Молодість традиції · с. 5сторінка оригіналу ↗
СВЯТО ГОРДОЇ НЕПОКОРИ, СИЛИ Й СОВІСТІ НА ХОРТИЦІ
Слово Просвіти, №33 за 2005 рік
КРОВ ГРАЄ
Я не вірю в повернення війська. Наше військо в землі і в степах. І ніяка тривога синівська Не збере його знову під стяг. Іван Малкович
— Що означає назва “Бойове мистецтво “Спас”? — Бойове мистецтво “Спас” — це звичай козацьких родів, коли козак своїм рівнем бойового мистецтва доходив до рівня спасительства заради землі рідної, заради народу, тобто ставав родителем своєї землі. — У чому Ви вбачаєте спасительство “Спаса” сьогодні? — Воно полягає у відродженні козацького духу, козацької звитяги українців. Це наша основна мета. Для цього й спортивні змагання, і бої “лава на лаву”. Ми не займаємося розмовами й вибудовуванням теорій, а робимо все на практиці. — У чому відмінність “Спаса” від інших козацьких організацій та осередків? — Різниця в тому, що ми практично працюємо з дітьми. Ми знаємо, що діти — це майбутнє України й саме заради них варто ходити в шароварах, носити оселедці. Вони вбиратимуть у себе цей дух і, сподіваємося, виростуть справжніми українцями. До речі, у наших лавах принцип: не пити й не палити. Це теж внутрішньо мобілізує. “Спас” — це засіб, за допомогою якого українство досягне того духовного рівня, коли воно буде здатне творити. А для цього нація повинна бути здоровою і морально, і фізично. — Розмовляючи з сином покійного Анатолія Єрмака Віталієм, який теж у ваших лавах, дійшла висновку, що в основі згуртованості “Спаса” лежить культ Вашої особистості у гарному розумінні цього слова. Як Ви самі ставитеся до цього? — Це трохи не так. Якщо і є якийсь культ особистості, то це просто приклад власного стилю життя, який або сприймається, або не сприймається. Хоча у нас працює велика команда. Звичайно, я, як керівник, формую козацьке коло, але у нас панує атмосфера рівності, немає весільних генералів і міфічних маршалів, кожен може висловити те, що вважає за потрібне. Тобто, можливо, те, що ви назвали культом, є просто життя за звичаями та певними духовними правилами. Предки залишили нам звичай гордої непокори правди й совісті, тому в основі нашого буття — несприйняття зверхності над собою і в собі. — Чому повною мірою у вас не задіяний західний реґіон? — Формування і розвиток “Спаса” розпочинався на Сході, у Запоріжжі. Але ми працюємо і в західному реґіоні: Тернопіль, Львів, Рівне, Волинь. Існують і суто технічні моменти. Добиратися на фестиваль хлопці мають власним
Фото Леоніда коштом, отже, часто-густо на заваді стає фінансова проблема. Сподіваюся, що на десятий ювілейний фестиваль приїдуть усі, а це декілька тисяч учасників. — Знаю, що в київській організації лише 30 осіб. — Річ у тім, що тридцять осіб — це ті, хто систематично займаються. Буває, приїде людина на кілька тренувань, і далі не їздить. До того ж 30 осіб для Києва на перший рік — це нормально. Але це тільки в МАУП, а ще є 60 осіб у Києво-Могилянській академії, ще буде осередок в Університеті ім. М. Драгоманова. Отже, я бачу непогані перспективи щодо Києва. — Чи проводите агітацію залучення до козацтва? — Агітація особлива не ведеться. До нас може прийти кожен, хто хоче спробувати свої сили. Якщо витримає, тоді він з нами, але існують певні випробування. — Упродовж року проводяться тільки тренування, чи ще й інша робота? — У нас тренування ведеться за такими принципами. Це фізична, технічна, теоретична, морально-вольова, найосновніша — духовна підготовка. Людина повинна займатися не лише фізичним гартом. “Спас” — це спосіб життя. Це не бойове мистецтво. — А дівчата є у лавах організації? — Дівчата є, але тільки як зичливці, вони допомагають нам. Річ утім, що дівчина має народжувати дітей — юних українців, дівчина має опікуватися родиною, вона дає майбутнє, а наше чоловіче завдання — це майбутнє утримувати й захищати. — Я вчора на концерті бачила, що людей було не надто багато як для Запоріжжя. Чим Ви можете це пояснити? — По-перше, досі ставлення до козацьких структур неоднозначне. Дехто вважає, що зібралися козаки й знову питимуть. Це все набридає. Проте з року в рік зростає повага до “Спаса”. Міська влада обіцяє повністю сприяти цьому фестивалю. Тоді й людей буде більше. — А в який спосіб організація підтримує зв’язки з іншими державами: Білоруссю, Росією? — Нині сформовано Всеукраїнську Асоціацію “Спаса”, а буде формуватися Міжнародна федерація бойових мистецтв, у епіцентрі якої буде “Спас”. — Яким Ви бачите десятий фестиваль “Спаса”? — Підготовка до нього розпочинається вже сьогодні. Вважаю, що формулу фестивалю змінено не буде. Буде і поклоніння нашій святині — кам’яній Могилі і бої “лава на лаву” на Хортиці, всі ті заходи, які вже давно стали традиційними. Уже на цьому фестивалі відбувся пленер під керівництвом художника Леоніда Гопанчука, який планується перерости в потужну мистецьку акцію, що розпочнеться восени в Києві й завершиться на ювілейному фестивалі на Хортиці. Звичайно, зросте кількість учасників. Тільки з Росії їх прибуде 500, із Білорусі — 200, чекаємо на гостей з Болгарії, Китаю, В’єтнаму. Дотепер фестиваль робило вузьке коло людей. Ініціативу Анатолія Єрмака, який почав відроджувати забуті традиції, підхопили його побратими — народний депутат України Григорій Омельченко, голова правління Всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля” Олександр Рябека. Тепер чекаємо на підтримку української влади, бо нині в Україні нарешті справжня українська влада. І мені здається, що на ювілейному фестивалі будуть і Президент, і Прем’єр-міністр. Згадаєте мої слова, бо ми козаки такі, як сказали — так і буде. Буде понад тисячу учасників і кілька тисяч гостей. — А як особисто Ви прийшли до “Спаса”? — Усе це традиції. Я козацького роду, щось отримав від діда, потім зустрівся з групою однодумців: Олександром Корнієнком, Віктором Павленком. Ми їздили по селах, збирали прийоми, цікавилися методами різних організацій і так сталося, що знайшли вчителів, якот Анатолій Бондаренко з Донеччини, Леонід Безклубий із Одещини, які дали внутрішній стрижень і право розвиватися самому і справі. Ми провели перший фестиваль самі. Було сімдесят учасників. Потім звернулися до Верховної Ради. Познайомилися з народним депутатом України Анатолієм Єрмаком. Він такий був відданий Україні. Ми дві хвилини порозмовляли, у нього очі загорілися, і він сказав: “Все, хлопці, працюємо”. Він мав багато справ, але ми отримали першу допомогу від нього і Всеукраїнської асоціації
Фото Леоніда
“Афганці Чорнобиля”. Це люди, які справді переймаються духовністю. — На Хортиці велика екологічна проблема. Скільки тонн сміття вивезли, готуючись до фестивалю? — Тільки з одного місця ми вивезли приблизно 5 тонн сміття, це з Гронушиної балки, де готувалося основне дійство. Ми зробили це власними силами за півдня. А уявляєте, скільки його ще залишилося? Якби поставити тут сміттєпереробний завод, то він би на Хортиці озолотився. — Питання мосту через Хортицю. Як ставитеся Ви і Ваша організація до цієї проблеми? — Однозначно — мости Запоріжжю потрібні. Це дуже важлива проблема. Це питання потрібно віддати на розсуд фахівців. Тут, як ів “Спасі”, не варто давати волю емоціям. У бою, якщо ти не фахівець, ти програєш. Думку громадськості потрібно враховувати, але останнє слово за фахівцями. Знаєте, там, де три українці — мінімум два гетьмани. Мені здається, що питання мосту через Хортицю не варто розв’язувати натовпом, лише фахово. Щоб не повторилася історія побудови заводів у центрі міста, які покрили димом усе довкола, хоча проект був зовсім іншим. — Як у Вас вирішується мовне питання? — Мовне питання навіть не стоїть. Усі хлопці розмовляють українською мовою. Вважаю, що це має величезне значення. Усе треба пропускати через себе. Є потужна енергетика нашої мови — це одне з джерел, яке дає наснагу розвиватися самому й надихати інших. Перевірено, що якщо навіть у російськомовному оточенні розмовлятимете українською кілька годин, то принаймні троє з п’яти перейдуть на українську недосконалу, але це вже позитивний результат. — Що б Ви побажали нашим читачам? — Насамперед любити Україну. Бути духовно сильними. Просто пам’ятати, що наш український звичай — це всього чотири слова: горда непокора правди й совісті. Правда, совість, гордість за свій народ, за свою землю, але не гординя, не зверхність, а саме гордість. Треба бути вільним і гордим, бо нам є чим пишатися. У генах українця пульсує вічна непокора. Будьте непокірними долі й обставинам. Формуйте свою долю самі. Не забувайте про правду, живіть завжди по правді, бо в кого правда, у того й сила, а все сказане вище врівноважує совість. Живіть по совісті!
z
Розпитувала Ірина ОЛІЙНИК
ДОСВІД
Усупереч епіграфові до цієї статті я все ж повірила в повернення війська, причому не у вигляді історично-ностальгічної інсталяції, а в молодих дужих хлопцях, які живуть і діють у сучасних вимірах. Нині існує неоднозначне ставлення до козацтва. Сучасна молодь не потребує лубочного кічу із нафталіновим присмаком. Інша справа, коли в реальному козацькому вбранні твій ровесник, який мислить модерними категоріями. На тлі алкоголізму, наркоманії, бездуховності підростаючого покоління приємно бачити й відчувати, що “приспане надбання наших пращурів” починає пульсувати в нинішніх українцях, починає жевріти надія, що козацький дух відроджується. Саме таких козаків нової формації об’єднав IX Міжнародний фестиваль козацьких бойових мистецтв, присвячений світлій пам’яті степового батька Анатолія Єрмака. Фестиваль відбувся у Запоріжжі на оповитому легендами острові Хортиця, де, за словами народного депутата України Григорія Омельченка, “кожна хвиля Дніпра перегортає сумні, веселі, трагічні сторінки нашої історії, босими ногами ми відчуваємо її потужну енергетику і це дає нам сили творити нову історію руками і серцем”. Ми запросили до розмови президента ВГО “Всеукраїнська Федерація “Спас”, справжнього українського козака Олександра ПРИТУЛУ, який є мозковим центром унікального й неповторного явища на ймення “Спас”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
