Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і стиль · с. 9сторінка оригіналу ↗

ПУЛЬС МИНУЛОГО ТІ, ЯКІ БАГАТО ЗУСИЛЬ ПОКЛАЛИ НА ОЛТАР УКРАЇНИ, І ТІ, ЯКІ БУЛИ ЇЇ ВОРОГАМИ...

Слово Просвіти, №33 за 2005 рік

Український портрет — своєрідне явище у світовому мистецтві, і виставка представляє його нюанси: різні вади портрета, залежні від його функціонального призначення, і різні стилі, що панували у художній культурі впродовж кількох століть. Виставка відбиває і те, як втілювався портрет у різних видах мистецтва: у малярстві, гравюрі й іконі. Вона має великий художній та історичний інтерес: перед глядачем виникають образи королів, гетьманів, магнатів, шляхтичів, духівництва, міщан, навіть селянства. Відвідувач почуває себе оточеним історичними діячами. Тими, які багато зусиль поклали на олтар слави України, і тими, які були її ворогами. Мабуть, ніде так не відчувається пульс історичного минулого, як серед цих портретів. Перші кроки світського мистецтва в Україні було закладено саме портретом на межі XVI—XVIII ст. Збереглися лише окремі пам’ятки цього часу на Західній Україні, у Львові, але вони дають можливість відчути, наскільки активно художники почали працювати в новому для них напрямку мистецтва і наскільки великий був попит на портрет. Одразу сформувалися різні види цього жанру малярства. На виставці глядач простежує, як вироблялися певні канони кожного виду і наскільки вони робилися усталеними. Українське малярство жадібно всотувало ренесансну культуру Західної Європи, коли вона, на межі століть, уже почала занепадати. Безпосередніми зразками були польські портрети, які, своєю чергою, орієнтувалися на певні західноєвропейські композиційні схеми. Ранні портрети віддзеркалюють деякі сторінки життя наших предків із їхнім особливим культом померлого. Він відбився в різних за композицією епітафійних портретах і в портретах натрунних, які пов’язані з урочистим обрядом поховання “Pompa funebris”. Якщо перші представляли померлого навколішках перед Розп’яттям, то натрунні портрети під час похорону були в но- Портрет Ганни Гойської. XVII ст. гах небіжчика, текстова епітафія — у головах. Те, що ці портрети кріпилися безпосередньо на труні, пояснює незвичайну форму бляхи, на якій вони малювалися. Небіжчик, коли його закрита труна стояла в церкві, начебто одночасно перебував у двох вимірах — потойбічному і ще реальному. Через це нагробний портрет мав бути реалістичним, подібним до портретованого, з яскраво означеними індивідуальними рисами. Помпезний ритуал поховання набув у польській магнатерії і шляхти до деякої міри театралізованості. Згодом частково був запозичений членами славнозвісного львівського Успенського ставропігійного братства й українськими міщанами. На виставці перед глядачем постає ціла галерея цих активних людей, молодих і старих, які так багато зробили для того, аби у складні часи поневолення Річчю Посполитою боронити гідність українця та його право на православне вірування. Вони заснували школу, друкарню. Серед них був і найзаможніший львів’янин, грек за походженням, купець Костянтин Корнякт. Він прикрасив Львів ренесансними спорудами — дзвіницею Львівського Успенського братства і своїм палаццо. Його представляє епітафій на хоругві і пізніше виконані імпозантні портрети членів родини. Образ інтелігента того часу втілено в портреті Я. Гербурта, який вражає своєю досконалістю: це і стриманий лаконізм засобів художньої виразності, у яких велику роль відіграє силует, і гармонія барв, що нагадує кращі зразки німецького малярства часів північного Відродження. До наших днів не дійшли київські портрети першої половини XVII століття. Але вони існували, і ми знаємо про це зі свідчень мандрівника-архідиякона Павла Алепського, сина антіокійського патріарха Макарія, який подорожував разом з батьком Україною до Москви. Свої враження він нотував у щоденнику, де зазначив, що в Києві “козацькі маляри запозичили красу малювання облич у франкських і ляських художників... Вони володіють неперевершеною майстерністю в зображенні людських облич з досконалою подібністю”. Єдине зображення, яке підтверджує слова архідиякона, — це фреска, портрет Петра Могили у церкві Спаса на Берестові. Як це не дивно, але канон репрезентативного портрета, який склався у XVII столітті, лишився і в XVIII столітті, до певної міри ставши анахронізмом. Проте плинність часу впливала йна стиль: в Україні запанувало бароко з його урочистістю й прагненням до декоративності. Влило нове вино у старі міхи. Портрети перетворилися на візерункові килими, у яких соціальний статус портретованого підкреслювався орнаментним багатством одягу, ознаками влади (пернач, булава, герб) і найменше психологічною характеристикою. Особливо портрети козацької старшини набувають естетичної самодостатності і краси. Про-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин