Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Вперше виступати в церкві, де за твоєю спиною іконостас і лики святих, – це особлива відповідальність”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Тур культурної дипломатії

Слово Просвіти, №32 за 2024 рік

Відома українська письменниця, шевченкознавиця, волонтерка Антонія Цвід, авторка двох десятків різножанрових книг, золота дипломантка (Німеччина), лавреатка численних вітчизняних і міжнародних премій та цьогорічна лавреатка Народної премії імені Т. Шевченка, упродовж року реалізувала свій проєкт “Благодійний тур Європою на підтримку України” та з нагоди 210-ї річниці з дня народження Кобзаря, що стартував на 14-му з’їзді Європейського Конгресу Українців у Берліні в травні 2023 року. Вона презентувала свої поезії воєнного часу та резонансну книгу про невідомі сторінки з життя Поета “Таємниці Тараса Шевченка”. Творчі зустрічі відбулися в рідному Києві, Парижі, Празі, Будапешті, Афінах, Берліні, Гданську, Болоньї, Анконі, Римі та інших містах Європи. За міжнародну доброчинну діяльність від Асоціації митців у Києві отримала звання волонтера. А нещодавно – нагороду від Асоціації “Ukraina Unita APS in Roma” в Римі. Сьогодні Антонія Цвід поділилася враженнями від благодійного туру Європою з нашими читачами. А. Цвід під час презентації в Празі. Модерує поет Анатолій Крат – Шановна пані Антоніє, рік тому на 14-му з’їзді Європейського Конгресу Українців (ЄКУ) у Берліні стартував ваш благодійний тур Європою з презентацією книги “Таємниці Тараса Шевченка”, тож час підбити підсумки. Як зародився задум? – Саме відзначила річницю свого доброчинного туру Європою, яка збіглася з моїм туром Італією, зокрема імпрезами в Римі під час святкування Дня вічного міста. Відбулися творчі зустрічі з презентаціями моєї книги в рідній Україні, а також у Франції, Німеччині, Чехії, Греції, Угорщині, Польщі, Італії і… Ватикані. Мій проєкт на часі, бо нині за межами Батьківщини опинилося 20 мільйонів українців. Він передбачає збереження української ідентичности, культурну дипломатію у світі і підтримку поранених українських воїнів. З початку війни я перебувала в якомусь ступорі, мій будинок у перші ж дні постраждав (до речі, нещодавно разом з “Охматдитом” постраждав утретє. Вікна, двері повставляли, зруйнований дах над моєю квартирою на останнім поверсі затягнули плівкою). Тож по тому, як мене Центральна спілка українців Німеччини у вересні 2022 року запросила разом з представниками нашого Посольства висадити Тарасову вербу в Оранієнбурзі під Берліном, де я розповіла істинну історію і власну версію верби, я взялася за роботу над незавершеною книгою “Таємниці Тараса Шевченка”, яку й вирішила презентувати у світі на підтримку України та духу українців у світі. Власне, розпочалося все зі Львова, де в 2017 році я була делегатом Світового Конгресу Українців і успішно презентувала своє трикнижжя про Тараса Шевченка – романи “Возлюбленик муз і грацій”. Книги потрапили до читачів двадцяти країн світу. А в травні 2023 року на 14-му з’їзді ЄКУ в Берліні презентувала вже нову книгу на запрошення керівництва Романа Рейчинця та Ярослави Хортяні. Делегати зустріли тепло, збереглося чимало світлині загальне фото, яке нещодавно було викладено в пресі з нагоди 75-річного ювілею ЄКУ. – Цьогоріч за книгу “Таємниці Тараса Шевченка” ви удостоїлися Народної Шевченківської премії. Чим саме зацікавила ваша книга, що зробило вас бажаною гостею в багатьох європейських країнах? – Мабуть, насамперед тим, що мені вдалося відкрити таємні родинні реліквії Михайла Байдакова, які засвідчують, що дівчина, з якою О. Афанасьєв-Чужбинський зустрів Шевченка на Лаврських пагорбах і котрою давно цікавляться шевченкознавці, була нареченою Поета, вихованкою седнівських панів Лизогубів – Марія Іванівна Стадниченко. Ця моя розвідка була оприлюднена в “Українській літературній газеті” та журналі “Київ” ще 2018 року. Дослідження дало підстави вперше заявити про ймовірне існування прямої гілки родоводу нашого Пророка. Крім цього, я зібрала в книзі й проаналізувала останні версії та відкриття сучасних шевченкознавців, яких поки що не знайти в жодному архіві. Проте кожна версія має право на існування. По суті, ця книга письменницьких розвідок є підмурком для майже завершеної серії моїх романів, створених на базі трикнижжя “Возлюбленик музі грацій”, що була номінована на Національну Шевченківську премію 2017 року. Незабаром ці книги я почну випускати у світ. – В італійській газеті “Afis- ha.it” пройшла інформація: “Антонія Цвід зачитала вірш-присвяту “Йде воїн” з циклу “Кривава рута” та оголосила хвилину мовчання за полеглими українцями…” Як проходили ваші зустрічі? – Пам’ять про загиблих воїнів – це святе. Я виступаю експромтом. Відбувалися не лише презентації книги, а й участь у велелюдних патріотичних заходах наших емігрантів з відповідними гаслами часто в супроводі поліції в різних країнах: демонстрація до Дня Незалежности з ходою до російського посольства (Будапешт); Хода вишиванок та мітинг (Болонья); мистецькі ярмарки на користь нашого війська (Афіни); урочисте відзначення ювілею патріотичного об’єднання ЦСУН, а також Конференція з президентом Світового Конгресу України Павлом Гродом, де я вручала кошти для поранених бійців та ін. Це все і є моя місія культурної дипломатії у світі. Я презентую не лише книгу, а й свій Театр одного поета, читаючи вірші воєнної тематики, а також інтимну лірику. Але кращою ілюстрацією послужать відгуки шанувальників. Модераторка моїх імпрез у Римі, поетка Світлана Нікітенко написала: “Багатогранна творчість, артистичність, уміння тримати публіку і стовідсоткова віддача – так можна охарактеризувати виступи мисткині слова Антонії Цвід. Що може бути цікавішим, як довідатися із вуст самої дослідниці про те, як народжується твір і як відкриваються таємниці? А що то за виконання поезій! То є чисто театр одного актора – один із найемоційніших моментів, який чарував і підносив слухача на вершини насолоди”. – Оскільки ваш шлях пролягав через міста з давньою історією, хотілося б, щоб Ви зупинилися і на враженнях від пам’яток в Парижі, Празі, Будапешті? – Минулоріч у червні я мала зустріч у Літературному клубі Парижа на запрошення очільниці Оксани Мізерак. Модерувала захід поетка й філософ Марина Препотенська, вона ж і показала місто. Це був діалог про війну в Україні, літературу, філософію, творчість, Шевченка і письменницькі розвідки. Переклади моїх віршів, виконані Дмитром Чистяком, читала француженка Естель Делавен. Я дозволила собі почитати навіть філософськоеротичну лірику. Колись на Міжнародному поетичному симпозіумі в Познані поет Едмунд Петрик сказав: “Ми звикли, що зірки любовної лірики приходять до нас із Парижа, а тепер, завдяки Антонії Цвід, бачимо, що – з Києва!” І ось я й сама в Парижі! Мешкала поблизу Ейфелевої вежі в чарівної Світлани Гереги, опівночі спостерігала з мосту Мірабо, як прожектор з її верхівки, обертаючись, пронизує різнокольоровим снопом весь Париж. Оглянула Лувр, експозиція якого налічує 35 тисяч творів, зокрема 7 тисяч картин. З королівської резиденції на музей його перетворив Наполеон, де демонстрував твори мистецтва, привезені з військових кампаній. Там чимало античних статуй з Риму, з Афінського Акрополя. Картини Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Тиціан, Делакруа, Дюрер, Пусен і багато інших. Підступила впритул до “Джоконди”. Дозволялося фотографувати, на відміну від плафона Сікстинської капели, розписаного Мікеланджело Буонарроті, античних статуй у Новому музеї Акрополя чи каплиці князя Володимира та княгині Ольги в Ватикані, хоч я потай робила знімки. Є там картина “Щасливе суспільство, долає небезпеку” італійця Ораціо Джентілескі в кольорах українського прапора. І картини українських художників: Марії Башкирцевої, В. Боровиковського, М. Пимоненка. Вразив паризький собор “Серце Ісуса”, а надто Собор Паризької Богоматері. В юності наслідувала образ Есмеральди з однойменного роману Віктора Гюго. До речі, саме такою й змалював мене український Рафаель, маестро Багаутдінов, на великому полотні, що виставлялося в Києві й Парижі. Зустрілася з Тарасом Шевченком біля православної церкви в Парижі, на бульварі Сен-Жермен у скверику, який отримав його ім’я. У Чехії моя презентація відбулася в “Празькій криївці” на запрошення тепер уже голови Українського інституту в Празі Ростислава Прокоп’юка та українського поета Анатолія Крата. Тут жінки плетуть сітки для воїнів, за кавою збираються українці, заходять і наші поранені військові. Ось перед такою публікою ми з А. Кратом провели динамічний діалог, і я читала вірші. Екскурсовод Марія Прокоп’юк ознайомила мене з Прагою і грандіозним Собором святого Віта, що колись слугував усипальницею королів Богемії. Вітражі виконані Альфонсом Мухою. Заворожуючі образи цього представника стилю ар-нуво зустрічаються в місті повсюдно. Є й пам’ятна дошка на будинку друкарні, де 1876 року, завдяки старанням подружжя Русових, видано двотомний “Кобзаря” без цензури. На площі Кінських є пам’ятник Шевченку. За кордоном існує 128 пам’ятників Шевченку – у 35 країнах. На жаль, досі жодного пам’ятника нашому генію немає в Німеччині. Найперший пам’ятник Шевченку за межами України належить самому Шевченку. Писати й малювати на каторзі не дозволялося, тож поет почав ліпити. Виліпив автопортрет в дарунок дружині коменданта Агаті Усковій, у яку був таємно закоханий. По смерті Шевченка родина Ускових виставила бюст поета на постамент у своєму дворі, де тепер його музей. За життя поет тут був каторжник, а по смерті – господар! Пам’ятник Шевченкові в Римі виконаний в образі римського патриція італійцем Уго Мацеї. В Афінах відкрито два пам’ятники Кобзарю. До підніжжя пам’ятника Кобзареві в Будапешті ми урочисто поклали квіти з світовою діячкою Ярославою Хортяні. У приміщенні мерії міста відбулася презентація моєї книги з нагоди Дня Незалежности України. Сама Я. Хортяні й модерувала захід. Познайомилася з мером столиці Угорщини Гергеєм Корачонем, який щиро співчуває Україні. Був присутній повірений у справах України Іштван Балог, ректор Українського інституту в Будапешті. А тележурналістка Ніколета Олас-Хортяні взяла в мене розлоге інтерв’ю. Виступила разом з Я. Хортяні і на велелюдному мітингу українців біля російського посольства. Минулого літа здійснила тур до омріяної Венеції. Зустрічалася з українськими заробітчанками, які розповіли, що жити тут нелегко через вологість. Готична архітектура міста на воді, катання на гондолах і смак венеційської кави... Неймовірний собор Святого Марка – колишня капела при Палаці дожів – імператорів Венеційської республіки. Зали Палацу оздоблені полотнами Тиціана, Веронезе; вражає наймасштабніше в світі полотно “Рай” Тінторетто. Пройшла й лабіринтами в’язниці в його підвалах, в’язнем якої був Джакомо Казанова, звідки благополучно втік. Бачила пам’ятник йому. Через місяць, на Покрову, моя імпреза відбулася в Афінах на запрошення настоятеля храму св. Миколая отця Ігоря та очільниці української громади Оксани Киценюк-Реваги. Вперше виступати в церкві, де за твоєю спиною іконостас і лики святих, – це особлива відповідальність! Презентувала книгу, вірші про війну, про Україну і… на прохання зали – любовну лірику! Святі отці слухали з цікавістю і розкупили книги для себе й церковної бібліотеки. Взяла також участь у мистецькому ярмарку при церкві на користь українського війська. На руїнах Парфенону в Акрополі відчула всю велич античних часів і водночас – біль через варварство, що перетворило таку могуть на руїни… У ХVІ столітті венеційці випустили 700 гарматних ядер під час війни з турками, які задовго до цього захопили Акрополь і розмістили там військовий гарнізон, а в самому Парфеноні – порохові склади. Він вибухнув. Значну частину скульптур та фрагментів фризу вивезли до Лондона, щось – до Парижа, менша частина експонується в Новому музеї Акрополя, його колекція налічує понад 4 тисячі експонатів. – З нагоди 210-ї річниці від дня народження Шевченка ви також мали презентації в межах свого проєкту? – Так, з початку весни відбулося кілька творчих зустрічей у Німеччині, Польщі і тур Італією. Виступ А. Цвід на демонстрації українців Будапешта проти агресії росії

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин