Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство “Війна за життя Нації”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Коли “невидиме стає видимим”

Слово Просвіти, №32 за 2022 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України 24 лютого. Страшне зимове передсвітання “запропонувало” українцям вирішувати гамлетівську проблему життя та смерті. Шекспірівський лейтмотив вічності огортав почуття кожного сущого в Україні. “Бути чи не бути”. Моzковська орда армадами танків, артилерії, літаків, вогнем ракет, бомб і снарядів зловісно ричала – “не бути”. Здатися, змиритися, упокоритися. І водночас у цьому божевіллі, як у паралельному світі, чувся могутній клекіт пробудження української Нації, ніби вітаючи ранішнє, вже закривавлене сонце. Вона в тривожних передчуттях мовчазно й суворо ствердила – “бути!”, жертовно віддаючи (борючись!) ненаситному молоху перші жертви своїх найкращих синів і доньок. Так у моєму сприйнятті розпочалась повномасштабна війна захланної дикої руzні проти України. Оце закличне націо2 нальне “Я”, спресоване в миттєвому, наче блискавка, “БУТИ”, і визначало не лише хід війни, а й майбутнє цього нездоланно2 го Народу, який витягував з піхов свій най2 грізніший меч – силу Духу, яку неспро2 можна замінити найсучасніша зброя. Без цього був би неможливий героїчний спро2 тив Збройних Сил України, блискучі вій2 ськові операції з визволення окупованих територій України, непогамована віра в Перемогу. Однак ця сила потребує безупинного зрощення, захисту й невтомної праці. Ро2 дини, школи, церкви, держави. А ще – са2 мотворення “себе” як Людини, Громадя2 нина, Українця. Тому й звертаємося не ли2 ше до Шевченка, Франка, але й до нашого Перворозуму – Сковороди. Бо вибудував2 ши своєрідну філософію і педагогіку вихо2 вання рідного народу, національний Про2 світник сотворив науку бути із самого жит2 тя, коли розум і почуття торкаються най2 головнішого сенсу буття – ростити, зміц2 нювати дух людини, думку і серце. Життєві ідеали у ставленні до світу як промислу Божого завжди були для нього полем бит2 ви. Задовольняючись тим, що є, дякуючи Всеблаженному, він “потрібне зробив лег2 ким, а важке непотрібним”, не перестаючи щирим словом, благородним чином, вір2 ним серцем доводити важливість для себе та ближніх досягати цієї високої Мети. Нині, коли йде війна не лише за укра2 їнську “землю і море”, а й за людську ду2 шу, сковородинські ідеї особливо актуалі2 зуються. Якою буде вона, Українська Ду2 ша, якими вартостями напуватиметься, чиїми ідеалами живитиметься? Бо що тоді означають слова приспіву до нашого Слав2 ня: “Душу й тіло ми положим за нашу сво2 боду…”? Здатність боротися й перемагати, коли зрощена Душа! Дуже добре, що, нарешті, загальнови2 знаною стає і проблема “книга для ЗСУ” на світоглядному рівні. Хоча “Просвіта”, ук2 раїнська інтелігенція ще 20142го року за2 початкували для національно2патріотич2 ного виховання унікальну серію “Бібліоте2 ка Воїна”, яка, сподіваємось, буде все2та2 ки невдовзі належно підтримана на дер2 жавному рівні. Бо книги, стверджував Сковорода, що “із розуму народилися”, в яких закладена мудрість віків, ідеї, ідеали славетних українців, мусять бути спрямо2 вані для найпосутнішого завдання – вихо2 вання Нації. 12 вересня. Нація, яка ось уже понад 200 днів воює, працює, творить, навчається. У кожного свій фронт, своя війна і єдиний ворог – ненависна моzковія. А всі разом потребують ідеалів, великих ідей, прикладів благородного чину. Поза ними неможливо здолати це нечуване варвар2 ство ХХІ століття, спрямоване проти української Ідентичності, Державності, Людяності. Проти Буття Української Нації, Національної Пам’яті, Історії, Духовних святощів, що творилися Народом, його “провідною верствою”. У цьому передньому ряду – український Любомудр Григорій Сковорода, 3002-річчя якого незабаром відзначатиме, попри все, Україна та весь культурний, інтелектуальний, гуманний світ. Але Сковорода перебуває в позачассі, йому негоже виділяти “регламент” для віншування, він “не годиться” для ювілейних дат, бо мусить нуртувати серед нас, в нашому єстві безперервно. Адже Його ідеї, помисли, етичні цінності, життєві істини стали символом національної духовності, просвітництва, народності, свободолюбності. Відомий дослідник української культури І. Мірчук зазначав, що в цій унікальній особистості сконцентрувалися “всі виідеалізовані риси українського народу”. Страшно чутливо вони перегукуються з нинішньою реальністю. Абсолютна несу2 місність, непоєднаність сковородинського світобачення з імперською, людинонена2 висницькою ідеологією та практикою ра2 шистської ерефії з її вєлікой культурой, коли відбувається своєрідний змаг не ми2 нулого із “сучасним”, а добра і зла, світла і темряви, совісті й дикунства. Сковорода залишається для нас, Українців, Воїном Духу, Честі, Свободи. Водночас недруги2 моzковити впродовж трьох століть намага2 ються його вкрасти, привласнити, загар2 бати, як і нашу Україну. А коли стається не по2їхньому, то українськість воліють ни2 щити. Тому моzковія продовжує війну з Україною, сковородинськими ідеалами вільного Народу. Війна проти і ЗА ЖИТТЯ НАЦІЇ. Зараз особливо гострим є усвідомлен2 ня, що життя (особисте, народу, держави) не є готовою, подарованою річчю, вічною даністю. Його потрібно постійно захища2 ти, будувати, творити, адже незбагненний і надскладний життєвий шлях не є прос2 тим походом за істиною. Сковорода вчив, що визначальним знаменником має бути не істина буття, а Буття в Істині. Інколи по2доброму заздриш багатьом європей2 ським націям, які, на відміну від українців, вибороли раніше свободу, зуміли не лише народжувати, але й зреалізовувати в націо2 нальному середовищі значущі ідеї, інте2 лектуальні, духовні, культурні цінності, оскільки маючи свою державність, були політично й духовно вільними та неупоко2 реними. “Бо усе те зле і лихе, – писав П. Куліш у “Зазивному листі до української інтелігенції”, – сталось через політичну темряву, політика не питала дороги в нау2 ки, а наука не опиралась на єдину філософію, достойну свого імені…, бо страшенний роз2 плодився на Вкраїні тиск чужомовного, нам ворожого панства…”. Саме в такій протиприродній, антина2 ціональній суспільній ніші зростав Г. Ско2 ворода, життєтворчість якого не завжди вкладається у створені сучасниками полі2 тичні, світоглядні кліше. Будителів народ2 ного духу, Націєтворців часто намагаються “прив’язати” до власного світобачення, “осучаснюючи” їх думки та діяння навіть у не існуючих сферах. Виникають супереч2 ності нетотожностей, конфлікти інтересів, дискусії, пошуки “правд”. Але тодішня ре2 альність, ідеали, світобачення, принципи та вчинки видатних особистостей тих часів не завжди можуть збігатися із затребува2 ними нині суспільними вартостями. Вони притаманні не тільки взаєминам з “інши2 ми”, а характеризують конфліктну (перед2 усім світоглядну) ситуацію у “рідному” се2 редовищі. Погляди, оцінки ролі й місця в історії народу, держави багатьох особис2 тостей в Україні нерідко є полярними, прямо протилежними й антагоністични2 ми. Такий вигляд має матриця буття люд2 ства, народів. Світ, зокрема український, зітканий із багатьох таких суперечливих складників, коли навіть найвищий ідеал вміщує риси, що викликають критику, за2 перечення і навіть осуд. Але завжди слід знаходити й поціновувати ті сторони, які мають неперехідні якості, слугують інте2 лектуальними, моральними, духовними, громадянськими прикладами для насліду2 вання, об’єднують Націю. Учення Григорія Сковороди, що фор2 мувалося життям, українською народніс2 тю, переконаннями, вірою, етикою, міс2 тить саме таку значимість. Він заклав на2 ріжний камінь у національну філософію ви2 ховання душі, возвеличуючи Свободу Лю2 дини, стверджуючи життєрадість. Саме прагнення щасливого стану людини на2 роджувало сковородинські ідеали, торка2 ючись найчутливіших струн сенсів буття, ототожнюючись з найголовнішою метою – ростити, зміцнювати її Дух, Думку й Серце. Філософія Сковороди спрямовує людину до опанування вічної й благород2 ної мети – живити дух. У цій провідній думці закладені сут2 ність сучасного цивілізаційного буття, пе2 регук із світоглядними ідеями західної і східної інтелектуальної думки, непересіч2 ними цінностями християнського вчення. Ці високі ідеали досліджувалися, оспівува2 лися, возвеличувалися багатьма нашими філософами і поетами, просвітителями і духовними наставниками. Від Д. Багалія, І. Огієнка, Д. Чижевського, М. Лисенка, К. Стеценка, І. Мірчука, П. Тичини, В. Си2 моненка, В. Стуса, Д. Донцова, М. Вінгра2 новського, І. Драча, М. Поповича, І. Дзюби, Л. Ушкалова і до нині сущих сучасників – Л. Костенко, Д. Павличка, М. Жулинського, П. Мовчана, О. Шокала, В. Шевчука, Н. Дзю2 бенко1Мейс, Г. Васяновича, С. Йосипенка, В. Франчука, Л. Кадирової, Є. Станковича і В. Сильвестрова та багатьох інших звучать найрізноманітніші рефрени думок і почут2 тів, слів і кольорів, музики про славного Любомудра. Бо Він був, за визначенням В. Барки, “найбільшим після перших отців Церкви християнським філософом”. Безко2 рисним, не пожадливим. Як писав Павло Мовчан у вірші “Слово Григорія Сковоро2 ди”, що Він, “втративши усі земні висоти, прославив лиш життєву довжину”. Справді, великий Навчитель, не маючи матеріальних статків і не прагнучи їх, щед2 ро обдарував свій народ цінностями духу і мудростями істин як справжній син укра2 їнської землі. Будучи величним мораль2 ною красою і силою свого народу, благо2 родством помислів і діянь, він залишаєть2 ся гідним етичним прикладом в цьому гло2 бальному, жорстокому і варварському сві2 ті, попсутому фетишом користі, наживи, влади, нетерпимості, людиноненависті. Розмірковуючи над смислом його мораль2

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин