Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Разом — до Перемоги! · “Ті зерна, що мають прорости з часом у нашу перемогу, але для цього їх треба ретельно доглядати”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Курський прорив: виміри нашого поступу

Слово Просвіти, №32 за 2024 рік

Головною подією минулого тижня, а також як мінімум останніх півтора року, безумовно, стала Курська визвольна операція українського війська. Визвольна тому, що це етнічно українська територія, анексована Москвою 105 років тому. Про її українську приналежність не просто говорить, а кричить тутешня топоніміка: лише подивіться на мапу регіону і прочитайте назви населених пунктів. Це історична Слобожанщина, відлучена від своєї материнської держави внаслідок московської анексії. Визвольний – це перший вимір наступу українських військових бригад. Віктор СКОРИК, оглядач “СП” Другий вимір: (давно перезріла необхідність) ведення війни не тільки на своїй території, а й на території ворога. Тільки за цієї умови можливо виграти війну. Ворог, населення імперської так званої Росії, має відчувати жахи війни на власному досвіді, зануритись у її катастрофічні реалії, що примусить його замислитись про конкретні наслідки для себе. Чи можна було таку операцію проводити значно раніше? Мабуть, ні, бо до цього не було готове і наше військо, і наші партнери, що допомагають нам протистояти Москві. Сильно бракувало боєприпасів, кількості бойової техніки, засобів ППО і дронового забезпечення. Не тільки ми по суті не були готові до такого масштабу війни, тим більше, що в останні три роки, після катастрофічної помилки на українських президентських і парламентських виборах, новоспечена в олігархічних кухнях влада не готувалась до великої оборони, а всупереч здоровому глузду фактично згорнула військові програми, шукаючи “мир” в очах путіна, щоб “договоріться посрєдінє”. Не були готові до такого масштабу допомоги Україні і наші західні партнери. Тут дві причини. Перша – розуміння природи і хисту нових можновладців в Україні. Друга – короткозорість західної воєнної доктрини в останні десятиліття, яка не зрозуміла, не помітила, зневажила катастрофічне зростання агресивних настроїв Росії, дуже сильно недооцінила її воєнні плани і можливості, а тому Захід опинився в ситуації ступору, зіткнувшись з реальними масштабами російської агресії проти України. До цього не була готова військова економіка наших партнерів, не розгорнуті логістичні можливості, не підготовлена суспільна думка, яка є вирішальною основою. Тому у 2021–2022 роках, коли стало зрозуміло, що Москва підготувала великомасштабне вторгнення в Україну, наші західні друзі зарадити Україні вже нічим не могли. Ці дві причини, власне, і стали тригером для путіна, давши йому впевненість у гарантованому успіху свого бліцкриґу. Але був і третій чинник, який перевернув хід війни, перекреслив зухвалий бліцкриґ, – героїзм і стійкість сотень тисяч українських патріотів, які не роздумуючи, миттєво кинулись у бій з лютим ворогом, що мав грандіозну перевагу в оснащенні та підготовці. Четвертою причиною того, що ведення війни на території ворога не можна було здійснити значно раніше, є те, що передчасна акція була б лише на руку Кремлю і призвела б до болючих для нас наслідків. Поясню чому. Такий наступ на російську територію був би пірровою перемогою і дав би козирну карту Кремлю, яка дозволила б Москві підняти величезну пропагандистську хвилю “духопідйомності” серед населення імперської орди, яка призвела б до шаленої мобілізації всієї її військової машини і привела б на фронт мільйони задурених російських ура-патріотів – “нє смєєт враг топтать!” А бити цю козирну карту ані нам, ані нашим партнерам тоді було нічим і ніким. Ані достатньої кількості озброєння, ані мільйонів боєприпасів, ані налагодженої логістики отримання такої допомоги від Заходу в нас не було, тому втримати таку ординську хвилю з півночі напевне було б неможливо. І небо наше було фактично беззахисним, колосально бракувало сучасної і несучасної ППО, тобто вся територія України стала б зручною мішенню для ворога, якби він тоді отримав таку козирну карту для себе – “вставай, страна огромная, вставай на смертный бой, с фашистской силой темною, с проклятою ордой”... США здійснювали і досі здійснюють стратегію step by step – крок за кроком. Робити щось проактивне, коли є чим відповісти на відповідь ворога. Тобто на певних етапах, коли немає можливості відстояти набутки в результаті проактивних дій, діяти реактивно. Проактивність має бути вивіреною, щоб не нашкодити нам несвоєчасними активаціями. Крім того, поступовість підвищення больових відчуттів від війни, втрат і поразок для населення орди дала змогу, так би мовити, звикнути до болю, зробити його більш буденним, звичним явищем, змучитись цим. У результаті станом на зараз ефект “вставай, страна огромная” фактично неможливий. Наше небо і наші війська наразі значно краще прикриті ППО, і спалити все живе і суще на нашій території не вийде ніяк. Наші війська набагато оснащеніші технікою та боєприпасами. Військова промисловість на наших теренах і теренах наших партнерів помітно зросла і зростатиме надалі. Тому саме зараз відкрилась можливість повернутися до проактивних дій, тому й стала можливою Курська воєнна операція. Але чому ж така проактивність була можлива і в 2022 році? (Харківський колосальний удар і вигнання окупантів з правобережної Херсонщини) – можуть запитати читачі. У той час ворог наробив багато помилок через свою зверхність, крім того, отримав шок від неочікуваного опору і героїзму українських захисників. На це агресор жодним чином не розраховував і тому не врахував у своїх планах. У нього була абсолютна впевненість в успіху миттєвого розгрому України. Але з того він надалі зробив висновки, змінив стратегію і кілька разів змінив тактику ведення військових дій. Ворог все-таки багато чого навчився, перелаштувався і навіть повернув собі ініціативу, яку протягом останнього року утримує. І ось саме Курська операція українського війська – перша солідна спроба перехопити ініціативу у ході війни. Наш козир – маневрування і нелінійність дій. У довгу можуть грати кремезні держави – так роблять США, Китай і Росія. Наша справа – гнучкість, мобільність, креативні ходи, спритність і аритмічний спосіб ведення військових дій. За довгу стратегічну гру з нашого боку відповідають наші головні партнери – США і в Європі – Німеччина. Сподіваємось, що в листопаді США, як мінімум демократи, здобудуть новий президентський термін, а Конгрес в обох його Палатах перейде під контроль демократів. У протилежному випадку – прихід Трампа і трампізму фактично стане для нас вироком, принаймні допомога нам знизиться якщо не в рази, то вдвічі. Але це квіточки. Ягідки – це невгамовне прагнення української зе-влади до пошуків перемовин з Москвою про “мир”. І ось тут Трамп і трампізм стане “в нагоді”. Для узеленських. Не для України. Чую багато такого, що, мовляв, Трамп загалом хороший, хіба що непередбачуваний, але то таке. Головне, що він сильна рука, а тому наведе лад і покаже московитам “кузькіну мать”, і такий хлоп нам потрібен і корисний. Та ні, Трамп абсолютно передбачуваний, йому, вибачте, начхати на Україну, йому ненависна демократія, а лібералізм у цих системах координат – непристойна лайка і катастрофа. Він передбачуваний у своєму авторитаризмі, який в його особі тяжіє до диктаторства, його проста ідеологія – оновлений фашизм в республіканських шатах – у тій класичній партії правого політичного спектру, в яку він троянським конем проліз і згриз, знищив нанівець, перетворив її на інструмент своїх диктаторських прагнень. Він передбачуваний на всі 100% щодо України: лукавий ультиматум їй і Москві – закінчити війну. Україні, якщо вона відмовиться, – ембарго на постачання зброї. А Москві замість погроз і примусу – туманні слова, як у тій московитській попсовій пісеньці – “синий туман, похож на обман”. І лихо в тому, що не факт, що аж так це все не влаштовує узеленських, які, звісно, трохи поторгуються з Трампом і путіним, але насамкінець погодяться і полегшено зітхнуть. Отже, і вівці цілі, і вовки ситі. Мовляв, як тут зарадиш, ми ж не хотіли, але на нас натиснули, та й всі вже втомились від війни. У підсумку – узеленські в білому (чи зеленому, що кому до вподоби), Трамп – миротворець, путін – переможець, а Україна – бездомна сирота. Повернімося до сьогодення, до Курської операції. Її третій вимір – чи не найголовніший у теперішніх обставинах – морально-психологічний. Це нищівний удар по моральному стану населення імперії зла, який посіє чималу зневіру у свою всесильність та надійність свого фюрера-імператора. Це деморалізація і розгубленість окупаційних військ ворога. Це благотворне сіяння зерен “усталості от войни”, яка тепер наочно прийшла у їхні ізби, це ті зерна, що мають прорости з часом у нашу перемогу, але для цього їх треба ретельно доглядати: постійно поливати вогнем, вчасно нищити шкідників – російських ура-патріотів та пропагандистів, знищувати їхні кубла – військові аеродроми, бази, підприємства тощо. Четвертий вимір – це розтягування ворожих військ не тільки на фронтах української території, а й на їхній території. Ба більше, ворог буде надалі змушений посилити свою оборону по всьому периметру кордонів, суміжних з Україною, а отже, відволікати значну частину своєї військової орди на цю оборону. Так, на прикордонні вони набудували фортифікаційні лінії, але без особового складу ці фортифікації ніщо, тим більше, з не навченими військовиками, без досвіду боїв. Такі незалюднені фортифікації наші війська силами лише однієї бригади пройшли, як ніж крізь масло, а вже потім за нею з бойовим азартом пішли в наступ інші бригади. П’ятий вимір, військовий – звільнення від давньої окупації Слобожанщини, відсунення сірої зони на 30-50 км від наших кордонів на ширині 50-60 км (оцінки приблизні – від різних джерел). За словами головнокомандувача Сирського, станом на 12 серпня було звільнено тисячу кв. км. За моїми оцінками (як результат дослідження у різних джерелах і аналізу різних даних) – як мінімум 1500 кв. км. Це не означає, що Сирський говорить неправду, він не може все оприлюднювати, особливо, якщо є сумніви щодо тих чи інших локацій, бо військові дії тут динамічні і мінлива обстановка. Та й не все варто казати, аби не дати вгадати ворогу напрямки наших дій, дислокації та планів. Голова Курської області доповів путіну про втрачені 250 кв. км і менше 30 населених пунктів. І я б не сказав, що він сильно бреше, бо він сам не знає, скільки реально, Капелан. Зруйнований рашистами храм у Харкові. Фото Леоніда Логвиненка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин