Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · с. 3сторінка оригіналу ↗

БАНДИТАМ — ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ

Слово Просвіти, №33 за 2005 рік

РЕЗОНАНС НА ЗМІНУ ДИКТАТУРІ ПОСАДИ МАЛО ПРИЙТИ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА “Бандитам — тюрми!” Просте, категоричне, максимально ємке й влучне за кримінально-олігархічного режиму передвиборче гасло Віктора Ющенка вельми припало до душі спраглому справедливості народові. Раз по раз Віктор Андрійович кидав цим гаслом в обличчя тодішньому президентові Леоніду Кучмі та його спадкоємцю Вікторові Януковичу, прагнучи розвіяти свій імідж податливого, безхарактерного, надто компромісного чоловіка. Водночас улюбленець народу постійно наголошував на злочинності Кучми, Януковича та іже зними, й обіцяв належно оцінити їхні діяння по здобутті влади. У цьому ж контексті звучала обітниця покарати вбивць журналіста Гії Ґонґадзе, які, згідно з “плівками Мельниченка”, одержали наказ викрасти журналіста безпосередньо від Леоніда Кучми. Також ішлося про інші резонансні справи з убивства незручних минулій владі політиків, бізнесменів і журналістів, про повернення народові незаконно приватизованих підприємств, земель тощо. ЮЩЕНКО РОЗКРИВАЄ ЗЛОЧИН? Після інавгурації Президент Віктор Ющенко став активним учасником розкриття злочину проти Ґонґадзе. Як же інакше можна пояснити щоденні тривалі наради Президента з Генпрокурором Святославом Піскуном, розмови з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, постійні президентські коментарі з розслідування справи для преси? І річ не лише в тім, що вбивство Ґонґадзе стало найрезонанснішим злочином попереднього режиму в Україні, а Ющенко неодноразово декларував Заходу свою готовність поставити всі крапки над “і”. Уже сьогодні можна говорити, що пан Президент з точки зору верховенства закону й Конституції не мав права втручатися в компетенцію слідства й правоохоронних органів, і першим поспішно заявити, що “вбивство Ґонґадзе розкрито”. Ще 1 березня Віктор Андрійович оголосив світові, що вбивць знайдено й справу, вважайте, закрито. Він пообіцяв, що через місяць убивці постануть перед судом, потім — ще через місяць, згодом — у липні. Безумовно, Президент не міг робити таких заяв самовільно, тобто не спираючись на інформацію С. Піскуна. Певно, слушно зауважують (і родина загиблого Ґонґадзе, і Микола Мельниченко, і Григорій Омельченко), що пана Ющенка Генпрокурор просто “підставляє”, діючи, передусім, з політичної доцільності. До речі, панові Піскуну, який фактично незаконно поновився на своїй посаді, ще 2003 року слідча комісія ВР від Г. Омельченка і Ю. Луценка передала список міліціонерів, куди входили всі, хто нині заарештований і кого звинувачують у безпосередньому вбивстві журналіста. Цікаво й те, що пан Омельченко та інші незадовго до смерті Юрія Кравченка просто-таки волали до Генпрокуратури, щоби заарештувати екс-міністра внутрішніх справ та інших осіб, причетних до вбивства, для їхньої ж безпеки. Залишається відкритим питання, чи винен С. Піскун, який публічно оголосив про виклик екс-міністра на допит, у смерті пана Кравченка та втечі за кордон генерала Олексія Пукача? Чи випадково загинула саме та особа, яка першою могла вказати на Кучму як на головного організатора вбивства? Чи не працює Генпрокурор на те, щоби організаторів злочину якраз і не виявили? Можливо, це діється з відома чинного Президента, який, прагнучи “леґітимно” взяти владу восени минулого року, за посередництвом Заходу міг дати гарантії недоторканності як Кучмі, так і В. Литвину (ймовірному підбурювачу до вбивства Ґонґадзе). Між тим, Генпрокуратура на початку цього місяця оголосила про завершення першої частини розслідування справи про вбивство Ґонґадзе і про готовність передати матеріали слідства для ознайомлення потерпілій стороні, тобто матері вбитого Лесі Ґонґадзе та вдові Мирославі Ґонґадзе. Своєю чергою, Леся Ґонґадзе нещодавно заявила про те, що знущання наших правоохоронних органів, зокрема Генпрокуратури, над нею триває, і що вона подаватиме позов до Європейського суду з прав людини. БОРИС КОЛЕСНИКОВ ОБ’ЄДНАВ І АКТИВІЗУВАВ УСІ ОПОЗИЦІЙНІ СИЛИ? Боротьбу нової влади з бандитами, звісно, ілюструє також не менш резонансна “справа Колесникова”, яку опозиція однозначно називає політичними репресіями проти прихильників Віктора Януковича. Очевидно, ще чинний голова Донецької облради Борис Колесников зробив дуже багато, щоб Віктора Федоровича фанатично полюбив Донбас: від “карусель- Леонід Кучма них” турів із відкріпними талонами по всій Україні, “мобілізації” ледь живих пенсіонерів і хворих на виборчі дільниці, “пресування” й вигнання представників Ющенка на виборчих дільницях до протестних акцій у Донбасі й столиці. Це той самий Колесников, який на сепаратистському з’їзді в Сєверодонецьку 9 грудня 2004 р. оголосив ініціативу референдуму зі створення “нового украинского юговосточного государства в форме федеративной республики” зі столицею в Харкові… Утім, пан Колесников, попри високу посаду в реґіоні, як політик ніколи не виставлявся й використовував свій статус, як свідчать обізнані донеччани, як дах — своїй і всього потужного лобі, включно з Ахметовими, комерційній діяльності. Тому цілком логічно, що після того, як силові структури провалилися в спробі знайти політичні злочини Колесникова, до справедливості стала апелювати родина Пенчуків, звинувативши голову Донецької облради у вимаганні з погрозою вбивства в 2002 році. Завдяки гучній кримінальній справі, яку величезний сегмент ЗМІ, що працює на “донецьке лобі”, трансформував в антивладну піар-кампанію, “герой”-Колесников, заарештований 6 квітня цього року, став другою персоною в Партії реґіонів. Фактично протягом майже 5 місяців ми були свідками кампанії зі створення пожиттєвої політичної кар’єри Борису Колесникову, якому навіть Віктор Янукович може позаздрити. Недолугі дії МВС і особливо Генпрокуратури тільки підсилили недовіру суспільства до дій влади. В умовах підвищеної політичної напруги в державі міністр Юрій Луценко не спромігся навіть забезпечити дотримання всіх процесуальних Гія Ґонґадзе норм затримання Колесникова, хоча, звичайно, розумів важливість і резонансність кожного кроку. Натомість молодий революціонер у дусі своєї епатажної традиції наголошує на двох автоматних обстрілах і одному вибухові, якими намагалися вбити Пенчука через його небажання віддати акції голові Донецької облради, й подає це як основне обґрунтування затримання Колесникова. Хоча, як виявилося згодом, на Бориса Пенчука нападали 1999 року, і Колесников у порушеній тоді кримінальній справі (яка, до речі, зникла) ще не фігурував. Не на користь наших правоохоронців пролунала також заява нашого омбудсмена Ніни Карпачової, що в протоколі затримання Б. Колесникова немає жодної мотивованої підстави для арешту. Тим часом, Колесников, по суті об’єднавши й активізувавши всі опозиційні сили, на тлі постійних акцій протесту своїх донецьких фанатиків і періодичних блокувань трибуни опозиційними депутатами 8 квітня заявив, що незадовго до затримання його викликали в Секретаріат Президента й вимагали включити у виборчі списки Партії реґіонів “потрібних владі людей”. Безглузде, звісно, звинувачення навіть у пізніших, уже трансформованих інтерпретаціях пана Колесникова, але ЗМІ постаралися його розкрутити. Загострило ситуацію те, що раптово перед телеглядачами з’являється “терорист”, який із погрозою підірвати Київську ГЕС вимагає випустити Колесникова. Відтак про “терориста” згадали тільки опозиційні ЗМІ, заявивши, що ним виявився співробітник міліції Південно-Західної залізниці. Мовляв, це справа рук самих силовиків… Опозиція організовує також приїзд до Києва родичів Пенчуків, зокрема Оксани та Сергія Мартинових, які заявляють, що акції ТЦ “Білий лебідь” (сімейне підприємство Пенчуків на чолі з батьком Володимиром Пенчуком) було продано 2002 року добровільно. ЗМІ практично не помічають заяви Володимира й Бориса (його сина й свого часу генерального директора “Білого лебедя”) Пенчуків, що сім’я Мартинових фактично не має до них жодного стосунку через конфлікт, і тому вона нічого не знала про вимагання Колесникова. Опозиція, врешті, хоч і не звільнила Колесникова, проте домоглася того, що справу максимально затягнули. Хоча Генпрокурор Піскун із самого початку заявляв, що через місяць справу буде закрито (“ще раніше, ніж справу Ґонґадзе”) й передано до суду, Генпрокуратура, забравши практично вже закриту справу з Головного слідчого управління МВС, зробила все, щоби справу дотягнути ближче до виборів. За весь цей час змінилося 4 слідчих, кожен змушений щоразу із самого початку вивчати справу, допитувати потерпілих, звинуваченого й свідків, робити безліч інших формальностей. Та й могутні донецькі друзі пана Колесникова не дрімали. У липні їм вдалося домогтися продовження розслідування вже закритої справи, бо, як заявила Раїса Богатирьова й адвокат Андрій Федур, “знайдено неспростовувані докази невинності пана Колесникова”, зокрема те, що Колесников після продажу Пенчуками акцій перерахував їм на рахунок 500 тисяч доларів — реальну ціну акцій, а не занижену, як стверджували самі Пенчуки. Чергову сенсацію і “доказ порядності” Колесникова підхоплюють ЗМІ, попри те, що Генпрокуратура порушила кримінальні справи проти Богатирьової і Федура за розголошення конфіденційної інформації. Характерно, що Колесникова готові були взяти на поруки 73 народних депутати й пропонувалася застава в розмірі 2,6 мільйона (!) гривень. Виключно під нього опозиційні депутати лобіюють і приймають закон, який дозволяє народним обранцям брати на поруки заарештованих. Утім, і без цього закону 2 серпня 2005 року пана Борис Колесников Колесникова Апеляційний суд Києва звільняє з-під арешту на підписку про невиїзд, так і не отримавши від Генпрокуратури серйозних підстав для продовження терміну затримання ще на 6 місяців (?!). За півгодини після звільнення персонально Бориса Колесникова вже чекає літак, який доставляє “заручника політичних репресій” у Донецьк. Ще не встигли всі ЗМІ оголосити про звільнення Колесникова, як його адвокати, серед них і американець Річард Хайбі, заявили, що це практичний доказ невинуватості голови Донецької облради й що його незабаром виправдають. Тим часом сам Борис Вікторович негайно потрапляє в реанімацію, щоправда, аритмія серця, на щастя, не загрожує його життю, але гаряча новина для ЗМІ й співчуття публіки пану Колесникову забезпечується. Усе це не заважає Борису Колесникову відразу ж активно запрацювати на посаді голови Донецької облради. ГЕНПРОКУРАТУРА ЗНУЩАЄТЬСЯ НАД ПЕНЧУКАМИ За цим усім громадськість, на жаль, не дізналася справжніх суттєвих фактів, котрі б засвідчували про якісь злочини Колесникова. МВС і Генпрокуратура обмежилися суперечливими й напівполітичними заявами, а сім’я Пенчуків не бажала публічно “світитися”. На щастя, Борис Пенчук минулого тижня дав широку прес-конференцію в Києві, щоправда, донецьке лобі прекрасно підготувалося до неї, створивши за допомогою своїх представників — підконтрольних ЗМІ, прес-служби, адвокатів — просто вибухову атмосферу в приміщенні. Проте крізь галас і безліч агресивно-провокативних викриків-“запитань”, коментарів речників Колесникова та адвоката Федура громадськість почула від Бориса Пенчука та його адвоката Віктора Чевгуза суть проблеми й обвинувачення Колесникова. Віктор Чевгуз, між тим, повідомив, що за законом на розслідування кримінальної справи дається 2 місяці, а минуло вже 5 місяців, і кримінальна справа не в суді. Адвокат зазначив, що “Білий лебідь” був сімейним підприємством Пенчуків. Батько сімейства, Володимир Пенчук, понад 20 років присвятив цьому підприємству, він його побудував. У цей бізнес підключився син та інші члени родини. Щорічно сім’я одержувала дивіденди — близько 50 тисяч доларів. “Скажіть, будь ласка, хто добровільно продаватиме це підприємство? Чи були якісь підстави? Тим більше, ростуть діти й внуки. Борис навіть другий вищий навчальний заклад закінчив, щоб займатися цією справою. Напрошується один висновок — їх примусили продавати”, — резюмував пан Чевгуз. Продовження на с. 4 Мільйони людей під час Національної (чи Помаранчевої — для тих, хто боїться першого слова й воліє звести ті події до виборчої боротьби між кандидатами) революції боролися саме проти злочинної системи, за те, щоби бандити всіх рангів і гілок влади нарешті відповіли за скоєне впродовж 13 років проголошеної незалежності й навіть за час попередніх десятиліть політичних репресій проти українства. На зміну диктатурі, уседозволеності посади й кримінальному капіталу мало прийти верховенство права й закону.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин