Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №33 за 2005 рік

Слово Просвіти, №33 за 2005 рік

МАЙСТЕРНЯ Там я побачила нарешті, яким буває Серпневий Космос — відповідно до земної природи, він теж вгортає в кулачок сув’язі, у планетарні оболонки свої зернята, насінинки, життя майбутніх квітів і світів. І галактика цих планетарних тіл на тонких стеблах якась материнська і лагідна, а художниця, яка творила її, говорить зовсім близько як для телефонної далини німецького містечка і надто проникливо як для кострубатості мого реального життя: “Я знаю художників, які малюють свої сни. Я знаю художників, які, володіючи чудовою технікою, зупиняють мить краси в пейзажі. Я знаю й інших, у яких кожний відтінок кольору — особистий друг... Сама ж я малюю притчі, легенди, ідеї, які зустрічаються в моєму житті”. Киянка Наталія Кондратьєва вже п’ятнадцять років живе у Німеччині. Її чоловік Юрій Кондратьєв, математик за фахом, виграв ґрант — німецьку стипендію імені Гумбольта, і його було запрошено туди на роботу, згодом за конкурсом одержав позицію університетського професора, окрім того керує Міжнародним математичним центром. Наталія одержала диплом фізика, вивчала музику і живопис. Зокрема уроки іконопису брала у реставратора із Санкт- Петербурга і в художника — ченця Києво-Печерської лаври. Копію однієї з улюблених ікон — Володимирської Богоматері — повторює вже двадцять років, бо щоразу комусь дарує, та з новим бажанням знову й знову повертається до цього образу. Наші вечірні телефонні діалоги стали для мене несподіваним приємним продовженням вражень, які пережила на виставках Наталії Кондратьєвої у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в 1998 і 2000 роках. Пригадую, що в колориті її живопису відчула щемливий холодок озону Реріхівських Гімалаїв і музичну архітектоніку живописного простору, завдяки чому картини “звучать”. Лише згодом дізналася, що й насправді їй близьке мистецтво Реріха і Чюрльоніса, Врубеля, Катерини Білокур, Рубльова. Свої ж промовисті і водночас загадкові твори художниця нерідко залишає без назви. Вона пояснює це так: “По-перше, назва обмежує сприйняття змісту. Подруге, глядачі часто самі розповідають мені про мої роботи багато цікавого. Учений Кліффорд висловився приблизно так: “У світі нічого не відбувається, окрім викривлення простору і обертання”. Справді, наше тіло живе завдяки кровообігу і все — від електрона до Галактик — рухається й обертається. Ось це світове обертання я намалювала. Щоб позначити контур окружності і вказати нап- Цей телефонний дзвінок пролунав усередині літа, а вже за кілька днів мені передали друзі художниці її каталог і короткі нотатки про філософію творчих пошуків. Та всі наші наступні вечірні діалоги телефоном не скидалися на інтерв’ю, і для публікації я вирішила знайти іншу словесну формулу замість моїх запитань до давньої знайомої. Її роздумам більше личили мої ремарки-враження, бо мала перед очима каталог нових картин і макет календаря з репродукціями. рям обертання, нижню дугу я зобразила пливучими рибками, а верхню — зірочками. На виставці хлопчик років восьми сказав мені: “Дорога художнице, Ви, мабуть, хотіли сказати, що зараз ми всі рибки, а потім колись усі станемо зірочками...” Образ Таїни на полотні Наталії Кондратьєвої — це ніжний жіночий лик із густими спадаючими з чола бісеринками впереміж волосся, що застують зір, бо очима таємницю не побачиш. Тільки зореока Птаха-душа може бачити сокровенне. Пошуки розгадок таємниці Всесвіту зрештою і привели Наталію, фахівця точних наук, до живопису. “Моя дипломна робота представляла вирішення однієї фізико-математичної задачі в області теплопровідності. Після одержання диплома фізика мене розподілили в Інститут теплопровідності АН СРСР у відділ наближених математичних методів рішення фізичних рівнянь. Потрібно було складати і налагоджувати програму. Обчислювальні машини у той час (70-ті роки двадцятого століття) були дуже “незграбні”, персональних комп’ютерів ми не мали. Для мене це була безрадісна робота. Але мені вистачало освіти, аби читати популярні того часу книги фізиків Джона Фейнберга та інших. Жила відчуттям, що ось-ось остання завіса упаде, і таємниці Всесвіту відкриються. Та чомусь “ось-ось” усе не наставало. Я жила у Києві, місті древніх храмів з розписами і мозаїками, що вражали своєю таємничою красою. Прийшло переконання, що варто осягнути їхню суть, і таємниці Всесвіту так само швидко відкриються. Так я почала копіювати ікони. Це була моя перша школа живопису. Копіюючи ікони, зрозуміла, що люди, які хочуть дізнатися про закони світобудови, стають на Шлях усвідомлення Гармонії Світу. Це Шлях у безкінечність (адже рух вічний). Але люди все одно йдуть ним, оскільки є особлива радість: зустріти чергову Ідею-відкриття.” Відомий афоризм “Краса врятує світ” Наталя Кондратьєва обстоює вагомими аргументами математика, що довіряє насамперед формулам. цієї єдності і є нашою еволюцією, порятунком”. Дванадцять своїх нових картин художниця вже було уклала в макет календаря, та її зупинила думка, що ці репродукції житимуть для глядачів тільки рік — календарний термін. А Наталії Кондратьєвій хотілося, щоб Серпневий Космос щоразу розгортав над нами лагідну материнську галактику із сув’язями майбутніх квітів і світів, Жовтневе море з двома блакитними вітрильниками в потоці багряного проміння дарувало рівновагу душі, і навіть Січневий снігопад над головами наївних землян розсівав лише пелюстки білих квітів, які розтрусилися з небесного кошика. “Якось я розповідала німецькій аудиторії притчу, одразу перекладаючи з російської. Один Учитель навчав своїх учнів допомагати людям. Якось він зібрав їх, аби перевірити, що вони засвоїли, і звернувся з проханням: “Нехай кожний із вас скаже, що б він хотів зробити для людей.” Старший учень відповів: “Я б проклав шляхи по всій землі і створив надшвидкі машини. Щоб люди частіше їздили одне до одного в гості і в світі стало б більше взаєморозуміння”. Потім говорив другий, третій... Сонце сіло за обрій, на небі засяяли зорі. І коли дійшла черга до наймолодшого, він устав, подивився на небо з близькими світилами і сказав: “Здрастуйте, Браття!” Коли я дійшла до цієї фрази, зрозуміла, що не можу перекласти її німецькою, не втрачаючи суті притчі. Можна було б сказати “Привіт, Братове” чи “Здорові будьте”, але при цьому щось дуже значиме втрачалося. Тоді я вирішила написати картину “Здрастуйте, Браття”. Я представила її на виставці в Німеччині, як завжди, вона була без назви (адже я не відкриваю назв моїх картин під час виставок, оскільки мені довелося б писати цілі історії до них). На виставці до мене підійшов один німець і сказав: “Я гадаю, Ви хотіли намалювати “Дорогу до Щастя”. Я відповіла: “Так…” z Валентина ДАВИДЕНКО ТОНКОЩІ

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин