Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Бахші кочували від аулу до аулу, осяювали народ пісенним словом, проповідували людські цінності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

І пісня нехай солов’їна луна

Слово Просвіти, №32 за 2024 рік

Тетяна Димань біля пам’ятника Маґтимґули Пираґи. Київ, 27.06.2024 р. Тетяна ДИМАНЬ Нехай лихоліття усіх обмина, І пісня нехай солов’їна луна. Троянда нехай процвіта запашна, Як сонце ясне між квітками Туркменії. Махтумкулі Фрагі “Доля Туркменії”, переклад Павла Мовчана 300-річний ювілей видатного туркменського поета Маґтимґули Пираґи святкується на рівні ЮНЕСКО. Масштабні заходи триватимуть у 2024–2025 роках. Історія не залишила чітких відомостей про життєвий шлях Маґтимґули. Нам не відома дата його народження та смерті. У часи загарбницьких воєн, пожеж та розбрату серед туркменського народу достеменні матеріали були втрачені. Лише у віршах, народних переказах та згадках родичів збереглися певні відомості про поета. Народився Маґтимґули у 1724 році. „З гокленів я. Атрек – мій край“ – напише він пізніше про своє походження [7, с. 123]. Його батько – Довлетмамед, був учителем, відомим поетом, талановитою освіченою людиною, знавцем праць „філософів, мислителів і митців Індії, Китаю Єгипту, Закавказзя й Ірану“ [2, с. 14] . Довлетмамед обрав собі тахуллус (літературний псевдонім на теренах Ближнього та Середнього Сходу) – Вагіз Азаді, що в перекладі арабською – „вільний“, „незалежний“. Батько мав великий вплив на духовний розвиток сина та його освіту. Маґтимґули навчався у трьох медресе (вища мусульманська школа) – Ідріс-Баба (аул Кизил-Яяк), Кокельташ (Бухара) та Шіргази (Хіва). Кожен навчальний заклад мав свою освітню програму, яка доповнювала та розширювала знання юнака. Протягом життя Маґтимґули „увібрав у себе мудрість філософів і майстерність митців класичного арабського-перського Сходу, мусульманського віровчення (насамперед суфійського). Не цурався він учитися й у своїх сучасників“ [2, с. 39]. У дитинстві юнак опанував лимарське ремесло, ювелірну та ковальську справи. Вірші Маґтимґули почав писати рано. Дослідники вважають, що саме в дитячому або підлітковому віці він написав свої перші пісні. У дорослому віці поет обрав тахуллус Пираґи (Фрагі). Мандруючи світом, Маґтимґули побував у багатьох країнах: Ірані, Афганістані, Азербайджані, північній Індії. Після смерті батька він повернувся додому: вчителював, був чудовим зергером (ювелірним майстром), займався господарством, але життєвим призначенням була завжди поезія… Маґтимґули Пираґи, за переказами, помер у кінці XVIII ст. Похований поет у північному Хорасані, у мавзолеї, який має ім’я Довлетмамеда Азаді. Це місце стало паломництвом для людей, які приходять уклонитися фундатору туркменської літературної мови, видатному поету та філософу. Маґтимґули Пираґи жив у буремний час: туркменські племена входили до складу Ірану, Бухарського та Хівінського ханств, між якими було протистояння та жорстокі міжусобиці. Два старші брати, Мамед- Сапа та Абдулла, за переказами, загинули від рук ворогів. Братерська туга та гіркота втрати знайшли своє відображення у віршах. Гнівно засудив Пираґи загарбника Фетдаха – одного з воєначальників Надір-шаха та пророкував його загибель: „Народ мій повстане на помсту криваву, / Бо ти затруїв криниці всі і стави. / Твій трон похитнеться, розвіється слава, / І ти пропадеш, наче псина, Фетдах“ [7, с. 41]. Віра Маґтимґули Пираґи у справедливість, непереможну силу свого народу та його кращу долю підтримувала його на життєвому шляху. Він писав: „Туркмени звитяжні, незламні в біді, /Ідуть непохитні, мов кремінь, тверді. / І каже Фрагі: моє серце, радій! / Бо славитись буде віками Туркменія!“ [7, с. 44]. Світогляд поета формувався у складні часи домінування головних релігій Сходу – іудаїзму, буддизму та християнства. Маґтимґули був суфієм (течія в ісламі), що від арабського “суф” – вовна, мусульманський аскет, чернець. Суфізм, зазначав академік Агатангел Кримський, – це „житейський аскетизм, чи світське чернецтво, без перебування в монастирі“ [4, с. 254]. Духовні орієнтири суфізму „були засвоєні Махтумкулі і ввійшли, можна сказати, у плоть і кров поета“ [7, с. 18]. Вчення було спрямовано проти соціальної несправедливості та вважалося єретичним. Прибічників суфізму переслідували законом. Поетична творчість була завуальованою, побудованою на метафорах і символах, а гедонічна термінологія була умовно-алегоричною. Головним у суфійській поезії був мотив кохання. Почуття любові до коханої Менглі, яка була змушена вийти заміж за іншого, поет проніс через усе життя. “Не маю спокою – мене / Заскочила біда-розлука. / Менглі забрала. І вогнем / Ти душу обпекла, розлуко” [7, с. 157]. У поезії Маґтимґули відчувається потяг до моралізації, „у позитивному розумінні цього слова“ [7, с. 11], прояв духовного наставництва. Поет був вимогливим не тільки до оточуючих, а й до себе. Маґтимґули досконало знав технологію написання віршів арабською та перською мовами. Він винайшов свій код віршування, свій метроритм та мелодику рідної мови. Поет майстерно „писав не просто тексти, а тексти пісень“ [2, с. 50]. „Ім’я Махтумкулі стало символом самої туркменської пісні, пісні серед пісків […]. Пісок – і символ часу, і його міра […]. Воля піску, його хвилястість, рокованість, плинність, немилосердність зумовлює “міцноту” і тривалість пісні“ [7, с. 5]. Пісня народжується у синтезі слова та музики. Вона передає почуття радості та горя, надії та смутку, окрилює душу, надає наснаги. У ній збережена вікова історія народу та його традиції. Вона є складовою культурного життя кожної країни. Пісня – духовний скарб нації. „В туркменських піснях чути відлуння далеких віків, чути глибину пам’яті та древність людського роду…“ [7, с. 7]. Крізь піщані туркменські простори пролягав Великий Шовковий шлях, який поєднував Європу з Азією. На цьому шляху розмішувалися базари. Люди їхали на ринок не тільки для того, щоб придбати харчі, ремісничі вироби, обмінятися новинами, а й послухати освічених та мудрих бахші, які грали на дутарі та співали. Дутар – це струнний щипковий інструмент, в перекладі персидською означає дві струни. Його корпус виготовлено з тутового дерева, а на верхній деці є маленькі резонаторні отвори. Бахші – народні співці, які музикували на ярмарках. Вони представники вокально-інструментального виконавства – мистецтва, яке синтезує вокал та гру на музичному інструменті. У пісенній мелодії закладалась головна ідея, думка, слово, а допоміжним елементом був супровід музичного інструмента. Бахші кочували від аулу до аулу, осяювали народ пісенним словом, проповідували людські цінності, закликали дотримуватися заповідей, брали участь у формуванні людської свідомості „пісні поширювалися в усі регіони, де мешкала хоч би невелика туркменська громада“ [2, с. 34 ]. Це знавці національної літератури, народних пісень, глашатаї справедливості та честі. Народна пісня віддзеркалювала життя людей. Вона була частиною їхнього буття. До співців прислухалися, їх поважали та любили. „Орієнтація Маґтимґули при складанні текстів на пісенне виконання, насамперед, породжена тюркськими фольклорно-літературними традиціями, великою популярністю бахші серед співвітчизників. […]. Пісенне виконання суттєво збільшує медитативність, містичність упливу Бібліотека імені Махтумкулі. Експонати музею на слухача, сприяє введенню його в духовний транс“ [2, с. 79]. Роль Маґтимґули Пираґи, який наблизив свою поетичну мову до фольклорної, була у той час неперевершеною. Його твори, наповнені глибоким змістом та поетичними образами, були зрозумілими простим людей. Вони ставали народними піснями, які об’єднували розпорошену націю. Слава бахші не зникла з часом. У Туркменській національній консерваторії імені Майї Кулієвої створено кафедру мистецтва бахші. Студенти кафедри беруть активну участь у міжнародних конкурсах виконавців на дутарі. Як зазначили старші викладачі кафедри історії музики Мурад Курбанов та Джаміля Курбанова – кандидатка мистецтвознавства, „Невичерпним джерелом натхнення для народних співців є поетична спадщина Махтумкулі Фрагі, поета та філософа XVIII століття, твори якого лежать в основі багатьох пісень бахші“ [5, с. 75]. У листопаді 2020 року відбулося перше засідання Національної комісії Туркменістану з діяльності ЮНЕСКО, де мистецтво бахші було включено до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства. До 300-річчя вшанування видатного поета Сходу Маґтимґули Пираґи у Туркменістані відбулася подія, яка привернула увагу музикознавців: Лейла Бабаєва – старша викладачка кафедри історії музики Туркменської національної консерваторії імені Майї Кулієвої, видала наукову монографію „Образ Махтумкулі у творчості туркменських композиторів“. У науковому дослідженні визначено велику роль творчої спадщини Маґтимґули Пираґи в культурі Туркменістану, проаналізовано вибрані музичні твори національних та зарубіжних композиторів, пов’язаних з поезією видатного митця, серед яких опера „Махтумкулі“ українського композитора Юлія Мейтуса (1903–1997). Надано музичні композиції різних форм на вірші поета: хорові та пісенні твори, музику до фільму „Махтумкулі“. Наукова монографія Майї Кулієвої – це перша системна праця в історії музичної культури країни, яка науково розкриває духовний світ та велич національного генія Туркменістану – Маґтимґули Пираґи. Україна та Туркменістан встановили дружні дипломатичні відносини у 1992 році. Туркменістан один із перших визнав незалежність України. У 1995 році Генасамблея ООН прийняла резолюцію „Про постійний нейтралітет Туркменістану“. Таким чином країна визначила свою зовнішню політику та офіційний статус. Співробітництво між Україною та Туркменістаном здійснюється на підставі чинних двосторонніх угод: „Високі Договірні Сторони розвивають співробітництво в галузях культури, мистецтва, освіти і науки. Вони заохочують обмін делегаціями у цих галузях і укладають окремі угоди з цих питань“ [8]. Обмін мистецькими представниками обидві країни налагодили з 2011 року під час проведення Днів культури. Туркменістан відвідали різні творчі колективи, а саме: Національний камерний оркестр народних інструментів, Київський академічний театр українського фольклору „Берегиня“, вокальний секстет „Джазекс Бенд“ тощо. Було організовано виставки творів художників Петриківського розпису „Петриківка – перлина України“ та українського декоративноприкладного мистецтва, роботи українських майстринь художньої вишивки та туркменської майстрині Айни Патарової [6, с. 3].

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин