Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші · “Колись таки утопимося в щасті – Накриє з головою нас воно!”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

“Душа метеликом все вище!”

Слово Просвіти, №32 за 2024 рік

Побратимські контакти між Києвом та Ашґабатом були встановлені у 2001 році. 27 червня у Туркменістані відзначають День працівників культури та мистецтв та поезії Маґтимґули Пираґи. У Києві цього дня урочисто покладають квіти до пам’ятника поету на перехресті вулиць Прорізної та Євгена Чикаленка. Важливу роль у розвитку культурно-гуманітарних відносин вносить бібліотека імені Махтумкулі міста Києві. Вона є центром поширення творчості видатного туркменського поета. У березні 2024 року у бібліотеці, спільно з Посольством Туркменістану в Україні, проведено культурно-поетичний захід „Скарбниця мудрості Маґтимґули Пираґи“ (Махтумкулі Фрагі) до відзначення 300-річчя видатного поета, на якому виступив Надзвичайний та Повноважний Посол Туркменістану в Україні пан Тойли Атаєв. Пан Посол зазначив: „Цінність поезії Махтумкулі сповнена глибокої людської філософії. У бездоганному ритмічному стилі він розмірковував про роль людини в цьому світі та її духовну чистоту […]. Махтумкулі став одним із перших туркменських філософів, які встановили правові, моральні норми та правила поведінки в туркменському суспільстві. У своїх посланнях він радив співвітчизникам дотримуватися правил дружби та взаємної підтримки, ставши для туркменського народу не лише поетом, а й духовним учителем“ [1, с. 1]. Від Міністерства культури Туркменістану в дар музею передано предмети декоративно-ужиткового мистецтва країни: скульптурні, полотняні роботи туркменських митців, картини, зразки автентичних музичних інструментів (дутар, гопуз, гижак, очеретяна сопілка). Бібліотечний фонд поповнили книги Президента Туркменістану Сердара Бердимухамедова та Національного Лідера туркменського народу Гурбангули Бердимухамедова, книги про поетичну спадщину Маґтимґули, збірка віршів Тараса Шевченка туркменською мовою. Яскрава фотоекспозиція доповнила представлену історію культури Туркменістану. На заході, в рамках концерту, прозвучала пісня „Не зразу пізнаємо“ на вірш Маґтимґули Пираґи та музику Тетяни Димань за перекладом Олексія Кононенка. Виконала її Наталія Максимчук – лавреатка міжнародних та всеукраїнських конкурсів під акомпанемент авторки музики. Прем’єра пісні відбулася в бібліотеці імені Махтумкулі на поетичному вечорі під назвою „Птах щастя Маґтимґули Пираґи“, присвяченому творчості туркменського поета. Пісня є частиною культурної дипломатії між Туркменістаном та Україною і виконує просвітницьку місію з вшанування пам’яті видатного сина Туркменістану, якого цінують у світі так, як і Тараса Шевченка. Література 1. Атаєв Тойли. Доклад Надзвичайного та Повноваженого Посла Туркменістану в Україні у бібліотеці ім. Махтумкулі. Київ, 2024.04.03. 6 с. 2. Васьків Микола. Маґтимґули Пираґи (Махтумкулі Фрагі): літературний портрет. Київ, АВІАЗ, 2019, 147 с. 3. Димань Т. Ю. Серце мрію хай шукає. До ювілею світоча туркменської літератури. Київ, Слово Просвіти, 2024, 12 (1247), 28 березня – 3 квітня. 4. Кримський А. Ю. Твори: В 5-ти томах. Київ, 1972, т. 1, с. 254. 5. Курбанов М. К., Курбанова Д. А. Исполнительские школы и методы преемственности в искусстве бахши-дестанчи. Ашхабат, Эпосоведение, 2021, № 4, 71-81 с. 6. Майко В. А. Звіт посла України у Туркменістані. Ашґабат, 2020, 21.10. 7. Мовчан П. Махтумкулі. Поезії. Пер. з туркм. та передм. Павла Мовчана. Видання третє. Київ, ВЦ Просвіта, 2014, 208 с. 8. Угода між Україною та Туркменістаном про подальший розвиток міждержавних відносин. 2003, ратифікована 15.05. року (стаття 7). Любов ПРОЦЬ, с. Дубляни Самбірського району, Львівщина Перша ніч Ірини Фаріон на Личаківському... ...Чарку вихилять гробокопи – І зостанешся сам-один... Микола Шатилов Перша ніч на Личаківськім – в самотині? Що ви, людоньки, – ні! Гості приходили – відігнали смуту: Івасюк приніс квітку – червону руту. Білозір допитувався, шо нового ві Львіві було... Як брати цілували в чоло – Там якраз, де вже не болить... На уста ангел пальчик: цить! – Ніч над нами! І чорні круки... ...Цілували лілейні руки... О, що за красне тут товариство! На душі – ні смітинки. Чисто. Франко привітно махнув рукою... Крушельницька усмішкою тонкою Світло ввімкнула ясне – Пригорнула до себе мене... Цілий кошик прегарних див! ...Місяць повний зверху ходив – Все навшпиньки – не сполохати б сну! Все одно не засну... Квилили квіти над вушком чаїно... Як ти без мене там, Україно?.. 23 липня 2024 р. Моя квітка на дорогу могилу... Я маю в серці те, що не вмирає... Леся Українка ...Хто там щебетав, що мають жаль ті – “Москвороті” – і здригне рука?.. ...На липкому львівському асфальті Кров орлиці душу пропіка. А гієни казяться від люті, Бризкають отрутою навкруг, Бо забули, в панцир зла закуті: Смертне тіло, та безсмертний – Дух! Так, відомо, що війна триває, Доки спить зачумлений закон... Мала в серці те, що не вмирає, Лесина Ірина Фаріон! А гієни виздихають, ниці, Бо розтопче правда їх свята! ...На асфальті кров палка орлиці Помстою страшною зацвіта! Іванові Гнатюку – на 95-ліття... Незабутній наш Іване Федоровичу! Так часто вимикають світло, Бо пре москаль і люто б’є... Але в душі моїй пресвітло – На світі Ваше Слово є! Ніколи не шукало слави І нині щиро утіша... З ним – чесним, мудрим, нелукавим – Й моя прозориться душа... Учителю, Ви добре знали: Вогнем піде на нас москва... Цього на Колимі навчали, У мерзлоті, – не рік, не два... А ми не вірили... Обсіли Тривоги чорні, наче рій... Летять поезій Ваших стріли: Стояти – не ламати стрій! Тож стоїмо супроти темряв І кров’ю миєм кожну п’ядь... Щось календар старий прошемрав Про дев’яносто та ще й п’ять... – Смішний, їй-богу, – кліпнуть зорі, – Тут час завмер – відпочива... Пером небесним там, нагорі, Мережите нові слова... І Йосип Йосипович* любий – Ваш перший відданий слухач... Уперто затискаю губи, Кажу душі: не смій – не плач! Хоч серцю самотинно дуже, Гартую болем кожну мить... Учителю, мій старший Друже, Вам Україна й там болить... Зі злом вона в страшнім двобої... Така її терниста путь... Та має лицарів-Героїв, Які до волі приведуть! Життям своїм живили мрії Про сонце праведне, нове, Бо дух одвічної стихії У Слові Вашому живе! Таки возродишся, руїно, Постанеш в німбі наяву! “В твоєму імені святому, Україно, – живу!” 27 липня 2024 р. *** Думи горбаті й сумні, Свято – без крихти утіх... Колінопреклонні дні... Скільки ще, скільки ще їх?.. Боже, від страху звільни! Серце – впольований птах... Хлопці додому з війни – На щитах... Друзям у мій день... Весна підніме келихи тюльпанів... Ліна Костенко Не дзенькайте, чарки, і ви, бокали, Сміх срібний висипаючи на стіл... Сьогодні знов Героя поховали – І серце мами тріснуло навпіл... Які гуляння і які бенкети, Коли й у горя голову знесло... Глузують з “лаврів” міни і ракети, Бо ж у війни – криваве ремесло... О римо незрадлива, маєм знати, Що промінь віри нам Господь простяг! І заніміють вражеські гармати, І залопоче переможний стяг! Тоді скорботно тих синів згадаєм, Які звитяжно впали у грозу На землю рідну, що зовемо раєм, – І вип’єм найпекучішу сльозу... Неділя Вербна... Котики сріблясті... Не хміль, а біль... Тернове п’єм вино... Колись таки утопимося в щасті – Накриє з головою нас воно! Молитву вдячну зішлемо до Бога, В якій дари складемо за усе... Тоді зійдемось! Перша – Перемога Тюльпана келих в небо піднесе! *** Всі хустини барвисті – на потім, І на потім – сукні ясні... Лік єдиний – втопитись в роботі І молитися день при дні – За найкращих у всесвіті хлопців, За мужів, що числа їм несть, Що по-лицарськи носять при боці Найкоштовнішу зброю – честь! *** Бадьоро висвистує чайник, Вода в нім співа-хлюпотить... Усе, що здавалось звичайним, Казковим постало умить: Сніданок на кухні, де кави Кружляє тонкий аромат... Розхлюпав ту каву лукавий Їдкими плювками гармат... Розбомблені кроки неспішні, Побиті горнятка в раю... Лиш півник геройський з Опішні Горланить: “Знайду – заклюю!” Хатка Жила собі хатка. Сопіла у комин, Дітей-гороб’ят цілувала в чоло... Мережила сміхом за спомином спомин... Чого тільки в хатці отій не було! Колиска старенька, таріль писанкова, Колядками вишита біла зима... Душа барвінкова тулилась до слова... ...Ракета упала – і хатки нема... “Бавовна” Здавалось, та мрія невловна. У стилі наїв, як на те... Та ось воно: рідна “бавовна”, Мов папороть-квітка, цвіте! Дияволу в бункері тому Таки підсмалили хвоста! ...З чужин – хай гостинних – додому Ріка велелюдна верта. Душа твоя радості повна, Тремтить многотрудна рука... І диво – вкраїнська “бавовна” – Так лагідно серце торка... *** Пора забути запах квітки тої, Що тішила у тихому раю?.. На білі плечі мрії золотої Цю зиму чорну ледве завдаю. Важка-важка... Але, стиснувши зуби, Дорогу подолаємо терпку, В кінці якої пролісок беззубий Спить солодко на білім кулачку... Ліс Гадав, що купіль крижану останню Вже перейшов, та нате — замело! ...Сніжинок рій забився під крисаню І жалить у розвеснене чоло... Диви – у квітні не знайти спокОю! Ох, житіє – скрипуче, непросте... – А киша-киш! – галузкою тонкою Він проганя непроханих гостей. *** За коровою світа не бачу, але й І без неї ховається сонце у рясті... Що нам тиснява міста і тиша алей, Коли маємо поля обруси квітчасті! Розкошуєм! Бо ж формула щастя проста: Райські трави плюс поклик хмільного роздолля, На який Руда Марта, задерши хвоста, Мчить кометою в космосі літнього поля! При березі... Вгорі так синьо і розлого... Рукав квітчастої трави Примну щокою, ткнувшись в нього... Бог сонцем бавиться: лови! Латаття царствене возсіло – Себе в люстерко розгляда... Його тримає так несміло – Лежить – не дихає – вода... Душа метеликом все вище! Чекаєм з янголом удвох, Коли начисто перепише Цей світ з помарками Пан Бог... ______ *Йосип Йосипович Кронжко з Самбора – найближчий друг поета.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин