Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №33 за 1997 рік

Слово Просвіти, №33 за 1997 рік

- Слово ПРОСВІТИ Шамовнмнм боподчмире Геннадіновичу! Звернутися до Вас публічно спонукав мене Ваш виступ у газет! Верховної Ради «Голос України». Мені здалося, що ми зможемо з Вами порозумітися, незважаючи на те, що стоїмо на різних позиціях. Виє патріотом російського народу і російської мови, а я зіІ СВОЇМИ КОЛегами українськими націонап-демократами є патріотами української мови і свого народу. Ваші коплеги називають нас націонапістами. Ми не ображаємося. Оскільки спово ""маціоналіст"'" є Вам неприємним, мушу пояснити, яким чином більшість моїх колег стапи націоналістами. Моя мама, ще коли а був юнаком ії жив у селі, часто казала мені: "Дитино, ніколи не забувай, що ти українець, т не цурайся української мови! Пізніше я перетхав до Києва, а тут майже всі українці навколо мене, які, які я, приїхали з селадо столиці, стали соромитися зрікатися своєї мови. Я став пояснюватитм, що вони чинять неправильно, бездумно. Мої повчання успіху не мали, завдяки чому я буквально закомплексувався на цьому питанні і з цієї причини «вліз» у попітику. І вже тепер ніяк не можу зупинитися, ПОСТІЙНО пояснюючи пюдям, особливо тим, що мають вищу освіту, що необхідно вивчати | знати багато мов (сам я - викладачіноземних мов) : що відмова від материнської "Я не прикрашає людину і не робить п грамотнішою і культурнішою. Я розумію, Володимире Геннадійовичу, ч. Ваша мама Вам нічого подібного не говорила, бо ти г на думку не могло спасти, що Ви відцураєтесь п мови. Візьмемо також до уваги, що для цього не було умов причин, бо у час Вашого дитинства українці, що переїжджали із сіл до міст, переходили на російську мову | дітей сСВОІХ вІіІДДавали до російських шкіл, а у вузах для українців жодного предмета українською не викладали. Держава на той час не захищала українську мову. Проте я Вам за це не докоряю. Я лише зобов'язаний з Вами порозумітися з огляду нате, що для дискусії у суспільстві чи навіть у сесійному залі навколо мовного питання, яку Ви знову розпочинаєте, за раціонального і спокійного підходу не могло би бути жодних підстав. Як політики ми відразу, мабуть, ні до чого не домовимося, але як науковці, як інтелігенти, як патріоти рідної мови ми маємо шанс порозумітися. Ви хочете надати російській мові особ- ШЕБомвого статусу головним чином на тій підставі, що нею розмовляє значна КІЛЬКІСТЬ подпей Але УЯВІМО, Володимире оо о одйовичу, що Україна у відомий істо- ричний період потрапила не до складу Росії, а була завойована поляками або турками Ви ж бо знаєте, що такі варіанти були цілком реальними. Якою ж мовою розмовляла б більшість українців, якби Україна була протягом майже чотирьох століть у склад) Туреччини чи Польщі г на п землі переїхали б мільйони турків чи поляків? За чотириста років проживання в Україні вони теж вважали б себе корінними. Ополячення українців було б ще сильнішим, НІЖ їх зросійщення, яке ми спостерігаємо зараз, бо польська влада, як свідчить історія, нищівно викорінювала українську мову на теренах Західної України. А пам'ятаєте знамените «Тепер я турок - не козак. І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся?» Хіба було б справедливо, логічно І! доцільно надавати турецькій ! польській млОві якогось особливого статусу у час, копи Україна стала б незалежною від Польщі та Туреччини? Справедливо було 6 проголосити курс на національно-мовне відродження українців. Я думаю, що тут ми з Вами були б разом, якби навіть перебували у різних партіях. А якби Україна залишалася (а таке ж було!) до останнього часу поділеною між трьома державами - Росією, Польщею та Туреччиною, то хіба у разі її державного відродження ми з Вами виступали б за чотири державні мови, включно з турецькою у Криму! Я так розумію, шановний Володимире Геннадійовичу , що наші позиції нині різняться тим, що я хотів би змінити мовну ситуацію у державі ії захистити українську мову ВІД російської, яка нині в українському харкові ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВОЛОДИМИРУ АЛЕКСЄЄВУ, НАРОДНОМУ ДЕПУТАТОВІ УКРАЇНИ | в столиці України панує, а Ви волієте просто обпертися на нинішнім стан речем ! увічнити це панування. При цьому я не в останню чергу керуюсь відомим не пише нам з Вами висловом "Філософи досі пише пояснювали світ, а справа полягає втому, щоб змінити його"". Звичайно ж, Ви погодитесь зі мною, що коли поляк у Польщі, швед у Швеції, японець у Японії, а росіянин у Росії не володів би своєю національно-державною мовою, то це бупо бне нормально. Такого просто нігде у світі не буває. Я хочу, щоб у нас такого теж не було, тобто хочу, щоб українці в незалежній Українській державі знали українську мову. Мрію, щоб росіяни в Україні теж поважали, знали нашу мову Ів разі потреби могли нею користуватися. Хіба я чогось поганого хочу? Спробуйте повірити, що ні я, ні мої однодумці не хочуть, щоб українці на Луганщині, чи у російськомовному Києві, чи мої і Ваші діти забули російську мову. Ми ще з глузду не з'їхали і відчуття реального світу не втратили. Чого ж ми все-таки хочемо? Впевнений, що Ви теж не проти цього. Ми хочемо перетворити Україну в суспільство високої культури мовного спілкування. Скажіть, будь-ласка, Володимире Геннадійовичу, чи буде у насвисокакультура мовного спілкування, якщо українці на Сході і Півдні України воподітимуть ! користуватимуться пише однією - російською мовою. Можу забожитися, що під час моїх неодноразових відвідин цих регіонів кожен з незнайомих мені співрозмовників на мо! звертання українською мовою відповідав лише російською, бо, очевидно, українською не володів або до не! негативно ставився. Тому в позиції націонал-демократів идеться не про зміну ставлення до російської мови, а про зміну ставлення до української мови. Я сьогодні сам агітував би за офіційність російської мови, якби я бачив бодай мапенькі, але щирі прагнення влади на тій же Луганщині чи Донеччині сприяти зростанню авторитету української мови, Я обіцяю переглянути свою нинішню позицію того ж дня, коли лише в одному із сотень тролейбусів Луганська з динаміка пролунає ""Наступна зупинка -- вулиця Леніна"" або коли на стадіоні "Локомотив" у Донецьку один раз протягом всього футбольного сезону буде оголошено: "Гол у ворота ""Шахтаря"" на десятій хвилині забив Андрій Шевченко, дев'ятий номер" . Невже після такої! оказії хтось у Луганську заблудився бі вийшов би на проспекті «Правди», а в Донецьку не зрозуміли 6, хто, коли КОМУ забив гол? Невже у цих містах вибухнупо б повстання? Проте з усього видно, що ні в Луганську, ні у Слов'янську, в якому проживає 46,696 українців і де аж 1,0270 дітей навчаються українською мовою, ніхто офіційно жодного українського слова навіть прошептати не збирається. Ось звідси у мене мимоволі випливає запитання. Як це"? Я -- український націоналіст - знаю і пюблю російську мову і часто користуюся нею, а більшість начальників на Сході ! Півдні України, називаючи себе інтернаціоналістами, українською не володіють ! не намагаються нею оволодівати. Виходить, що вони не інтернаціоналісти. Тривалий час я керував кафедрою іноземних мов і знаю багатьох викладачів, які бпискуче володіють англійською | німецькою мовами, але українською двох слів зв'язати не можуть. Чому? Бо не хочуть! А чому не хочуть? Адже навчитися української мови елементарно просто. Ось тут і виникають сумнів | підозра. Були б Вина моєму місці, Володимире Геннадійовичу, Ви сумнівалися б теж. Спираючись на зазначені сумніви (| підозри, націонал-демократи зараз не можуть погодитися з прогопошенням особливого статусу російської мови. Ми виходимо з того, що за нинішніх обставин, занинішнього загального рівня мовної культури і ставлення до українсько! мови такий статус повністю і остаточно закриє шлях українцям до їх національного відродження і потопче мовні права навіть тих українців, які того відродження прагнуть. Не встиг Л. Кучма свого часу лише заявити про СВОЇ плани щодо офіційності російської мови, яку Вашому краї почали закривати так вистраждані нами щойно відкриті декілька українських класів для тих, хто не забув, що він українець. А нащо можна сподіватися, якщо російській мові нададуть особпивого статусу і | проголосять її тим самим офіційною! Будьте певні, що тоді українська стане виключно «сільською» мовою. Згодом вона залишиться лише в найглухіших селах і стане зовсім мертвою. Не згодні? Тоді поїдьте ї подивіться на Білорусь. Це чекатиме і українську мову. Невже Вас це не лякає! Якщо Ви нам не довіряєте, і ми Вам теж не довіряємо, бо не бачимо найменшої практичної підтримки українській мові з Вашого боку, то давайте підемо на компроміс, точніше, на угоду. Я особисто пропоную всім нам разом взяти в Україні курс, спираючись на Статтю 10, наформування суспільства з високою культурою мовної поведінки | спілкування. Я проаналізую запропоновану мною формулу і Статтю 10 крізь призму Вашого, Володимире Геннадійовичу, занепокоєння. Вас цілком закономірно турбують мовні права громадян, що спілкуються російською мовою. Але Стаття 10 свідчить, що обов'язковість української мови обмежується лише службовою сферою, Це по-перше. А по-друге, вона не забороняє будь-кому спілкуватися російською мовою будь-де, навіть на службі. По-третє, обов'язковість знання української мови Конституція поширює на службових, посадових осіб. Хіба Ви проти того, щоб різного роду керівники І начальники в Україні підвищили свою мовну кваліфікацію, вдосконапивши свою українську мову? Що ж то за начальник, який не вміє в Україні розмовляти українською? А якщо, уявімо, російська мова буде проголошена, як Ви того хочете, офіційною, то хіба це означає, що мер Харкова чи Алчевська вже не повинен знати української? А якщо до його кабінету зайде простий сільський дядько? Як мер виглядатиме? Дядько йому "як ,аїнтелігент иому "как" Деякі Ваші колеги на сесії говорили, що у нас майже половина населення розмовляє російською. Це ж дуже добре, якщо взяти до уваги нашу спіЛлЬьНу мету -- суспільство з високим рівнем мовної культури етики спілкування. Залишилося лише, щоб насамперед та частина російськомовного населення, яка є посадовими особами або збирається ними стати, більшменш пристойно оволоділа українською. Повірте мені, фахівцеві у сфері методики вивчення мов, що російську мову забути або не знати в наших умовах і в наш час неможливо, а українську вивчити чи повторити зовсім не важко, що, до речі, довели Президент г його оточення та багато Ваших колег з парламенту. Більшість українців, що живуть нині в містах Донбасу, Слобожанщини, як І Києва, є вихідцями із села, і українська мовавних живе, Вониволодіють нею пасивно. На вулиці і на службі вони соромляться виглядати «біпими воронами». В Україні, погодьтесь, взагалі нема людей, які б не розуміли української мови, А від пасивного до активного володіння - один крок. Треба лише хотіти його ступити. Отже, я хочу зробити з Вас свого спільника ї однодумця у боротьбі за двомовність. Тільки не за таку двомовність, копи на Сході й Півдні України кожен начальник розмовною українською воподіє, о - ПРЕ й й РИ: нні як сокира плаває, а таку, копи всі начальни- ки в Україні воподітимуть добре декількома мовами включно з російською. Ми не за таку двомовність, яка поді/лить Україну на українську ! російську, а суспільство на «русскоязьтчнос» і україномовне, Ми за таку Україну, де всі освічені громадяни, і насамперед, українці, вільно воплодіптимуть українською мовою. Російська мова вкорінилася в Україні. Її тут знають всі. | ми не прагнемо 1! витіснення чи викорімення. Підтримка російської мови зафіксована в Конституції. | вона цієї підтримки має сьогодні досхочу. Українська ж мова досі нагадує наймичку у власній хаті. Осьв чому проблема. Ось звідки наше недовір'я. Якщо Ваші колеги з Громадянського Конгресу хочуть змінити наше ставлення до Вашої позиції, то нехай вивчать українську мову І, подавши тим самим добрий приклад, допоможуть м бодай з колін встати. Нас тим часом не покидає підозра, що опір відродженню української мови і навіть боротьба з ним, яку ми відчуваємо щодня ї щогодини, має на меті під виглядом боротьби за права людини побудову ше однієї російської держави. Розвійте наші сумніви. Якщо це не так, то Вам вдасться нас переконати. А ще давайте поміркуємо разом, як слід досягти загального оволодіння українцями державною мовою, якщо не користуватися також адміністративними методами"? Ось подивіться. У Києві є 34 російські шкопи. Виявляється, що вкожній з них навчається десь 8596--9095 українців. Що 6 Ви зробипи, якби у Воронежі було багато українських шкіл, а в них майже всі учні бупи дітьми росіян? Ми вже мовчимо про те, що в Росії українських шкіл немає і ніколи не буде. Я наважився написати Вам цього публічного листа, бо відчув, що у Вас щиро болить душа за російську мову і російськомовних. Мене ж душа болить за долю української мови. Нас об'єднує душевний біль за своє рідне. Вам, погодьтесь, Володимире Геннадійовичу, все-таки набагато легше. Коли Ви вийдете з квартири у рідному Харкові, Ви на кожному кроці чуєте свій «великий, могучий русский язьїк». Йдучи вулицями Києва, де живе більше двох третин українців, Ви знову чуєте лише свій «великий, могучий». | не лише чуєте, а й бачите, бо на книжкових прилавках |! в газетних кіосках українські видання на очі попадаються дуже рідко. Коли ж я йду вулицями своєї столиці І це все чую і бачу, то мені постійно думається: «До чего же он могуч! Насколько могуч, настолько не великодушен!». Ви мені співчуваєте, Володимире Геннадійовичу? Ви розумієте, як нам боляче? Ви нас взагалі правильно розумієте? Зрозуміти ж іншу людину можна лише тоді, коли повністю уявити себе на | місці. Давайте спробуємо це зробити обопільно. По собі знаю, що цене просто. Але впевнений: якщо нам вдасться вивести мовну проблему із сфери політично! боротьби і перекласти п у сферу еєтики, дидактики, культури поведінки! спіЛКУуВання, то ми на мовній ниві знайдемо спільну мову Закінчуючи листа, хочу засвідчити свою повагу до Вас і ще раз запевнити, що ми не маємо нічого проти російської мови. Ми проти того, щоб на величезній частині України знали І! користувалися лише російською. Я особисто не проти надання російській мові якогось особливого статусу. Але пише тоді, коли українська мова справді стане державною 1 її добре знатиме більшість з тих громадян держави Україна, хто російську вважає рідною. А що стосується того, чи є росіяни в Україні корінною нацією, то я тут не спеціаліст і вступати в суперечку не буду. Я тут керуюсь такою формулою: якщо живуть національні групи у сільській місцевості, у колгоспах, то їх можна вважати корінними, якщо вони, звичайно, не переселені туди протягом останніх чотирьох століть. Міста ж бо формувалися за рахунок села та переселенців. А де Ви знайдете в Україні село, в якому од діда-прапрадіда живуть Ваші національні побратими? Знайдіть, І я погоджусь. (ЮРІЙ ГНАТКЕВИЧ, кандидат педагогічних наук, голова -й 7 Р Київського об 'єдчання «Просвіта»

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин