Гість редакції · “Нам не вистачає популяризації оперного мистецтва, зокрема, на телебаченні”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Олександр МЕЛЬНИЧУК: “Неможливо одну й ту саму роль зіграти двічі однаково”
Слово Просвіти, №32 за 2022 рік
Чимало українських акторів з перших днів війни стали воїнами ЗСУ або добровольцями територіальної оборони. Серед них – соліст Національної опери України, заслужений артист України Олександр МЕЛЬНИЧУК. Сьогодні пан Олександр – гість “СП”.
– Як для вас почалася війна? – У перші дні війни наша родина виїхала з Києва до Бу2 чанського району. Нам здавало2 ся, що там буде безпечніше, од2 нак ми опинилися безпосеред2 ньо на лінії фронту. Саме тоді прийшло рішення захищати рідну землю разом із професій2 ними військовими. Зізнаюсь: у мене просто не було можливості прийняти ін2 ше рішення. Лінія розмежуван2 ня проходила за 500 метрів від будинку брата моєї дружини. Нашим завданням був пошук членів ДРГ, а також перебуван2 ня на постах, чергування. Чи було страшно? Так, звісно, як кожній нормальній людині. Я не мав жодної військової підготовки. А найстрашнішою була думка про те, що російських військових не вдасться зупинити. На початку повномасштабно2 го вторгнення ми ситуативно ви2 рішували якісь завдання, які нам давали професійні військові. Зброї бракувало. У нас був ящик гранат, автомата ж мав не кож2 ний. Захищали ту громаду, в якій перебували. Ми бачили ворога, стежили за ним через тепловізор. Росіяни намагалися пройти за нашими будинками, неподалік у саду стояла наша артилерія, і во2 ни хотіли нас звідти вибити. А ми намагалися їм перешкодити. Командир батальйону пропо2 нував мені офіційно приєднатися до ЗСУ і підписати контракт. Але отриманий досвід негативно по2 значився на стані мого здоров’я, тому я відмовився і пішов у тер2 оборону. Після трьохмісячної пе2 рерви повернувся в рідний театр, у якому працюю 17 років. Але як2 що ситуація навколо Києва за2 гостриться, повернуся в лави за2 хисників України. – Яким був ваш шлях у мис4 тецтво? – Спершу я працював на за2 воді. А мій товариш навчався в музичному училищі. Ми разом співали. Знайомі відчували мій потенціал і пропонували, аби я зайнявся співом професійно. Після робочої зміни я брав уроки у викладача Євгена Нагорного, який вірив у мене, вкладав душу. Він був висококваліфікованим фахівцем, доброю і щирою люди2 ною. Мені дуже пощастило, що я зустрів його на своєму життєвому шляху. Тоді я отримував освіту інже2 нера2технолога, але університету так і не закінчив, приїхав до Киє2 ва, де вступив на підготовчий курс Національної музичної ака2 демії України до видатного співа2 ка Миколи Кондратюка. На жаль, його не стало через три ро2 ки, але за цей час він мені встиг дати надзвичайно багато. Отож, тим, чого досяг тепер, насампе2 ред завдячую двом своїм педаго2 гам. – А як доля звела з Національ4 ною оперою України? – На другому курсі (загалом третій рік навчання) мене запро2 сили стажером до головного оперного театру країни. Напев2
но, побачили в мені перспективу. Коли я виконував перші ролі, то неабияк хвилювався. Примі2 ром, у “Травіаті” є роль Комісіо2 нера, який приносить Альфреду листа. Лише дві2три фрази і пере2 дача самого листа. Грав невелику роль у “Севільському цирульни2 ку”. Коли хтось вам скаже, що зовсім не хвилюється, то це не про творчість, а якісь фізичні вправи. – Вже не перший рік ви викону4 єте головну партію в опері “Ріго4 летто”. – Це була перша вистава, в якій я зіграв від початку війни. Це найскладніша роль не лише для мене, а й для будь2якого ба2 ритона як в Україні, так і за кор2 доном. Вона поєднує багато емо2 ційних речей, це роль на надриві. Після цієї опери я два дні намага2 юся відновитися. В моєму герої поєднуються, з одного боку, щирій теплі почуття, з іншого – най2 огидніші, які тільки можуть бути в людині. І таке контрастне пе2 ревтілення інколи відбувається надзвичайно швидко. Ця партія складна не лише емоційно, а й фізично. Не кожен співак нава2 жується спробувати її в своєму репертуарі. Радий, що доріс до того рівня, який дозволяє мені це зробити. Рівняюся на видатних майстрів, які виконували цю пар2 тію до мене. Я ввівся на цю роль приблизно чотири роки то2 му, продовжую над нею пра2 цювати, постійно знаходжу якісь цікаві моменти. На те, що мій персонаж змінився, вплинули як особисті пере2 живання, так і події, що ни2 ні відбуваються в Україні. Порушена в опері проб2 лема батьків і дітей близька мені, бо я постійно отримую досвід як батько. Це допома2 гає мені наповнювати сцени новим змістом. Не буду при2 ховувати, що це моя най2 улюбленіша роль. – У яких виставах сьогод4 ні ще граєте? – Граю роль Скарпіа в опері “Флорія Тоска” – дуже цікавий персонаж. Мені по2 добаються такі характерні ролі, де багато суперечливих і насичених емоцій. Не мож2 на одну й ту ж роль двічі зі2 грати однаково. Мабуть, са2
ме тому глядач кілька разів при2 ходить на одну й ту ж виставу, на одного й того ж актора, бо кож2 ного разу це буде по2різному. В опері “Набукко” граю На2 букко. Спершу ми бачимо в ньо2 му гординю, несприйняття чужих думок, але потім відбувається пе2 ревтілення, герой багато чого пе2 реосмислює. Людина змінюється і стає зовсім іншою. В “Кармен” у мене роль торе2 адора Ескамільо. Вона більш од2 нозначна, в ній немає глибини. Міг би порівняти цей образ із цирковим конем. Але треба нама2 гатися шукати глибину і в таких ролях, які спершу здаються од2 нозначними. – Згадані вистави виконують4 ся італійською та французькою. Ачи знаєте ви ці мови? – Намагаюся розуміти кожну фразу, що виконую на сцені. Хоча мов, на жаль, не знаю. Принагід2 но згадалися три вистави, які ви2 конував в Італії. Мабуть, це було моє найбільше випробовування – коли співав італійською для італійців. Сподобалося ставлення публіки, так само, як і колег по сцені. Я був один з України, на2 магався гідно представити свою державу. На репетиціях був ви2 датний диригент, колишній очільник Ла Скала Рікардо Мутті. Тоді я хвилювався, мабуть, ще більше, ніж під час своїх перших виступів. – Вже не перший рік у бага4 тьох країнах ведуться дискусії – виконувати опери мовою оригіналу чи в перекладі. Яка ваша позиція? – Більшість виконавців ска2 жуть, що мовою оригіналу, так, як твір колись був написаний ви2 датним композитором і лібретис2 том. Хоча, звісно, коли глядач слухає зарубіжну оперу в пере2 кладі рідною мовою, то вона йо2 му зрозуміліша для сприйняття. З іншого боку хотілося, аби в нашому театрі було більше опер2 них вистав українських компози2 торів. Насамперед маю на увазі опери “Тарас Бульба” і “Богдан Хмельницький”. Сьогодні вони дуже актуальні.
– А вам самому доводилося брати участь в операх українських композиторів? – Під час концерту, присвяче2 ного Дню Незалежності України, у нашому театрі виконувалася картина “Січ” з опери “Тарас Бульба” Миколи Лисенка. Коли співаєш, то мурашки бігають по тілу. Дуже люблю українську му2 зику. Напевно, це від діда, який народився на заході України, був людиною зі щирою українською душею. Цікавим був досвід в Оперній студії Національної музичної академії України, де грав роль Султана в “Запорожці за Дунаєм” Семена Гулака2Артемовського. А ще виконував партію Гетьмана в “Боярині” Віталія Кирейка. На репетиції приходив автор. Дуже цікавий досвід грати в операх су2 часних композиторів, це поши2 рено на заході. Думаю, що було б дуже добре, аби й наші глядачі мали можливість частіше слухати сучасних українських компози2 торів. – А що можете сказати про твори російських композиторів? – Маємо багато видатних ро2 біт зарубіжних і вітчизняних ком2 позиторів. Цього цілком достат2 ньо, аби дати нашій публіці те, що вона прагне почути. Зараз точно не на часі російська музи2 ка, як і все російське. Можливо, через роки якісь вистави і повер2 нуться. Маю на увазі оперу “Князь Ігор”, це наша історія, яку у нас вкрав північний сусід. – Ви згадали про гастролі до Італії. В яких країнах ще вдалося побувати? – Був з театром на гастролях в Японії, Бельгії, Голландії, з кон2 цертами у США. Сподобалося працювати в Голландії. У багатьох європейських кра2 їнах публіка підготовлена, має великі традиції. Італійці під час вистави дивляться на ноти і сте2 жать за співаком. У своєму куль2 турному етносі століттями виховуються німці. Щодо України, то нам не вистачає популяризації оперного мистецтва, зокре2 ма, на телебаченні. Осо2 бисто я багатьох людей вперше привів до оперного театру, вони були вражені. Якби люди отримували більше інформації про те, що ми робимо, то багато хто з них зацікавився б оперним мистецтвом. – А що можете сказати про українську публіку? – З українським слуха2 чем у мене більш інтимне, особисте спілкування. На заході тебе розглядають з професійного боку, наче під збільшувальним склом. А в нас на перший план ви2 ходить емоційна складова. Люди приходять за новими враженнями. Можливо, во2 ни не заглиблюються в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
