16 Наші обереги · “Нам є чим здивувати світ і є чим поділитися зі світом”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
“Кохайтеся, чорнобриві...”
Слово Просвіти, №32 за 2022 рік
Таку назву має дивовижної краси і сили виставка з фондової колекції Національного музею народної архітектури і побуту України, яка триває в галереї “Хлібня” Національного заповідника “Софія Київська” і присвячена Українському Весіллю з відтворенням усіх складових цього дав нього українського обряду. Розповісти про те, як виник задум, як творилася виставка, ми попросили провідну наукову співробітницю фондів Національного музею народної архітектури і побуту України пані Оксану Гордієць, яка до клала зусиль і серця, аби виставка відбулася.
Галина ДАЦЮК, журналістка
– Про таку весільну виставку ми мріяли давно, – каже пані Оксана. – Бо весілля – це надважлива подія в житті людини. Це, мабуть, найвеличніше свято родини, свято народження нової родини, свято роду і громади. Сумнівалися, правда, чи сьогодні, коли йде війна і гинуть люди, на часі говорити про весілля. І зрозуміли, що на часі. Бо кохання – це почуття вічне і війна йому не перешкода. І “чорнобриві кохаються”. І з моменту повномасштабної війни багато молодих людей поєднали свої долі. Але в умовах війни недосяжною мрією для них залишилося справжнє українське весілля. І ми вирішили дещо виправити і запросити військові подружжя на наше свято. В окремій залі розмістили їхні фотографії, поставили весільний коровай. Від імені Музею звернулися з листом до Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з проханням дати коротеньку відпустку молодим військовим парам. І уявіть собі, при нинішній ситуації, величезному об’ємі турбот, навантаженні, які від нього вимагаються, Залужний підписав наказ. І запрошені захисники та захисниці приїхали на відкриття виставки, а водночас на українське весілля, яке ми для них влаштували. Вони мріяли про таке свято, але, коли Росія вдерлася в Україну, пішли на фронт захищати рідну землю. Деякі подружжя розписували – в перерві між боями – бойові командири, в польових умовах, без гільця й короваю. – Ці чудові люди надихали нас, – продовжує пані Оксана, – коли ми створювали виставку. Ми переконані в нашій Перемозі. Життя триває і триватиме далі. І воно має бути повноводним і повнокровним. Оці закохані поєднані пари мали можливість ще раз пережити хвилюючий момент пошлюблення, вже освячений традицією. На відкритті виставки у нас співали чудові народні колективи, які провели весільними локаціями гостей у супроводі обряду і української пісні, яка супроводжувала, звичайно ж, кожне українське весілля. Дівчатам розплітали косу, молодих благословляли, їм спекли коровай, їх одягли у справжні весільні строї. Правда, дехто з молодих були у військових строях, бо прибули просто з передової, і після весілля знову відправилися на фронт. Весільний обряд – це зорганізоване дійство з багатьма символами, в яких закладені глибокі смисли, лад, сила. Протягом багатьох століть структура весільного обряду незмінна. Нічого зайвого і випадкового. Кожен узор на вишитих сорочках поставлено неабияк, а має щось означати і “працювати”. Кожній дії – певна послідовність і час. Тут все наповнене глибокими смислами. І рушники, і стрічки, і посуд, і страви, і віночки, і картини. Їх треба лише уміти читати. От, наприклад, стрічки молодої. Якщо побачите приєднану до вінка складену
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
