Суспільство “Цікаво пояснювати історичні події треба вміти”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
З історії “Просвіти” Слов’янська
Слово Просвіти, №32 за 2024 рік
Віктор СКРИПНИК, почесний краєзнавець України, м. Слов’янськ
Оглядаючись на пройдений “Просвітою” 155-річний шлях, згадаймо про діяльність товариства на східних теренах України, зокрема, у Слов’янську, поруч з яким нині палає війна. Повернімося в минуле. Згадаймо, як у місті розпочався період українського відродження. З весни 1917 року офіційно починає діяти “Просвіта”. В. Мікушев та О. Добровольський, які вивчали архівні документи Донецького облуправління КДБ, стверджують, що її організатором був житель Слов’янська Дмитро Мілютенко – майбутній видатний український актор. Певний час керував “Просвітою” Іван Зубашев, колишній голова міської управи. Серед активних її членів була Марія-Квітка Білинська, яку заарештували 1937 року. Протокол її допиту проливає світло на діяльність слов’янської “Просвіти” у 1917–1918 роках. Марія Миколаївна розповідала, що діяльність організації мала просвітницький характер: працювали курси української мови для всіх охочих, читалися лекції з української літератури, влаштовувалися постановки українських п’єс. На запитання, хто читав лекції, відповіла: професори з Харкова Плевако, Синявський і Хоткевич. Уявіть собі: відомий український письменник, режисер, композитор, щойно звільнений з царської тюрми політв’язень Гнат Хоткевич (1877–1938) вирушає в небезпечну (йде 1917 рік!) майже 200-кілометрову поїздку до Слов’янська, щоб прочитати просвітянам, серед яких було багато вчителів, лекцію з української літератури! І цю людину більшовики назвуть ворогом народу, розстріляють. І хіба ж його одного! Тисячі, сотні тисяч патріотів були звинувачені в “буржуазному націоналізмі”, антирадянській діяльності й репресовані. Однак, незважаючи на труднощі цього історичного періоду, українська мова пробивала собі дорогу в повсякденне життя республіки. Зміцненню її позицій сприяла діяльність Миколи Скрипника на посаді наркома освіти УРСР (1927–1933). Як наслідок, у 1940 році всі школи Слов’янська, окрім СШ № 3 імені Горького, стали україномовними. У жовтні 1941 року Слов’янськ опинився під загрозою німецької окупації. Пригадуючи ті дні, професор-україніст Луганського педінституту Григорій Костюк, який “відтрубив” у Воркуті п’ять років (1935–1940) “за націоналізм” і працював експедитором у Слов’янській міській лікарні, писав: “Останніми покинули місто міліція і військові команди підпалювачів-енкаведистів. Тепер у місті настало справжнє безвладдя і безладдя. Блискавично тисячі людей кинулися до підпалених пунктів заготзерна, до хлібозаводів тощо. Жінок і підлітків, чоловіків, що затрималися в місті, – всіх підганяв страх перед можливим голодом”. Із 75 тисяч міського населення, яке проживало в 1940 році, в окупації опинилося тисяч 20-25. Це були переважно жінки з дітьми, літніми батьками, а також чоловіки, яких не взяли на фронт, не евакуювали із заводами, містяни, які намагалися пішки втекти, але німці відрізали їм шлях на схід. Тож треба було якось жити. А нові хазяї організовували місцеву владу, яка мала думати і про роботу для містян, і про їхнє харчування, лікування, навчання. І якщо хтось вважає, що всі, хто працював в управі, – зрадники, то глибоко помиляється. Були там і ті, кого турбувала доля земляків, хто допомагав їм вижити. Відомо, що відділ освіти було доручено сформувати педагогу Петру Шинкарю. Звичайно ж, треба було розробити навчальні програми, підручники. І влітку 1942 року вже були нові “Буквар” і “Читанки” для 2 та 3 класів. А ще почала діяти “Просвіта”, видавалась “Донецька газета”. Окупанти думали, що і просвітяни, і газетярі прославлятимуть їх “новий порядок”, а вони пропагували українську мову і культуру, агітували за самостійну Україну. Це, звичайно, не могло сподобатися фашистам і вони швидко наклали табу на все українське, заарештували активістів, зокрема Шинкаря – заввідділу освіти, голову “Просвіти”. Кому вдалося пережити німецьку окупацію, тими відразу ж після звільнення міста зацікавилися енкаведисти. Майже всіх звинуватили в приналежності до “контрреволюційної” націоналістичної організації “Просвіта”, в антирадянській пропаганді й відправили на “перепоховання” у місця, дуже віддалені від України. Для прикладу наведемо рядки зі звинувачення Дмитра Граховецького, вчителя української мови та літератури шкіл № 2 і № 3 м. Слов’янська, а в період окупації – викладача ділової української мови в Сільськогосподарській школі, автора статті про
Скрипнику, почали видавати “Вєсті” недержавною... Віктор Скрипник під час окупації міста 2014 року не тільки не виїхав з міста, а й надрукував в обласній газеті “Донеччина” відкритого листа правителю путіну з вимогою забрати своїх найманців з українського Слов’янська. Це був мужній вчинок громадянина і журналіста! Цими днями в рідному місті в колі однодумців, які не виїхали попри небезпеки, він презентує свою книжку “Піввіку роботи в газетах”. За цією простою назвою — втілена в статті лише невелика частина праці журналіста і просвітянина.
році, до того він працював фітнес-тренером, охоронцем, вантажником, отримував допомогу як безробітний. “У Самбірській РДА, куди його раніше призначили заступником голови, а згодом – першим заступником, Грабський за рік отримав 322 тис. грн зарплати. Його дружина займається торгівлею, вона задекларувала 5 млн грн річного заробітку та володіє автомобілем Volkswagen Tiguan 2017 року випуску”, – повідомляє сайт “Букви”.
Освітній експерт Віктор Громовий в інтерв’ю журналу “Країна” (№14, 25.07) каже, що “учитель “реформованої” школи залишився у стані пригнобленому й упослідженому”. На думку експерта, реформування мало б початися із системи управління, натомість в українську освіту притягнуто за вуха все найгірше, що є в освіті окремо взятих країн. “Кадрова криза і процес професійної деградації вчительства досягли межі незворотності”, – цитує журнал експерта.
В інтерв’ю “Україн-
У селі Долина після нашестя рашистів не залишилось жодного вцілілого будинку
“національну Україну”. За свої “злочини” Дмитро Граховецький, у якого була паралізована права рука, відповідно до указу радянських органів від 19.04.43 р. одержав 15 років заслання на каторжні роботи плюс 5 років позбавлення прав. Робота справді була каторжною, бо мрійник про незалежну Україну Дмитро Граховецький і трьох років не витримав, у 1946-му помер... Відновилося просвітянське товариство на Слов’янщині тільки в 1990 році. Понад два десятиліття його очолював Володимир Савенко. Пригадую, як у 2005 році він розповідав, як пів сотні членів міськрайонної організації “Просвіти” постійно дбають про відродження в громаді української культури, перш за все мови. З 22 шкіл, що працюють у районі, тільки одна російськомовна – в селі Долина, де живуть переважно нащадки переселених з росії громадян. Після 2014 року і ця школа перейшла на українську, а в 2022 році село Долина було майже повністю знищене російським агресором під час жорстоких боїв у цьому регіоні. Це вкотре доводить, що рашистам байдуже кого вбивати на нашій землі – автохтонних українців чи людей, які вважають себе росіянами. Наразі Слов’янськ — місто прифронтове і просвітяни не проводять масових заходів, та й більшість жителів перебувають в евакуації. Але я вірю, що місто, яке пережило Другу світову війну та окупацію російськими терористами в 2014 р., – вистоїть і в ці буремні часи.
тилова в інтерв’ю журналу “Країна” (№15, 08.08).
Сайт “Бліцінфо” розповідає про презентацію в Івано-Франківську книги “Історія для наймолодших”. Її автором став івано-франківський історик та політолог Мирослав Кошик. Участь у презентації книги взяв і міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, який привітав автора і його помічників. “Радий, що Мирослав взявся за таку непросту роботу. Бо цікаво пояснювати дітям історичні події треба вміти. Дякую, що все вийшло. Дякую сину Мирослава Адаму за його особистий вклад у створення книги, а також всім, хто долучився до цієї праці. Бажаю їй бути в топі і нехай в кожній українській родині малеча зростає на правдивій, цікавій історії”, – відзначив міський голова. Як зазначається на сайті, автор написав цю книгу з гумором і додав безліч цікавих фактів, щоб вона читалась, як захопливий роман. Читачі дізнаються про давні міфи, помандрують стародавніми мапами, познайомляться із видатними діячами та здивуються цікавим історичним подіям.
Медіа оглядав Ігор ЗОЦ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
