Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №33 за 1997 рік
Слово Просвіти, №33 за 1997 рік
ходства | спілкування п члени» напіть із найближчими родичами було надзвичай-ко обмежене Прп. Феодосій же лишає ворота монастиря яв певні години відчиненими Кожен бажаючий міг прихучитися ло духовност: побувати на службі, постлкуватись із насельниками гаїгуменом: Свій всозростаючиий авторитет прп Феодосій використовував для апливу на мирську владу - від несправедхувих СУДАІВ ЛО князів. Так, узурпатора князівського престолу Святослава Яросхавовича, ЯКИЙ 10/73 р. вигнав із Києва свого брата Ізяслава, печерський ігумен не побоявся порівняти з каном! Святого не злякала й погроза арештту Він заявив, що в нього нема нічого, що можна було б відібрати, а мучеником стати він завше радий. І врешті, всевладний князь схилив голову перед ченцем, покірно вислухавши фразу, яка стала тпби квітесенцією поглядів прп. Феодосія на роль його обителі в суспільстві: «Чого може досягти гнів наш проти твоєї влади? Але нам належить викривати |вас| і наставляти вас на спасіння душі. Ї вам належить та слухати!»
НІ, князь не повернув до Києва брата дле покірно терпів викриття святого 1 як міг догоджав йому
Напруженими були й стосунки ігумена з митропомією, причому не тільки через засилля у ни греків, а ще и тому, що рівень життя та духовності в тодішніх культових закладах не відповідав його
поглядам. У своїх творах він прямо закликає братію не бути схожими на інших ерковників. 31 свого боку, митрополія ож більш ніж насторожено ставилася до святої обителі, яка раптом постала в ще недавно темному и непросвітленому Хрещенням краї.
На початку свого існування Печерський монастир був дуже бідним. У жити прп. Феодосія Печерського є декілька прикладів, коли лише завдяки чуду вдавалося нагодувати братію. Коли ж община стала отримувати значні пожертви, святий вирішив використати ті кошти не на своїх ченців, а на збудування лікарні та притулку для бідних - першого закладу такого типу в істори України, та інип добродійства. У цій справі він, навіть у власній обителі, мусив перебороти спротив брати, яка прагла до вже Тоді узвичаєного в церкві споживацього використання ДОХОДІВ. До Нашого часу дишло декілька тогочасних повчань святого, а тому ми нині маємо унікальну можливість почути слова, якими звернувся тоді до своїх духовних чад прп Ь Феодосій 1 як не гріх (особливо в наш
непростий час) почути и мирські людині: «Нин жя, нікчемний, не завласним --Зашанням, але в голову взявши заповідь ьлагого Владики, це кажу вам: Належить нам від трудів своїх годувати вбогих 1 подорожніх, а не неробствувати ий ходити з келії до кели! Чули-бо |апостола| Павла, що казав: «Навіть хліба тде дарма не їв, але вночі працював, а вдень проповідував» 1 «Руки мої послужили мені та іншим». Ми ж нічого того не зробили. Якби не Благодать Божія явилась нам, 1 |не| годувала |нас через| боголюбивих людей, що б удіяли, на свої труди зорячи?! Говоримо: «заради співу нашого чи заради посту, чи неспання те нам приноситься, - бо завсіх, хто приносить, неодин раз поклонимося». Чули-бо притчу про десять дів мудрих, а п'ять нерозумних. Віщає-бо Свята Євантелія: мудрі зберегли дівство, і світильники свої прикрасили милостинями та вірою, І увійшли до Палат Небесних, 1 ніхто не перепинив їх; вони ж, безчинні, як назвалися? - Оскільки дівства печать зберегли нерозорену, 1 в постуванні, 1 неспанні, в молитвах стончили плоть свою Масла ж милостині не принесли в світильниках СВОЇХ душ, і через те витнат були з палат Ї тоді, вийшовши пгукали жебраків, що продають милостині, і не знайшли: зачинилися-бо вже двері ліодинОмООСТВАа Божого. Та нодобре нам є, любі, те, що посилається від Бога на користь душам 1 Тілам нашим від богомобивих людей, залишати собі, але |належить те| іншим подати, тим, що потребують. «Краще бо, 7 Каже Апостол, - давати, ніж брати», «Блаженний, - каже, - той, хто піклується по жебрущих та убогих. в деїть ліотий врятує їх Господь», і, далі «Блаженні милостиві, бо помилуваті будуть»
Прп. Феодосій "дивовижна і по-своєму
нн
щі оч- р
ожини
ати у "| С зджна- - щі АГТЕН ' - 4 бю фежеріни ре ЩІ) " САД РУ ГУРТИ СЛ ДАЛИ АНА ЛОЮ
|
5"; і -|
ІДЦНЕ-ГО У
унікальна людина. Всього об'єму, відведеного мені в даній публікації, не вистачить, аби по-справжньому описати його діяльність на посту ігумена, його подвижництво, його творчість як письменника. А тому, думаю, слід ще раз звернутися до власних писань святого, запропонувавши читачам один 1 з його творів, молитву, яка міститься в українському пергаментному рукописі 1293 року-т. з. Часослові Ярославського архиєрейського дому та ін. списках. Вона с останнім написаним святим твором, що дійшов до нашого часу, оскільки, як видно зтексту, створена між 10 липня 1073Зр. (смерть прп. Антонія) і З травня 1074 р. (смерть самого прп. Феодосія). Мені вже не раз доводилося приводити цей твір у різних пубмкаціях, присвячених святому, але я не вважаю такий повтор недоречним -- адже в жодному писанні прп. Феодосія найкращі якості його душі не виявилися так наочно, як у цьому.
Молитва святого Феодосія Печерського за всіх християн:
Бладико, Господи Чоловіколюбче! Вірних |Твоїх/, Господи, утверди, щоби стали ще вірнішими: Нерозумних |же/ ти, Владико, врозуми! Навернийх, Господи нахристиянство, І вони будуть братами нашими. Тих, котрі у темницях або у кайданах, або в Одді, Ти, Господи, звільни їх од усякої печалі. Тим Оратам нашим, хто у затворах, І на стовпах, і у печерах, гу пустелі, Ти, Господи, подай ім твердість у подвизі. Помилуй, Господи, князя нНашого - ім Ярек - іград цей, І всіХ людей, що в ньому: Милістю Своєю помилуй І мене, раба грішного - ім'ярек. Лоч 1 многогрішний я, але правою вірою рабом Гвоїм є. Спаси й помилуй, Господи, єпископа нашого - Іім'ярек - 1 весь чин чернецький з єреями та дияконами; УСІХ православних християн - ім 'ярек. Йомилуй, Господи, ОІДНИХ І озлоблених злиденністю, подай ім багату милостиню - за молінням Святої Богородиці, І силою "ЧТШуоесного Хреста 1 Святого ІГриденного Воскресіння Твого, т заради славного Пророка и Предтечі Іоанна та УСІХ Пророків та Апостолів Твоїх, святителів та мучеників, і преподобних отців, І святих жін, і усіх святих ІЇВОЇІХ, І СВЯТИХ отців трьохсоті вісімнадцяти, що в Никеї, і святих отців - поручників нашого покаяння - Басилія, Григорія Богослова, Гоанна Золотовустого, 1 Миколая, І святого отця нашого Антонія, всія Русі світильника, що общяв молитися за нас. / утіш, Г осподи, душі рабів Твоїх, правовірних князів наших І єпископів - ім ярек - 1 усіх рідних наших у плоті -і м'ярек. Г утіш, Господи, дупп рабів Твоїх, усіх православних християн, що померли в містах І у селах, і В пустинях, І в дорозі, і на морі. Утішіх у Місці Світлому серед лику святих, в преділі благого Раю, 1: Життя Безкінечного, 1 /|при| невимовному й немигаючому Світлі Лиця Твого, - бо Ти є заспокоєнням і вОСКрРесінням рабам Том, Христе Боже наш, і Ї001 славимо з Отцем : Святим Духом, 1 нині, і повсякчас | у віки вічні. Амінь/|
Прип. Феодосій помер 3 травня 1073
року, ще не досягши сорокалітнього віку, і лише на один рік переживши старця Антонія. Він не встиг за земного життя побачити побудованими їп Велику Успенську церкву, т нового заснованого
рин нн о и
ол ни нот с
РР ен
жим монастиря на територи сучасної
Верхньої Лаври
Перед смерті святим наказав брати обрати собі ігумена, рекомендувавши їм ченця Їакова, що прийшов із Борисоглібського монастиря на р. Альті. ШЩей |аков вважається автором одного з численних жити рівноапостольного князя Володимира). Та ченці обрали Феодосієвого учня Стефана. Новий ігумен, втім, не протримався більше чотирьох років і був вигнаний братією, яка натомість обрала настоятелем вже згаданого прп. Никона Великого.
Ці два ігуменства, що припадали на період 1074-1088 років, були тим періодом, коли спадщина прп. Феодосія почала давати максимальні плоди саме в культурному та церковно-політичному відношенні. Печерський монастир стає найвпливовішим культовим і духовним центром, більшість єпископів цього часу були саме його постриженниками. Зародилася печерська іконописна традиція. Процвітає скрипторій, приякому не лише переписуються книги, але створюються нові літописні та агіографічні твори (цікаво зазначити, що абсолютна більшість відомих нам давньоруських письменників аж до кінця ХПІ ст. так чи інакше пов'язані з Києво-Печерською лаврою). Недивлячисьна деяку нівеляцію особливо строгих приписів монастирського статуту, в обителі в цей час продовжують мешкати численні подвижники благочестя, духовні здобутки яких вражають нас 1 Сьогодні.
Та не припиняється 1 конфронтація з Київською митрополією, «завдяки» якій освячення вже готового Успенського храму, як і канонізація його засновника, розтяглися на довгі роки, Слід зазначити, що це традиційне недолюблювання Лаврою митрополії, 1 навпаки, збереглося на довгі роки, навіть по тому, як монастир, набувши в ХП ст. статусу патріаршої ставрошігії, перестав підлягати київському митрополиту. Прослідкувати цю відчуженість можна аж до кінця ХМПІ ст. коли завдяки «батьківській опщі» над духовними святинями московського «синодального православ'я» Лавра, по суті, перестала бути Лаврою. Проте до цього смутного періоду й істори ми ще повернемося.
Зараз же хотлося звернути увагу на надзвичайно вагомий аспект буття монастиря, якому рідко знаходиться місце в студіях до його історії, алеякийм протягом віків був щонайважливішим катамзатором усіх процесів, пов'язаних із діями мого насельників та постриженників. Мова йде про свого роду колективну психологію печерян, які звикли вважати свою обитель найсвятішим місцем східнослов'янського, а багато в чому м усього світу, 1 зримо відділяли її ВІД усього іншого, гріховного, світу |згадаймо хоча б приведені вище писання св Симона). Найдивовижніше, що підстави ДЛЯ ПОЯВИ ЦІСІ ІДеоОЛоГіЧчнОї СХеми 1 стпикого існування протятом століть були іє досьогодні Справавтому, що, здається, ніде більше не відчувається такий близький зв'язок ліодини з Богом, Пресвятою Богородицегюо, ніде більше попередні померлі покоління насельників не є настільки близькими до живих, що вигля-
дають не лише покровителями живих, алей свідомими учасниками їхнього існу-
вання, ніде чудеса не стали настільки
звичайною, усталеною, ба, навіть,
буденною річчю, як у Лаврі. До нашого
часу дійшли числейн записані в різні
часи оповіді про подібні події
Ось, наприклад, в літо 6971 (1463 р) в Печерському монастирі здійснилося знамення таке: за князя Семена Олександровича 1 за брата його князя Михаїла, а заархимандрита Печерського Николи, печеру ж тоді тримав дехто Діонісій, прозваний Щепою. Цей прийшов на Великдень до печери покадити тіла померлих, і, прийшовши |до місця, котре називається Община, і покадивши, каже: «Отці і брати, Христос Воскрес! Сьогоднішній день Великоднем є!». | відповіли, як грім: «Воістину Воскрес Христос!».
А ось оповідь луцького єпископа Ісаакія Боришкевича, що дійшла до нас у власноручному записі св. Петра Могили: «За архимандрита Печерського Никифора Тура (1593 - 1599 рр. - /. Ж) був я пономарем, тобто пераеклеаархом. В літо 1597, насвято святого преподобного отця нашого Феодосія Печерського |З травня - І Ж.) коли, зазвичаєм, звечора Всенічне Бдіння служиться, архимандрит не прийшов до церкви на його початок, але з князями та іншими благородними розмови вів, у келії косніючи. Я ж з єреєм та дияконами |не знав про це| і, бачачи на архимандричому сідалищі мужа гожого й достойного, в іноцькому одязі, з обличчя - блідого, недовгобородого, не подумав про те, хто є, але помислив, що це - архимандрит, пішов і поклонився йому. Поцілував руку його і благословіння сподобився. Був |він| на архимандричому місці протягом усієї ночі і стояв, молячись. Коли ж на полієлеї та дев'ятій пісні починав диякон кадити, за звичаєм, благословляв |він| його. Коли |ж| почали славослов'я співати, прийшов архимандрит із князями та боярами. Ми ж, побачивши архимандрита, що йшов, перелякалися, мовили між собою, у Вівтарі стоячи: Якщо |лиш| нині архимандрит іде, то Хто Є той, хто всі ніч стояв На. місці його?! І од кого благословіння при-. йняли?! І поглянувши туди, не побачили його. І зрозуміли зразу, що |то) був преподобний отець наш Феодосій, котрийберігчесть свого престолаї! підтвердив нам, що повсякдень пастир недремний за стадо своє Богу непрестанно молиться 1 не лишає нас, хоч і лінивих правителів маємо. І прославили Бога, що сподобив нас бачити Свого утодника, нашої Печерської лаври першопрестольника та учителя, і благословіння од нього прийняги. По закінченні ж утрені повідав бачене архимандиту. Він же, заплакавши, каже «Через мене, чада, видіння це було, аби розумів, що належить архимандриту Шшершим| приходити на церковне правило, які навсіляке діло Боговгіднєе | з того часу почав повсякдень з являтись у церкві і більше звертати уваги на свою душу, во славу Бога, що предивно різноманітно путь Спасіння людям своїм показує. Иому ж належить всяка слава, честь! ПОКЛОНІННЯ у віки віків, амінь»
(Далі буде)
ЧИ | | й
Меч?) ЗРАД ТТ сі НА ДОЬ-ККУ я
жЖжт-ьинооооооз9ї
| мчч . ін їм 1-10.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
