Михайла Грушевського. Наявної епістолярної спад2 щини Крушельницької мені було досить, бо вона, на жаль, завершується до успіху в “Мадам Баттерфляй”. А ось у листах Пуч2 чині, Верді, Тосканіні, що їх відшукав у різних інтернетних джерелах і кількома мовами, знаходив те, що стосується Соло2 мії. Навіть у щоденнику останнього росій2 ського царя, перед яким Соломія співала пісні забороненою українською. Перекладав сам, а потім відправляв на рецензію знавцям, приміром, італійської. Як от Олегові Батьку, молодому екскурсо2 воду, що проводить екскурсії цією мовою у Львові, науковцям з України, які живуть в Італії. Багато документального матеріалу мені передали у муніципальній бібліотеці міста Віареджо, де 30 років жила Соломія з чоловіком Чезаре Річчоні, колишнім ме2 ром міста. Тут встановлено меморіальну дошку на честь Крушельницької на фасаді її колишньої вілли “Саломея”, названо ву2 лицю її ім’ям... Цій зустрічі у статусі “повпреда Украї2 ни” я завдячую Посольству України в Іта2 лії, тодішній секретарці з гуманітарних пи2 тань Аллі Вольській. Передав віцемерові чудовий альбом “Соломія Крушельниць2 ка. Міста і слава”, виданий у Львові Гали2 ною Тихобаєвою та Іриною Криворучкою. А у Мілані мені сприяло українське кон2 сульство, тоді очолюване Романом Горяй2 новим. У Неаполі ж зустрічався з тодішнім консулом Віктором Гамоцьким. І, звісно, допомагали наші українці, які гуртуються навколо греко2католицьких храмів і різних громадських товариств. Мені навіть по2 щастило з’їздити з ними з Рима на загаль2 ноукраїнський фестиваль у Падуї! І, уявіть, там зустрів запрошених артистів з Полтави і працівників музею2садиби Миколи Гого2 ля, з якими давно знайомий. – Якщо коротко презентувати Соломію Крушельницьку, то хто вона для світової оперної культури кінця ХІХ – початку ХХ століть? Що виділяє її з-поміж інших? – Насамперед вона – велика актриса. Не просто співачка з унікальними вокаль2 ними даними. Василь Вовкун, гендирек2 тор і художній керівник Львівської опери, де у Дзеркальній залі 24 вересня, о 162й го2 дині, почнеться презентація мого роману, у передмові до нього наводить слова іта2 лійського критика Кортопассі про те, що Соломія була єдиною жінкою, що царюва2 ла тоді на оперній сцені поміж чотирма чо2 ловіками – Баттістіні, Карузо, Тітта Руф2 фо, Шаляпіним. Однак критик пише, що вона була набагато яскравішою як особис2 тість. О. Балабко в музеї міланського “Ла Скала” між погруддями Крушельницької й Карузо

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин