Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Як і заповів Тарас Григорович, “велике щастя буть вольним чоловіком”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Почесні академіки

Слово Просвіти, №32 за 2024 рік

– Зустрічав згадку про цю дівчину у вашому Щоденнику, зафіксовану через більш як чверть століття після знайомства… – Уві сні бачив церкву святої Анни у Вільні і в цій церкві милу Дуню, яка молилася, чорноброву Гусиковську9… – У Щоденнику міститься дев’ятнадцять унікальних описів ваших снів, і цей здається мені напричуд особливо дивним, таємничим, пронизливим… Як ви зберегли в пам’яті той готичний костьол XVI століття у Вільні! До речі, ваша мистецька спадщина (живопис і графіка) розпочинається в сучасному Повному зібранні творів Тараса Шевченка у дванадцяти томах олівцевою копією з літографії “Жіноча голівка”, зробленою у Вільні 1830 року. Шевченкознавці досі не визначилися напевне стосовно оригіналу: чи це літографія віленського графіка Мощинського “Свята Марія Магдалина”, чи на літографії зображено французьку артистку Адрієнну Лекуврер. У цьому контексті Гусиковська, звісно, навіть не виникала. Мені лише хочеться думати, що, малюючи ніжне обличчя, ви, юний художнику, не могли не згадувати жіночу голівку милої Дуні, в яку були закохані… Утім, повернімося до того часу, коли у лютому 1831 року Павло Енгельгардт, переляканий польським повстанням, поспішив перебратися з Вільна до Петербурга, а пізніше слідом за ним разом із панською челяддю в місто прибув на початку літа і його козачок Тарас Шевченко. – У 1832 році мені виповнилося вісімнадцять років, і оскільки надії мого поміщика на мою лакейську кмітливість не справдилися, то він, прислухавшись до мого невідступного прохання, законтрактував мене на чотири роки до цехового майстра різних живописних справ, якогось Ширяєва, в Санкт-Петербурзі. Він тримав постійно трьох, іноді й більше замазур у тикових халатах під іменем учнів і, дивлячись по необхідності, від одного до десяти наймав, поденно і помісячно, костромських мужичків – малярів і склярів, – отже, він був у своєму цеху не останній майстер і з мистецтва, і з капіталу… Ширяєв поєднував у собі всі якості дячка-спартанця, диякона-маляра й іншого дячка – хіромантика; але, незважаючи на весь гніт потрійного його генія, я у світлі весняні ночі бігав у Літній сад рисувати з потворних, незграбних статуй, які прикрашали сіє прямолінійне творіння Петра. У цьому саду і в той же час почав робити етюди у віршотворному мистецтві... В один із таких сеансів познайомився я з художником Іваном Максимовичем Сошенком, з яким і досі перебуваю в найщиріших братерських стосунках10. За порадою Сошенка я почав пробувати аквареллю портрети з натури. Для багаточисленних проб терпляче служив мені моделлю інший мій земляк і друг, козак Іван Нечипоренко, дворовий чоловік нашого поміщика. Одного разу поміщик побачив у Нечипоренка мою роботу, і вона йому настільки сподобалася, що він почав використовувати мене для зняття портретів з улюблених коханок, за які іноді нагороджував мене цілим рублем срібла. – Ба більше, 1833 року дев’ятнадцятирічний Тарас вправно виконав акварельний парадний портрет самого Павла Енгельгардта… Сказати б, історичний злам відбувся на початку 1837 року, коли… – Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв Василю Івановичу Григоровичу з проханням – звільнити мене від жалюгідної участі. Григорович передав його прохання Василю Жуковському. Той сторгувався заздалегідь з моїм поміщиком і просив Карла Брюллова написати з нього, Жуковського, портрет із метою розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов одразу погодився… – Дорогий Тарасе Григоровичу, дозвольте додати, що разом із Іваном Сошенком вашою долею опікувався новий знайомий, уродженець Пирятина, художник Аполлон Мокрицький. Зокрема, він записав у щоденнику, що 31 березня 1837 року разом із Василем Григоровичем побували у Карла Брюллова: “Показав його (Шевченка. – В. М.) вірш, яким Брюллов був надзвичайно задоволений, і, побачивши з нього мислі й почут- Нещодавно у Великій залі НАМ України відбулася ХХІХ сесія Загальних зборів Національної академії мистецтв України, присвячена підсумкам діяльності у 2023 році та завданням на поточний рік. З-поміж інших було ухвалено рішення про присвоєння почесних звань. Почесними академіками Національної академії мистецтв України стали: Анатолій Горбенко – народний художник України, професор – за вагомий внесок у розвиток національного мистецтва України; Андрій Демиденко – лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України – за вагомий внесок у розвиток національного мистецтва України; “Я відчинив вікно, яке було врівень з тротуаром. Раптом до моєї кімнати через вікно вскакує Тарас… мало не збивши мене з ніг, кидається мені на шию і кричить: “Воля! Воля!” – “Чи не здурів ти, Тарасе?” А він стрибає і кричить: “Воля! Воля!”” Як і заповів Тарас Григорович, “велике щастя буть вольним чоловіком”… _____________ 1 Див.: Слово Просвіти. Ч. 9. 9–13 березня; Ч. 16. 25 квітня – 1 травня; Ч. 22–23. 6–19 червня; Ч. 25. 27 червня – 3липня 2024 р. 2 Тарас Шевченко народився в селі Моринцях, а наприкінці 1815 року його батьки переїхали в село Кирилівку. 3 На час смерті батька у березні 1825 року Тарасові було одинадцять років, а мати — Шевченко Катерина Яківна померла сорокарічною в серпні 1823-го, коли йому йшов десятий рік. 4 Будемо пам’ятати, що ще з осені 1822 року, тобто за життя матері й батька, Тарас почав учитися грамоті у дячка Павла Рубана (Совгира). Його “попихачем” став стихарний дячок Петро Богорський, який прибув до Кирилівки 1824 року. 5 Часловець – Часослов, богослужебна книга, правила за читанку для навчання грамоти; Псалтир – одна з книг Старого Завіту, також особливо служила цій меті. 6 Апеллес (356–308 до н. е.) – давньогрецький живописець при дворі Александра Македонського. 7 Прагнення віруючої людини до християнського прощення своїм кріпосникам не заперечує того, що колишній кріпак не забув минуле. Наприкінці його “Письма Т. Гр. Шевченка к редактору народного чтения” (лютий 1860 року), покладеного в основу Шевченкового тексту в даній розмові з ним, читаємо гірке зізнання щодо минулого: “Скільки років утрачених! скільки квітів зов’янутих! І що ж я купив у долі своїми зусиллями — не загинути? Ледве не одне страшне урозуміння свого минулого. Воно жахливе, воно тим більше для мене жахливе, що мої рідні брати і сестра… до сих пір – кріпосні. Так… вони кріпосні до сих пір!”. 8 У цьому контексті вважаю конче необхідним донести до читача слова вже згаданого Івана Дзюби: “І Шевченків образ сьогодні людьми соціально замороженими нерідко коригується з позиції замовчування його соціальних емоцій та орієнтацій. Але нікуди нам не дітися від того факту, що кріпаччина, панщина – одна з головних тем Шевченкової поезії. Бо закріпачення, як і пов’язане з ним національне поневолення, було найбільшим лихом його народу. І про це доводиться – гіркий парадокс! – нагадувати не лише малоосвіченій публіці, а й деяким снобам, що конче хочуть бути небачене оригінальними й довільними в інтерпретації Шевченка”. 9 Доля Ядвіги (Дуні, Дзюні) Гусиковської не відома. 10 Див. докладно: Мельниченко В. “З Сошенком у братерських стосунках” // В. Мельниченко. Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”. М., 2013. С. 8–53. 11 Композитор і музичний діяч, брав участь в організації лотереї, в якій розіграно портрет Жуковського роботи Брюллова. ських наук, кандидатка мистецтвознавства, професорка – за багаторічну науково-дослідницьку та практичну діяльність у сфері популяризації українського мистецтва у світі та як визначного науковця в галузі теорії, історії і критики українського візуального мистецтва ХХ–ХХІ ст.; Людмила Попко – професорка кафедри культурології та міжкультурних комунікацій Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв, кандидатка філологічних наук, професор – за значний особистий внесок у розвиток культури, вивчення найкращих здобутків її становлення в історичному контексті; Валентин Сильвестров – лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України – за визначний внесок у розвиток українського музичного мистецтва. Власн. інф.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин