Читацьке віче · “В українців інша генетика, і нереально всіх зазомбувати”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
На бистрині життя
Слово Просвіти, №32 за 2022 рік
– У французького письменника Екзюпері є цікава фраза: “Ми всі – родом з дитинства”. Що для вас значило дитинство? – Все. Яке б не було, а воно наймиліше. Кажуть, моє дитин2 ство було важке, трагічне. Але во2 но було таким у всіх моїх сусідів, родичів, друзів. Як і всім, мені хо2 тілося їсти, а в хаті не було чого. Але щоранку сходило сонце, а бі2 ля хати цвіли мальви. День почи2 нався рано, коли мати поралася по господарству, а я мусив вига2 няти пасти гусей. – Чуття земляцтва. Що це для вас? – Завжди відчував потяг до рідного села, де народився, де минули дитячі, шкільні роки. Постійно відвідував батьків, до2 помагав, поховав їх у рідному се2 лі. Тут уже майже нікого нема з моїх родичів. Але земляки завжди радо зустрічають, а я намагаюсь допомогти школі, будинку куль2 тури, бібліотеці. – У вас насичена трудова біо4 графія: від робітника залізничного транспорту до наукових сфер і су4 часних технологій. – За 57 років трудової діяль2 ності жодного разу не писав заяву на звільнення, натомість мене переводили на ту чи іншу посаду. Маю велику кількість відзнак. Поважав колектив, мене поважа2 ли. Тому у мене багато друзів се2 ред колег, і ця дружба – на все життя. – Ви депутат Верховної Ради України трьох скликань. Не обме4 жували своє депутатство кабі4 нетними справами, а були в гущі життя, серед виборців. – Усі роки депутатства були цікавими, насиченими подіями, зустрічами з відомими людьми. Хоч я був активним членом опо2 зиційної політсили, проте мав добрі стосунки з колегами з різ2 них партій. Побував у більшості регіонів країни, майже в усіх на2 селених пунктах свого округу, і не
СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ
Леся НИЗОВА
Настрій спонукав дещо напи2 сати про тих, хто “перевзувся” з 2014 року. Тобто змінив не свої погляди, принципи, переконан2 ня, а з мотивів власного добробу2 ту, безпеки, вигоди, холодного розрахунку тощо змінив свою по2 ведінку на загал. Я свідома того, що їм начхати на те, що я їх люто зневажаю, понад те, вони й не знають про це, бо на відстані, бо не читають, звісно, усіх і все в ме2 режі тощо. Але вони точно зна2 ють, що їхні колишні (багаторіч2 ні!) вчинки не будуть публічно за2 суджені, тим паче з 2014 року во2 ни “мудро”, повторюсь, змінили свою поведінку, поосідали на під2 контрольній Україні території, виконують закони України, виго2 лошують “Слава Україні!” тощо. Скажете, і чого я оце невдоволе2 на, мовляв, може, прозріли люди,
з порожніми руками. Подарував більш як 300 комп’ютерів, багато іншої оргтехніки, обладнання для шкіл, лікарень, закладів куль2 тури. Зустрічі з людьми надихали. За роки депутатства жодного разу не був у відпустці, не їздив за кор2 дон на відпочинок. – Ви зустрічалися й зараз спіл4 куєтеся з багатьма цікавими, не4 пересічними особистостями – по4 літиками, письменниками, мит4 цями. – Так. Наприклад, з яскравою особистістю – режисером, сцена2 ристом, актором Валерієм Степа2 нян2Григоренком. Теплі стосун2 ки у нас були з поетом Василем Лукичем Юхимовичем, живою енциклопедією. Довгі роки спів2 працювали з Левком Григорови2 чем Лук’яненком. Дискутували з Володимиром Савичем Муля2 вою. Назву ще таких цікавих лю2 дей, як Анатолій Попович, Петро Андрійчук, Євген Голибард. Окремо скажу про дружбу і співпрацю з видатним політи2 ком, громадським діячем Мико2 лою Плав’юком, останнім з пре2 зидентів Української Народної Республіки в екзилі. Маю його двотомник з дарчим на2 писом. – Які видання тво4 рять сьогодні україн4 ський національний ін4 формаційний простір? – Відзначу таку пат2 ріотичну газету, як “Слово Просвіти”. Та2 кож газети “Світ2інфо” та “Струна”, які ви, пане Петре, видаєте в рідному мені Чернігові. Але загалом наш інформаційний простір ще треба українізувати, він засмічений рашистською пропагандою. – У вас багата домашня бібліо4 тека. Які ваші літературні уподо4 бання? – Читаю багато. Михайла Слабошпицького, Ліну Костен2 ко, Михайла Коцюбинського, Євгена Чикаленка. Однак у моїй бібліотеці чимало російськомов2 них видань, які хочу збути бодай на макулатуру. – Своїй родині, насамперед, вірній супутниці життя Любові Василівні, педагогові за фахом, ви присвятили чимало сторінок у книжці “Еківоки”. Це дружина на4 дихнула вас на цю книгу?
– Любов Василівна, моя Лю2 башенька – головна людина в моєму житті. Ми разом 53 роки. Дякую Богові за такий дарунок долі. Наші сини Юрій і Роман за2 хищають Україну від оскаженіло2 го агресора, обоє – добровольці. – Меценатство має давні традиції в Україні. Ви до нього причетні також, підтримкою та4 лановитого, національного. Дуже цікавим є ваш проєкт – створений і очолюваний вами “Фонд інвести4 цій у майбутнє”. – Мене завжди цікавили лю2 ди, які займаються благодійни2 цтвом. Наприклад, Іван Іванович Фундуклей, громадський діяч, краєзнавець, київський цивіль2 ний губернатор. Він подарував місту свій будинок і садибу, нада2 вав кошти на утримання жіночої гімназії. Федір Артемович Тере2
керівників районів і сіл, посади редакторів і ведучих місцевої те2 левізії, преси... І що? Усе сплив2 ло, як листя за водою? А сьогодні виголошують святе “Слава Укра2 їні!” і, мабуть, нарешті зрозуміли велич Степана Бандери, якого ще до 2014 року називали фашистом, і всіх, хто говорив українською в Луганську, хто відстоював рідну мову й незалежність України, її правдиву історію, називали “бан2 дерівцями” і “націоналістами”, вкладаючи в ці слова свою нена2 висть, при цьому навіть не розу2 міючи, що це найвище визнання для українців2патріотів?! Чи розуміють перевертні на2 слідки своєї діяльності з русифіка2 ції в Луганську, на Луганщині зага2 лом? Чи згадують вони, зокрема колишні депутати Луганської міської та обласної рад, як голосу2 вали за двомовність або за введен2 ня так званої регіональної – росій2 ської – мови? Чи як заганяли уч2 нівську молодь на “визначену” ви2 борчу дільницю – “Тільки за Яну2 ковича!”? А Колєсніченка – люто2 го українофоба – хто запрошував для промивання мізків студентам луганських вишів? А хто там зачи2 тував з телеекранів методичку “Партії регіонів”, приміром, 2004 року? Безліч всього. Безліч. Ніколи не забуду, як мій ко2 лишній начальник (до речі, ось уже вісім років працює на оку2 панта в Луганську), прочитавши 20112го книгу мого батька, яку ж
Віталій Терентійович Корж – політичний і громадський діяч. Народився в селі Дроздівка на Чернігівщині у простій селянській родині. І хоча вже понад пів століття мешкає в Києві, ніколи не поривав зв’язків з рідним селом, допомагає землякам, є активним членом Чернігівського земляцтва в Києві, заслужений економіст України, кандидат економічних наук, Почесний громадянин Києва. За плечима – наполеглива праця на залізничному транспорті, в економіці, науковому середовищі, бізнесі інтернет-технологій. Віталій Терентійович – депутат Верховної Ради України трьох скликань (2005–2012 роки), бере активну участь у доброчинній роботі. Автор численних публікацій у періодиці, кількох книг публіцистики. У 2019 році видав у Чернігові книгу прози “Еківоки” – оповідання, новели, етюд, за яку автор відзначений обласною премією ім. М. Коцюбинського.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
